Справа №463/1413/25
Провадження №2-а/463/37/25
26 травня 2025 року м.Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючий суддя Юрій БІЛОУС,
за участі секретаря судового засідання Оксани КОЗАК,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Львова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПП у Львівській області ДПП, Департаменту патрульної поліції НП України
про: скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
учасники справи:
позивач ОСОБА_2 , не з'явився (клопотання),
представник відповідача - УПП у Львівській області Департаменту патрульної поліції, не з'явився (клопотання),
представник відповідача -Департамент патрульної поліції, не з'явився (клопотання),
встановив:
І. Стислий виклад позовних вимог:
Позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що «20» вересня 2024 р. інспектором роти №4 батальйону 2 патрульної поліції у м. Львові Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (УПП ДПП НПУ) Галущаком Андрієм Михайловичем стосовно нього було виесено постанову серії ЕНА №3094634 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 121 ч.1 КУпАП України. У постанові інспектор поліції стверджує, що порушено п. 31.4.3 в) ПДР «забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей зовнішніх світлових приладів: якщо у транспортному засобі не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла».
Зазначає, що оскаржувана постанова винесена безпідставно та з істотним порушенням його прав, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню з огляду на наступне.
Проїжджаючи вул. Студентською (у м. Львів) у напрямку до вул. Левицького, де праворуч дороги на стоянці стояли автомобілі, за 5-10 м побачив як з поміж автомобілів вийшла людина з жезлом. До нього підійшов інспектор патрульної поліції та представився Іваном Степановичем, прізвище він не розібрав.
В подальшому інспектор не проінформував його про конкретну причину зупинення транспортного засобу та повідомив йому, що в нього не працює лампа ліва фари в режимі ближнього світла. Попросив пред'явити документи - посвідчення водія та технічний паспорт. Позивач пред'явив документи поліцейському, після чого інспектор відлучився та повернувся із постановою про адміністративне стягнення.
Зазначає, що поліцейським було розглянуто справу про адміністративне правопорушення в його відсутності, не надано жодних доказів вчинення ним адміністративного правопорушення. Не вважає себе винним у вчиненні цього правопорушення, оскільки перед початком руху всі світлові прилади були справними та під час руху вулиці міста були добре освітлені і несправності ближнього світла лівої фари ним не було виявлено. Навіть, приймаючи до уваги, що якщо ліва фара і не світила, то при відповідній дорожній обстановці це не становило загрози для безпеки інших учасників руху. У даній ситуації інспектор патрульної поліції, навіть якби виявив несправність автомобіля, міг би про це повідомити, та, з'ясувавши обставини справи, згідно з статтею 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення застосувати попередження, а не штраф.
Наголошує, що на його думку, інспектором поліції порушено вимоги ст.ст. 268, 278 КУпАП, а саме: в порушення вимог ст. 268 КУпАП, інспектор поліції розглянув справу, про адміністративне правопорушення відносно нього, не дотримавшись вимог такої, оскільки не вислухав жодних пояснень позивача, а одноосібно прийняв рішення про винність такого, без участі самого Позивача.
Також не дотримався поліцейський вимог ст. 278 КУпАП України, а згідно неї не було проведено інспектором поліції підготовку до розгляду справи про адміністративне правопорушення. Між тим, ряд дій, які повинні бути проведені під час такої підготовки, також є спрямованими на дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З огляду на наведене, просить суд спірну постанову ЕНА №3094634 від 20.09.2024 року скасувати, а справу провадженням закрити.
09.05.2025 року від сторони відповідача ДПП на адресу суду надійшов відзив на позов. У вказаному відзиві сторона відповідача зазначає наступне.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 2.3 «б» ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 20 вересня 2024 року о 21 год. 53 хв. у м.Львові по вул. Студентська, Позивач керував транспортним засобом «GEELY EMGRAND 7» номерний знак НОМЕР_1 в темну пору доби, у якого не горіла ліва фара в режимі ближнього світла, чим порушив п.31.4.3 «в» ПДР України.
Відповідно до п.19.1. ПДР України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої: а) на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла.
Частиною 1 статті 121 КУпАП передбачено, що керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тяговозчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Інспектором УПП у Львівській області ДПП до Позивача застосовано адміністративне стягнення передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП, санкція якого передбачає штраф у розмірі 340 грн. (триста сорок гривень). Дане стягнення застосоване в чіткій відповідності букві закону та метою якого є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим Позивачем та і іншими особами. Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07 листопада 2015 року № 1395 (далі - Інструкція).
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Керуючись частиною 1 статтею 11, частиною 2 статтею 69, статтею 72 КАС України, долучено відеозапис з нагрудного відеореєстратора інспектора, як доказ правомірності дій поліцейського під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також доказ вчинення Позивачем правопорушення, яке ставиться йому у вину.
Долучені відеоматеріали в повній мірі відповідають вимогам ч. 1 ст. 73 КАС України, у зв'язку з чим є належними доказами.
Підстави вважати наведені вище докази неналежними відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.90 КАС України, жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Отже, право оцінювати докази має тільки суд.
З огляду на викладене представник Відповідача Лілія КУТКОВСЬКА просить відмовити повністю у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю такого.
13.05.2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, контекст якого повністю дублює позицію Позивача викладену у позовній заяві.
Просить прийняти відповідь на відзив та адміністративний позов задовольнити.
15.05.2025року на адресу суду надійшла заява Позивача про компенсацію судових витрат, в якій Позивач зазначив наступне.
У провадженні №2-а/463/37/25 Личаківського районного суду м. Львова знаходиться справа №463/1413/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 3094634.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В ході розгляду справи мною (як позивачем) понесені витрати, пов'язані з оскарженням постанови про адміністративне стягнення серії ЕНА№ 3094634 від 20 вересня 2024 року у сумі 5055,34 грн. Сума судових витрат становить 5055,34 грн., виходячи з такого розрахунку:
подання позовної заяви до Личаківського районного суду (30.09.24) - 605,6 грн.;
сервісний збір 10,9 грн.;
подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного суду (8.12.24) - 1453,2 грн.;
сервісний збір - 26,16 грн.;
подання позовної заяви до Личаківського районного суду (13.02.25) - 484,48 грн.;
сервісний збір 9 грн.;
подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного суду (5.03.25) - 2422,4 грн.;
сервісний збір - 43,6 грн.
Керуючись статтями 132 - 142 Кодексу адміністративного судочинства України, Позивач просить суд: компенсувати мені ОСОБА_1 судові витрати здійснені внаслідок процесуальних дій суду, що призвели до виникнення правової колізії при першому поданні позовної заяви та апеляційної скарги, оскарження ухвали в апеляційному суді про відмову у відкритті провадження при поданні позовної заяву другий раз та подання позовної заяви другий раз у сумі 5055,34 грн.
ІІ. Позиція учасників справи:
В судове засідання Позивач не з'явився, однак подав клопотання про розгляд справи у його відсутності. При цьому Позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача - ДПП Лілія КУТКОВСЬКА, у судове засідання не з'явилася, однак у відзиві на позов наголосила про розгляд справи у їх відсутності, при цьому зазначила, що позовні вимоги заперечує в повному обсязі.
У відповідності до вимог частини 1 статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи зазначені обставини, суд вирішив розглядати справу на підставі наявних у ній доказів.
У зв'язку із розглядом справи у спрощеному порядку, відповідно до ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 13.02.2025 року між суддями вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Білоуса Ю.Б..
Ухвалою судді Білоуса Ю.Б. від 18.02.2025року постановлено відмовити у відкритті провадження по даній адміністративній справі.
06.03.2025 року ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу на ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено, ухвалу Личаківського районного суду від 18.02.2025р., скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.04.2025 року вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Білоусу Ю.Б.
Ухвалою судді від 05.05.2025року прийнято справу до свого провадження, відкрито провадження та призначено до розгляду.
Ухвалою суду від 15.05.2025 року залучено до участі в справі в статусі другого відповідача ДПП.
ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:
Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
У відповідності з статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «GEELY EMGRAND 7» реєстр.номер НОМЕР_1 в темну пору доби, у якого не горіла ліва фара в режимі ближнього світла, чим порушив п. 31.4.3 «в» ПДР України.
В подальшому поліцейським Управління патрульної поліції у Львівській області на Позивача винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3094634 від 20.09.2024року за ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) гривень.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративних правопорушень, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. за №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. за №1306.
Згідно з п.1.1. ПДР, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
У відповідності до п.1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало те, позивач ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «GEELY EMGRAND 7» реєстр.номер НОМЕР_1 в темну пору доби, у якого не горіла лампа лівої фари в режимі ближнього світла, чим порушив п.31.4.3 «в» ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.121 КУпАП.
Відповідно п.31.4.3 «в» ПДР України, є порушенням вимог такого пункту при тому, якщо не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.
Частиною 1 статті 121 КУпАП передбачено, що керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які стосуються правил дорожнього руху.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно статті 23 наведеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Частиною 2 статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб.
Обов'язковою ознакою правопорушення, передбаченого вказаною частиною даної статті КУпАП, є факт керування транспортним засобом особою.
Адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Для визначення складу правопорушення необхідно встановити чи керувала особа, що притягується до адміністративної відповідальності транспортним засобом, який мав несправності зовнішніх світлових приладів.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
У своєму відзиві Відповідач покликається на доказ, відео з боді камери поліцейського, який підтверджує обставини щодо керування Позивачем транспортним засобом з несправним зовнішнім світловим приладом - не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.
Даючи оцінку зібраним по справі доказам, суд зазначає, що надані представником відповідача ДПП відео, здійснені за допомогою технічного засобу з нагрудного відеореєстратора інспектора, містить інформацію про те, що автомобіль рухався на зазначеній ділянці дороги.
Також з матеріалів відеозапису не встановлено, чи роз'яснили працівники поліції особі, у відношенні якої в подальшому складався протокол про адміністративне правопорушення його права передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.
ВС КАС у справі № 216/5226/16-а в постанові від 18.07.2019р. вказав, що доказом порушення ПДР не може бути відеозапис з портативного відео реєстратора (нагрудної камери поліцейського), якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність вчинюваних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).
Вирішуючи питання допустимості як доказу - відеозапису, звертаю увагу, що цей відеозапис є не відповідним п.5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 р. №1026, зокрема такий, не є безперервним, складається з окремих відео фрагментів.
Окремо слід наголосити те, що додане до матеріалів справи відео не містить інформацію про технічний пристрій на який проводилась відео фіксація в постанові серії ЕНА №3094634 від 20.09.2024року.
В постанові Верховного Суду від 15.11.2018 року №К/9901/1403/17 (справа №524/5536/17) йдеться, зокрема, про таке: «суди попередніх інстанцій вірно зазначили про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана, постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис».
Інших доказів, працівниками поліції, для доведення вини, ОСОБА_3 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КУпАП, не надано.
Вищевикладене свідчить про те, що працівниками Національної поліції не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Суддя наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950р., ратифікованою Україною 17.97.1997 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумціях.
Згідно п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотне.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.
Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Із врахуванням положень і тлумачень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія, викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії, викладеній у протоколі про адміністративне правопорушення.
Наявність таких обставин, які свідчать про можливість іншого тлумачення події, аніж викладена у протоколі про адміністративне правопорушення, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку вказано у протоколі про адміністративне правопорушення, має бути спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною згідно з протоколом про адміністративне правопорушення.
Отже, лише наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 204/8036/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Інших доказів, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення Позивача, викладені в адміністративному позові, які б дозволили вказати на достовірність обставин викладених в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності позивача ОСОБА_1 , представником відповідача суду не надано.
Слід вказати, що в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа №743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Підсумовуючи вказане вище, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП, відповідачем не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 , правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП.
Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.
За таких обставин та враховуючи, що Відповідач не довів правомірності свого рішення про притягнення позивача ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам адміністративного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.
V. Вирішення долі судових витрат:
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем ставиться вимога про компенсацію судових витрат в сумі 5055,34 грн.
Однак суд не може погодитися з вимогами даної заяви цілковито, оскільки така ґрунтується на помилкових твердженнях Позивача, з огляду у на наступне.
Позивачем при поданні первісного позову був сплачений судовий збір у розмірі 605,60грн.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова (головуюча-суддя Ціпивко І.І., справа №463/9189/24) було відмовлено у задоволенні позовних вимог, та вирішено питання судових витрат шляхом залишення таких за Позивачем в силу вимог ст. 139 КАС України.
В подальшому Позивачем було подано апеляційну скаргу на дане рішення та сплачено судовий збір у розмірі 1453,20грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2025року апеляційна скарга ОСОБА_1 , була залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі ст. 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Отже, вимоги заяви Позивача про компенсацію судових витрат в цій частині не ґрунтуються на законності і не підлягають до задоволення.
Щодо компенсації іншої частини судових витрат Позивача то такі, на переконання суду, підлягають до часткового задоволення, враховуючи наступне.
Так, при поданні повторного адміністративного позову до суду першої інстанції (шляхом підсистеми Електронний суд) Позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 484,40грн., що відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір».
В подальшому, Позивач не погодився з позицією суду першої інстанції у відмові у відкритті провадження та оскаржив таку ухвалу, подавши апеляційну скаргу сплативши при тому судовий збір в розмірі 2422,40грн.
Однак згідно положень Законом України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду судовий збір у 2025 році справляється у такому розмірі: при поданні - апеляційної скарги на рішення суду, 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто: 484,40*150%=726,60грн.
Отже Позивачем при поданні апеляційної скарги мав бути сплачений судовий збір в розмір 726,60грн., а не 2422,40грн.
При цьому, питання про повернення надміру сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору в розмірі 1 695,80 грн. підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції за клопотанням позивача на підставі ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи зазначене суд погоджується з вимогою Позивача про компенсацію судових витрати в частині, а саме: 484,40 +726,60=1211грн.
Керуючись статтями 6, 9, 12, 132, 139, 241-246, 250, 286, 295 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №3094634 від 20.09.2024 року, якою до ОСОБА_1 , застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КУпАП, - скасувати, а справу провадженням закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,00 (одна тисяча двісті одинадцять гривень нуль копійок) гривень.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, місце знаходження: 79053, м.Львів, вул.Перфецького, 19, ЄДРПОУ: 3406602987;
Відповідач: Департамент патрульної поліції - місце знаходження: 03048, м.Київ, вул.Федора Ернста,3, ЄДРПОУ: 40108646
Суддя Юрій БІЛОУС