Справа № 362/3363/25
Провадження 2/362/2456/25
про забезпечення позову
"04" червня 2025 р.
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі судді Поповича О.В. розглянув заяву представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики й
установив:
Позивач звернувся до суду з указаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачів солідарно грошові кошти в сумі 90 000,00 доларів США.
Ухвалою від 19 травня 2025 року суд відкрив провадження у справі. Ухвалою від 29 травня 2025 року суд призначив підготовче судове засідання у справі.
Від позивача на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на житловий/садовий будинок за номером АДРЕСА_1 , та заборони відповідачам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передачі у користування (оренду, суборенду тощо) іншим юридичним та фізичним особам, використовувати зазначений об'єкт нерухомого майна у якості застави у цивільно-правових стосунках та інше.
Частиною першою статті 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
За приписами статті 149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі може вжити заходів по забезпеченню позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечуються, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до частин третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь нього, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у Рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У Рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (Рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З наведених у позовній заяві та заяві про забезпечення позову обставин та обґрунтувань вбачається, що спір виник з приводу наявності у відповідачів невиконаних зобов'язань перед позивачем за Договором позики від 09 січня 2016 року.
Так, позивач зазначає, що 09 січня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено Договір позики, відповідно до якого останній отримав в борг грошові кошти в сумі 90 000,00 дол. США для будівництва житлового будинку, що підтверджується розпискою від 09 січня 2016 року, власноручно написаною та підписаною ОСОБА_2 у присутності свідків.
Згідно пояснень позивача, ОСОБА_2 свої зобов'язання за Договором позики не виконав, грошові кошти, отримані в позику, на вимогу позивача не повернув.
Крім того, позивач вказує про наявність підстав вважати, що грошові кошти, отримані відповідачем в якості позики, використані останнім за цільовим призначенням, а саме для будівництва житлового будинку в СТ «Колосок».
У своїй заяві про забезпечення позову позивач посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду здійснити ефективний захист його порушених прав.
Від представника ОСОБА_3 надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, за змістом яких остання зазначає про відсутність доказів існування реальних ризиків щодо неможливості виконання рішення з огляду на те, що такий будинок не може бути відчужено без її згоди.
Надаючи оцінку доводам сторін суд виходить з такого.
Суд встановив, що речове право на об'єкт нерухомого майна, щодо якого ставить питання заявник, зареєстровано за ОСОБА_2 21 жовтня 2016 року, а відповідно до пояснень сторін таке майно перебуває у спільній сумісній власності відповідачів.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходить з того, що заява про забезпечення позову є обґрунтованою, зокрема вважає, що захід, запропонований позивачем пов'язаний з предметом позову. Зокрема, судом оцінено відповідності майнового інтересу заявника заходам, про які він просить суд.
Невжиття таких заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення у даній справі з огляду на можливий поділ спірного житлового будинку у судовому порядку.
Таким чином, зважаючи на те, що предметом даного позову є матеріально-правові інтереси позивача, а також те, що житловий будинок, щодо якого ставить питання заявник, знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, що у свою чергу, не заперечується відповідачами, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав вважати, що таке майно має бути забезпечене шляхом накладання арешту.
При цьому вжиття забезпечення у даній справі до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача, заявлені позивачем заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими ним позовними вимогами.
Враховуючи предмет даного позову, наведені позивачем докази та обґрунтування заявлених вимог у заяві щодо забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв'язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за можливе задовольнити заяву про забезпечення позову.
Керуючись статтями 149-153, 247 ЦПК України, суд
постановив:
1. Задовольнити заяву представника позивача про забезпечення позову.
2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме житловий будинок номер АДРЕСА_2 (реєстраційний номер 1067485132107).
3. Надіслати сторонам копію цієї ухвали.
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Учасники справи мають право звернутись до суду із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову в порядку, передбаченому ЦПК України.
Суддя О.В. Попович