Справа № 461/10170/24
Провадження № 1-кс/461/3621/25
04.06.2025 року. м. Львів.
Суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1
за участі:
секретаря ОСОБА_2
підозрюваної ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ)
прокурора ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові заяву підозрюваної ОСОБА_6 про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_7 ,-
04.06.2025 р. автоматизованою системою документообігу суду судді ОСОБА_1 розподілена для розгляду заява підозрюваної ОСОБА_6 про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_7 , на розгляді якої перебуває клопотання сторони про продовження строків запобіжного заходу відносно цієї підозрюваної.
У заяві про відвід ОСОБА_6 посилається на те, що слідчий суддя ОСОБА_7 протягом 4 місяців безпідставно продовжує відносно цієї підозрюваної запобіжний захід у виді тримання під вартою, не застосовуючи альтернативного запобіжного заходу. Ризики у клопотаннях не доведені та безпідставні. Підозра є необґрунтованою. Слідчий суддя ОСОБА_7 ці доводи не приймає, не вникає в розгляд клопотання по суті, не вивчає надані докази. Також у підозрюваної виникає сумнів в тому, що автоматизованою системою документообігу суду кожного разу обирається той самий слідчий суддя.
У судове засідання слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_7 не з'явилася. Належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи.
У судовому засіданні підозрювана та її захисник заяву про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_7 підтримали з мотивів, наведених у заяві. Просив таку задоволити.
Прокурор у судовому засіданні заяву про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_7 заперечив, вказав що немає підстав для відводу слідчого судді.
Інші учасники судового провадження в судове засідання не з'явилися. Належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши заяву про відвід, суд приходить до наступного висновку.
Можливість неупередженого та об'єктивного розгляду справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КПК України кожному гарантується право на розгляд та вирішення справи незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. З метою дотримання цієї гарантії, за наявності підстав, передбачених статтями 75 та 76 КПК України, суддя зобов'язаний заявити самовідвід. За цими ж підставами йому може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Відвід повинен бути вмотивованим (ст. 80 КПК України).
Приписами статті 75 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2017 «Про незалежність судової влади», яка по суті є відображенням сталої судової практики, зазначено, що суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
Положення п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19.05.2006 (схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН № 2006/23 27.07.2006) орієнтують на те, що суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об'єктивного рішення у справі або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до п. 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення.
В той же час, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 104 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11) від 27.05.2013 зазначено, що, як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (і) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (іі) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., серед інших, рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), від 24 лютого 1993 року, Series А № 255, пп. 28 та 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), заява № 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).
Також у пункті 66 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочан проти України» (заява N 7577/02) від 03.05.2007 зазначено, що «безсторонність», в сенсі пункту 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності суддів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Білуха проти України» (заява №33949/02) від 09.11.2006 зазначено, що «стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного».
Відповідно до частини 1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійснені правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення, крім випадків, встановлених законом (ст.ст.126,129 Конституції України).
Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення судді і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов'язані з підготовкою, розглядом справ в судових інстанціях, перевіркою справ в апеляційному і касаційному порядку, звернення рішення до виконання, тощо) можуть оскаржуватися в чинному в даний час порядку, а не шляхом оскарження їх в інший суд першої інстанції. Таке оскарження порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішенні справ належним судом.
Як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні від 23 травня 2001 №6-рп2001 судоустрій і судочинство визначаються виключно законом України. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідно процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення розгляду справи у першій інстанції та прийняття по них судових рішень належить до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
В п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 13.06.2007 р. «Про незалежність судової влади» зазначено наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
З суті заяви про відвід вбачається фактична незгода підозрюваної ОСОБА_6 з процесуальними діями та рішеннями слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_7 , яка, нібито, протягом 4 місяців безпідставно продовжує відносно цієї підозрюваної запобіжний захід у виді тримання під вартою, не застосовуючи альтернативного запобіжного заходу. Ризики у клопотаннях не доведені та безпідставні. Підозра є необґрунтованою. Слідчий суддя ОСОБА_7 ці доводи не приймає, не вникає в розгляд клопотання по суті, не вивчає надані докази. Також у підозрюваної виникає сумнів в тому, що автоматизованою системою документообігу суду кожного разу обирається той самий слідчий суддя.
Проте КПК України передбачає порядок перевірки законності процесуальних дій судді і постановлених ним процесуальних рішень, а також порядок їх оскарження у передбачених законодавством випадках. До компетенції судді суду першої інстанції не відноситься вирішення питання щодо законності процесуальних дій і процесуальних рішень іншого судді тієї ж судової інстанції.
Тому суддя Галицького районного суду міста Львова, який розглядає заяву про відвід, не має повноважень вирішувати законність процесуальних дій і процесуальних рішень слідчого судді ОСОБА_7 .
Крім того, судом не виявлено порушень ч. 3 ст. 35 КПК України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду при визначенні слідчого судді.
Тому доводи підозрюваної про сумніви в законності розподілу клопотання - є необгрунтованими.
Таким чином, слідчим суддею ОСОБА_7 не допускались порушення чи зловживання при розгляді справи, які б могли свідчити про очевидність майбутнього судового рішення, або про її упередженість.
Заява про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_7 не містить передбачених ст.ст.75,76 КПК України правових підстав для відводу. Інших обставин, які б викликали сумнів в об'єктивності та неупередженості слідчого судді ОСОБА_7 не виявлено.
Заява про відвід не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 75, 76, 81 КПК України, суддя, -
Відмовити в задоволенні заяви підозрюваної ОСОБА_6 про відвід слідчого судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_7 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1