04 червня 2025 року
м. Київ
справа №9901/204/21
адміністративне провадження №П/9901/204/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 26 травня 2025 року відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Прайд» (далі - ТОВ «Надра Прайд») до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України № 123/2021 від 25.03.2021 в частині,
Короткий зміст позовних вимог:
1. ТОВ «Надра Прайд» звернулося до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Президента України (далі - відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 25.03.2021 № 123/2021 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 19 березня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо цього Товариства (пункт 11 додатку до Рішення).
2. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідач при прийнятті оспорюваних Указів порушив законодавчо визначені принципи застосування санкцій, а оскаржений Указ суперечить вимогам щодо законності, обґрунтованості і є таким, що прийнятий з порушенням положень Закону України від 14.08.2014 №1644-VII "Про санкції" (далі - Закон №1644-VII), Закону України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР «Про раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР) і частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Також, позивач уважає, що застосування санкцій відбулося з порушенням принципів пропорційності та складової верховенства права - правової визначеності, адже будь-яке втручання у право особи на мирне володіння своїм майном повинне спиратися на легітимну мету, а також бути необхідним у демократичному суспільстві, у той час як у випадку спірних правовідносин мало місце надмірне та невиправдане втручання у права позивача.
3. Рішення та мотиви суду під час ухвалення судового рішення.
4. Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.
5. Відмовляючи у задоволенні позову, Суд виходив із того, що правові підстави для визнання спірного Указу протиправним та його скасування відсутні, оскільки його прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України, та він відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Мотиви окремої думки.
6. З вказаними висновками Верховного Суду не погоджуюсь з наступних підстав.
7. Положення частини другої статті 19 Конституції України визначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
9. Спірні відносини щодо прийняття Указу Президента України № 123/2021 врегульовані Законом №1644-VII, який був прийнятий Верховною Радою України, у тому числі, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров'ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
10. Згідно з частинами першою-другою статті 1 Закону №1644-VII, з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
11. Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
12. Статтею 2 Закону №1644-VII передбачено, що правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.
13. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1644-VII встановлено, що підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
14. Частиною другою цієї статті визначено, що застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об'єктивності, відповідності меті та ефективності.
15. Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1644-VII видами санкцій згідно з цим Законом є: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона користування радіочастотним ресурсом України; 9) обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; 10) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 11) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; 12) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 13) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 14) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 15) заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави; 16) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 17) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 18) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 19) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 20) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; 21) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в'їзду на територію України; 22) припинення дії міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 23) анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод; 24) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 25) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.
16. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1644-VII, пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
17. Частиною третьою цієї статті передбачено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
18. Частиною п'ятою статті 5 Закону №1644-VII визначено, що рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.
19. Таким чином, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України (як суб'єкти пропозицій) наділені компетенцією вносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування, скасування, а також внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Натомість РНБО, як уповноважений орган, у разі підтримання пропозицій відповідних суб'єктів, приймає рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), яке вводиться в дію та, відповідно, набирає чинності з прийняттям Указу Президентом України.
20. Відповідно до частини першої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.
21. Згідно з пунктами 1, 17-18 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави та є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України і призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань та здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави, а також очолює РНБО.
22. Як зазначено Конституційним Судом України у своєму рішенні від 25.02.2009 №5-рп/2009, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України мають окремі конституційні повноваження у сферах національної безпеки і оборони держави, але лише Президент України наділений конституційними повноваженнями здійснювати керівництво у цих сферах. Це означає, що Президент України, здійснюючи таке керівництво, спрямовує діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки і оборони держав.
23. Частинами першою-четвертою, сьомою статті 107 Конституції України передбачено, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Персональний склад РНБО формує Президент України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.
24. Положення аналогічного змісту наведені у Законі України від 05.03.1998 №183/98-ВР "Про Раду національної безпеки і оборони України" (статті 1-2, 10).
25. Отже, Конституцією та законами України визначено статус РНБО в якості допоміжного органу при Президентові України, який здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони, зі спеціальною компетенцією щодо координації, тобто здійснення консультативно-дорадчих функцій, і контролю діяльності органів виключно виконавчої влади у цій сфері. Конституційна вказівка на те, що РНБО формується, очолюється та діє при Президентові України, дає підстави для висновку, що цей орган не має статусу самостійного органу влади, а введення рішень РНБО в дію указом Президента України свідчить про те, що цей орган не наділений повноваженнями приймати будь-які загальнообов'язкові рішення незалежно від Президента України.
26. Крім того, частиною третьою статті 106 Конституції України встановлено, що на основі та на виконання Конституції і законів України Президент України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
27. Вказана норма Конституції України закріплює єдиний підхід до видання Президентом України указів з питань, віднесених до його повноважень, що робить неможливим видання ним певного указу без з'ясування наявності для цього підстав, передбачених законодавством.
28. Здійснення Президентом України керівництва у сфері національної безпеки і оборони означає, що ніхто інший, в тому числі РНБО, не може зобов'язати Главу держави видати той чи інший указ. Жодна норма Конституції України не містить вказівок про те, що повноваження Президента України, а особливо у сфері, де останній здійснює керівництво, повинні реалізовуватися ним в імперативному, а не дискреційному, порядку.
29. Тому, навіть попри те, що законодавством прямо не закріплено можливої альтернативи дій Президента України за наслідками розгляду прийнятого РНБО рішення, у разі видання ним указу, яким таке рішення вводиться в дію, останній повинен перевірятися судом на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України в загальному порядку.
30. Варто також наголосити, що указ Президента України, яким вводиться в дію рішення РНБО щодо застосування до конкретно визначеної особи персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), за своєю правовою природою є остаточним рішенням у процедурі застосування санкцій і ця особа позбавлена можливості оскаржити попередні етапи такої процедури, адже рішення РНБО, у випадку, якщо його не було введено в дію указом Президента України, не має самостійного юридичного значення та не породжує жодних юридичних наслідків.
31. Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 13.01.2021 у справі № 9901/405/19, де зазначено, що таке формулювання як «введення в дію» та, більш того, необхідність видання із цього приводу спеціального акта - указу Президента, означає, по-перше, що без таких дій Президента рішення РНБО саме собою чинності не набирає; по-друге, що Президент має дискрецію у питанні введення чи не введення такого рішення в дію, видання чи не видання відповідного указу. Необхідність розсуду з боку Президента при реалізації цього повноваження й означає здійснення ним аналітичної діяльності у вигляді оцінки доцільності, законності й обґрунтованості прийняття такого рішення (пункт 71 постанови).
32. Відтак суд повинен був перевірити оскаржений указ Президента України від 25.03.2021 № 123/2021 у частині уведення в дію рішення РНБО від 19.03.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Прайд» на відповідність його вимогам частини другої статті 2 КАС України. При цьому така перевірка здійснюється у межах зазначених позивачем підстав позову та з урахуванням приписів частин другої та четвертої статті 9 цього Кодексу.
33. Проте, на моє переконання Суд у повній мірі не виконав вказані норми процесуального права під час перевірки обставин і підстав щодо видання указу на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
34. Так, за змістом статті 3 Закону №1644-VII санкції застосовуються виключно за наявності достатніх фактичних і правових підстав для цього і їх застосування повинно ґрунтуватись на принципах законності, прозорості, об'єктивності, відповідності меті та ефективності.
35. Насамперед, варто зауважити на посилання у рішенні РНБО від 19.03.2021 про прийняття його відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII. Суд акцентує увагу на тому, що частиною першою цієї статті визначено осіб, які вносять на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій і такими є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України. При цьому нормами зазначеного Закону не передбачено права РНБО виходити за межі внесених пропозицій щодо підстав для застосування санкцій, їх виду.
36. Виключено частину Окремої думки, яка містить службову інформацію.
37. Проте без будь якого обґрунтування та наявності інших пропозицій від уповноважених суб'єктів рішенням РНБО від 19.03.2021 до позивача були застосовані не лише санкції, визначені пунктом 6 частини першої статті 4 Закону №1644-VII у вигляді анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами, а й інші санкції, пропозиції щодо застосування яких не вносились.
38. Відтак оскаржений указ в частині застосування санкцій до позивача із зазначених вище підстав не відповідає вимогам статті 5 Закону № 1644-VII, а Суд від оцінки вказаних обставин взагалі ухилився.
39. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1644-VII санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
40. Аналогічні приписи у контексті застосування персональних санкцій містить частина третя статті 5 цього Закону, яка передбачає, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України.
41. Відтак, на моє переконання, Законом № 1644-VII визначено 6 категорій осіб, до яких можуть бути застосовані санкції: 1) іноземні держави; 2) іноземні юридичні особи 3) юридичні особи, які знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента; 4) іноземці; 5) особи без громадянства; 6) суб'єкти, які здійснюють терористичну діяльність. При цьому в наведеному переліку лише «суб'єкти, які здійснюють терористичну діяльність» зазначені безвідносно до їх іноземної приналежності.
42. Ні у рішенні РНБО від 19.03.2021, ні в указі Президента України від 25.03.2021 № 123/2021 не зазначено, до якої категорії віднесено позивача як особу, щодо якої застосовано санкції. Не зазначено про це і у відзиві відповідача на позов. А третя особа - Служби безпеки України, у письмових поясненнях вказує про можливість застосувати санкції до позивача з огляду на приписи пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII, яким визначено, що підставами для застосування санкцій є, зокрема, дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
43. Проте аналіз змісту Закону №1644-VII свідчить, що він направлений на захист суверенітету України (преамбула та частина перша статті 1 закону), і поширює свою дію на певне, чітко визначене у частині другій статті 1 та частині третій статті 5 цього закону коло осіб за вчинення дій, що посягають на основоположні інтереси нашої держави. Вказані норми закону (частина друга статті 1 та частина третя статті 5), якими визначено вичерпний перелік осіб, на яких поширюється його дія, слід вважати спеціальними нормами, що визначають сферу дії цього Закону за колом осіб.
44. При цьому вважаю, що якщо норма Закону регламентує перелік суб'єктів застосування санкцій (частина друга статті 1, частина третя статті 5) - то направлена на визначення відповідного кола осіб та притаманних їм ознак. Якщо ж норма визначає перелік дій як підстав до застосування санкцій (пункт 1 частини першої статті 3), то, відповідно, наведені у ній критерії, умови й ознаки стосуватимуться саме визначення відповідних дій.
45. Відтак доводи відповідача та третьої особи - СБУ, про допустимість поширення визначення судом об'єктивної сторони самого діяння, наслідком якого є застосування персональних санкцій, на визначення резидента як суб'єкта їх застосування, по суті, є підміною понять щодо дії закону за колом осіб. Сама ж норма Закону № 1644-VII відносно кола суб'єктів, щодо яких можливе застосування санкцій, є чіткою і не викликає її розширеного тлумачення.
46. Крім того, в аспекті зазначеного питання необхідно звернути увагу і на статтю 1 Закону № 1644-VII, яка має назву «Суверенне право України на захист». Таке право держави безпосередньо визначене положеннями статті 51 Статуту ООН, у якій йдеться про невід'ємне право кожної держави на індивідуальну та колективну самооборону.
47. Відтак у частині другій цієї статті чітко визначений перелік суб'єктів, до яких можуть бути застосовані санкції з огляду на право України саме як держави захищати свої інтереси. Відповідно, у цьому випадку йдеться про захист держави саме від впливу іноземних держав, іноземних фізичних чи юридичних осіб або ж осіб, що здійснюють терористичну діяльність, оскільки на їх діяльність держава не може прямо впливати і не може припинити таку діяльність.
48. Проте щодо громадян України та юридичних осіб, що зареєстровані за законодавством України, держава не може застосовувати подібні позасудові заходи впливу, оскільки для припинення їх протиправної діяльності, відшкодування шкоди, яка заподіюється ними, у неї існують інші правові механізми, зокрема інститути кримінальної, адміністративної, цивільної та іншої відповідальності, які дозволяють припинити діяльність, що заподіює шкоду державі, а також домогтися відшкодування цієї шкоди.
49. Судовим розглядом цієї справи встановлено, що ТОВ «Надра Прайд» є юридичною особою, створеною за законодавством України, засновниками (учасниками) якого є резиденти України. Тому позивач не відноситься до кола осіб, визначених частиною другою статті 1 та частиною третьою статті 5 Закону № 1644-VII, щодо яких можуть бути застосовані персональні санкції.
50. За наведених обставин справи та їх правового регулювання оскаржений указ Президента України в частині застосування санкції до позивача суперечить нормам частини другої статті 1 та частини третьої статті 5 Закону № 1644-VII, що помилково не врахував Суд під час ухвалення рішення.
51. Частиною п'ятою статті 5 Закону № 1644-VII визначено, що рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.
52. За обставинами справи, яка розглядається, оскарженим указом Президента України введено в дію рішення РНБО від 19.03.2021 про застосування до позивача санкцій яке не містить строку застосування санкцій, а в ньому зазначено, що всі санкції застосовані безстроково.
53. Вказане прямо суперечить зазначеній вище нормі спеціального закону, оскільки поряд з санкцією у вигляді анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами, яка припиняє право позивача на користування надрами і не може бути застосована тимчасово до позивача застосовано інші санкції, застосування яких можливо обмежити певними строками.
54. Такими видами санкцій є, зокрема, блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; заборона користування радіочастотним ресурсом України; обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави; заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; відмова в наданні віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в'їзду на територію України; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.
55. Аналіз зазначених санкцій, які застосовані до позивача, свідчить про фактичне повне блокування його діяльності як юридичної особи та, з огляду на безстроковість застосування таких санкцій, матиме наслідком ліквідацію позивача як юридичної особи.
56. Відтак застосування санкцій до позивача за наведених обставин свідчить про невідповідність оскарженого указу Президента України також нормам частини п'ятої статті 5 Закону, що помилково не врахував Суд під час ухвалення рішення.
57. Крім того, Суд неправильно інтерпретував щодо обставин цієї справи норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
58. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина третя статті 41 Конституції України).
59. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).
60. За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014, заява №19336/04, п.п. 166-168).
61. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції має місце, якщо хоча б один із цих критеріїв не буде дотриманий.
62. З огляду на встановлені Судом обставини, які свідчать про порушення під час прийняття оскарженого Указу норм частини другої статті 1 та частин першої, третьої та п'ятої статті 5 Закону № 1644-VII, слідує дійти висновку, що мало місце втручання у право позивача на мирне володіння майном.
63. Відтак уважаю, що Суд повинен був, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 266 КАС України, визнати Указ Президента України від 25.03.2021 № 123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) в частині введення в дію санкцій щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Надра Прайд» протиправним та нечинним.
Пункт 36 Окремої думки містить службову інформацію.
Суддя В. М. Шарапа