04 червня 2025 року
м. Київ
справа №460/10097/24
адміністративне провадження №К/990/2595/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Бевзенко В.М., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 (суддя Нор У.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2024 (судді: Матковська З.М., Гінда О.М., Ніколін В.В.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій.
30.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у нарахуванні та виплаті за період з липня 2021 року державної пенсії у передбаченому законом розмірі як інваліду ІІІ групи, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком щомісячно на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР, починаючи з 01.07.2021.
Позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та має ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, з 08.09.1995.
Нормами статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закону №796-XII, в редакції, чинній з 01.01.2015 по 01.07.2021) визначалось, що умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Рішенням №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону №76-VІІІ щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
29.06.2021 Верховною Радою України на виконання рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 прийнято Закон України №1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», який набрав чинності 01.07.2021.
Листом від 12.08.2024 відповідач повідомив позивачу, що пенсія по інвалідності ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується у розмірах, визначених ст.54 Закону №796-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» від 29.06.2021 №1584-ІХ на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021.
Не погоджуючись із зазначеною відмовою та вважаючи, що пенсія має нараховуватись та виплачуватись у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком з дати прийняття Рішення КСУ від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, тобто з 01.07.2021, позивач звернулась до суду.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду та не надано заяви про поновлення такого строку з обґрунтуванням поважності причин такого пропуску.
Цією ж ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків позову шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення з обґрунтуванням поважності причин такого пропуску.
На виконання вимог ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку, в якій ОСОБА_1 вказала, що строк звернення до суду пропущено з поважної причини. Вважає, що пенсія має нараховуватись та виплачуватись з дати прийняття рішення КСУ від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2024, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2024, позовну заяву за період з 01.07.2021 по 29.02.2024 повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли їй звернутися до суду у визначений законодавством строк, а посилання в заяві, що про порушення своїх прав позивач дізналась після прийняття рішення Конституційного суду України від 03.04.2024 у справі №4-р(I) /2024 та постанови Верховного Суду від 17.04.2024 року у справі №4600/20412/23, не можуть вважатись поважними причинами для поновлення такого строку.
Також суди виходили з того, що отримання позивачем листа відповідача від 12.08.2024 у відповідь на його звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивач не погодилась з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, звернулась з касаційною скаргою.
В обґрунтування касаційної скарги покликається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, покликається на те, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки встановлена ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсія має нараховуватись та виплачуватись з дати прийняття Рішення КСУ від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, тобто з 01.07.2021.
Також покликається на те, що правовідносини є триваючими, та на те, що різний підхід у застосуванні статей 122, 123 КАС України, зокрема, у справі №815/1226/18 та у справі, що розглядається, суперечить чинному законодавству та є дискримінацією.
Також покликається на те, що застосування в цій справі строку звернення до суду, вказує на те, що доктринальні підходи до питання конституційних гарантій реалізації права людини на соціальний захист (встановлена ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ пенсія теж є одним з видів соціального захисту) змінилися лише щодо пенсіонерів, які проживають за кордоном, а що стосується встановленої ст. 54 Закону № 796-ХІІ пенсії, то суб'єкт владних повноважень і надалі має можливість порушувати принцип належного врядування, не виплачуючи таку пенсію протягом тривалого періоду часу та не нести за це жодних негативних наслідків.
Також покликається на те, що за такого підходу пенсіонер, який отримує пенсію за віком і проживає за кордоном, має право звернутися до суду з позовом про поновлення виплати пенсії з дати прийняття Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009. тобто за період з 07.10.2009 (з вказаної дати по даний час цей період становить 15 років). В свою чергу, особа, яка звертається до суду з позовом про поновлення виплати встановленої ст. 54 Закону України № 796-ХІІ пенсії, має подавати такий позов лише за шість місяців, що передують дню звернення до суду.
На думку позивача, така позиція суперечить чинному законодавству, практиці Європейського Суду з прав людини, та є дискримінаційною. Змінені доктринальні підходи мають застосовуватися до всіх категорій пенсіонерів, а не до однієї.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у справах №815/1226/18, №620/3968/21 і №460/20412/23, а також покликаючись на те, що Рішення Конституційного Суду України прийнято як щодо пенсіонерів, які проживають за кордоном (Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009), так і щодо осіб, які мають право на отримання встановленої ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ пенсії (Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021), на думку позивача, особа має право на поновлення виплати вказаної пенсії саме з дати прийняття Рішення КСУ від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, тобто з 01.07.2021 (з врахуванням тієї обставини, що відповідно до Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 норма, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення), оскільки чинним законодавством для пенсіонерів, які живуть за кордоном, не встановлено привілейованого статусу.
Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Копія ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копією касаційної скарги та доданими до неї до матеріалами доставлена до електронного кабінету відповідача 07.02.2025 о 09:42, однак останній не скористався правом подачі відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що своє право звернення до суду з цим позовом позивач пов?язувала з рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 і вважала своє право порушеним саме у зв?язку з невиконанням відповідачем цього рішення та невідновленням виплати пенсії протягом усього спірного періоду.
Верховний Суд уже висловлював позицію щодо застосування строку звернення до суду щодо правовідносин, пов'язаних з невиконанням компетентними органами рішення Конституційного Суду України.
Так, у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
«Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що статті 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Такий висновок є застосовним при розгляді подібних справ і щодо статей 122, та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017).».
Верховний суд у своїй практиці уже застосовував зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постановах від 27.01.2021 у справі №203/2312/17 та від 20.05.2023 у справі № 620/3968/21 Верховний Суд, з покликання на висновки у справі №815/1226/18, визнав необґрунтованим застосування судами попередніх інстанцій строку звернення до суду.
При цьому, у постанові від 20.05.2023 у справі № 620/3968/21 Верховний Суд також сформував висновок про те, що застосування судами попередніх інстанцій під час вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, є безпідставним, оскільки на відміну від справи, яка розглядається, у справі №240/12017/19 станом на час звернення позивача до суду спірні правовідносини завершились. Також у цій справі право звернення до суду позивач не пов?язував з невиконанням відповідачем рішення Конституційного Суду України.
Натомість, у постановах від 29.03.2024 у справі № 460/17904/23 та від 22.01.2025 у справі №460/8956/24, у яких своє право звернення до суду позивачі також пов?язували з невиконанням рішень Конституційного Суду України, Верховний Суд, з покликанням на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, застосував до спірних правовідносин строк звернення до суду.
На думку колегії суддів, висновки у справах № 460/17904/23 та № 460/8956/24 зроблені Верховним Судом без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №203/2312/17 та від 20.05.2023 у справі № 620/3968/21, тому є підстави для розгляду судовою палатою питання щодо відступу від висновків Верховного Суду у постановах від 29.03.2024 у справі № 460/17904/23 та від 22.01.2025 у справі № 460/8956/24.
При цьому, відмінність спірних правовідносин у зазначених справах та різний вид спірних соціальних виплат не впливають на можливість розгляду судовою палатою питання відступу, оскільки в даному випадку ключовим правовим питанням є вплив рішення Конституційного Суду України на застосування строку звернення до суду, вирішення якого не залежить від характеру спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
Керуючись статтями 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України,
Cправу №460/10097/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - передати на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Судді:
О.П. Стародуб
В.М. Бевзенко
В.М. Кравчук