про відмову у відкритті касаційного провадження
03 червня 2025 року
м. Київ
справа №160/29866/24
адміністративне провадження № К/990/21670/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року
у справі №160/29866/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати, що ОСОБА_1 , як представник дискримінуємої групи - громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, що виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, знаходиться в ситуації прямої дискримінації, по відношенню до інших пенсіонерів, щодо виключення її з кола осіб, яким відповідач зобов'язаний проводити індексацію, масові перерахунки та встановлювати доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а дії відповідача що призвели до цієї дискримінації, та бездіяльність відповідача щодо недотримання принципу недискримінації у своїй діяльності протиправними.
- зобов'язати відповідача:
- негайно припинити дискримінацію та включити позивачку до кола осіб, яким відповідач проводить індексацію, масові перерахунки та доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- нарахувати та виплатити позивачу майнову шкоду в сумі 494293 (чотириста дев'яносто чотири гривні двісті дев'яносто три гривні 00 коп.) грн та моральну шкоду в сумі 100000 (сто тисяч гривень) грн.
- здійснити перерахунок пенсії позивачки з 07 жовтня 2009 року відповідно до статей 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» від 20 лютого 2019 року №124 та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» від 01 квітня 2020 року №251, в чинній редакції на момент виконання судового рішення, та здійснити виплату різниці з вирахуванням виплаченої майнової та моральної шкоди та сплачених сум відповідачем, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року, позов повернуто особі, яка його подала.
Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат - Меламед Вадим Борисович, 19 травня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Так, із матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Меламед В.Б., подано позовну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивачка просила суд визнати, що вона, як представник дискримінуємої групи - громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, що виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, знаходиться в ситуації прямої дискримінації, по відношенню до інших пенсіонерів, щодо виключення її з кола осіб яким відповідач зобов'язаний проводити індексацію, масові перерахунки та встановлювати доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а дії відповідача що призвели до цієї дискримінації, та бездіяльність відповідача щодо недотримання принципу недискримінації у своїй діяльності протиправними; зобов'язати відповідача: негайно припинити дискримінацію - включити позивачку до кола осіб, яким відповідач проводить індексацію, масові перерахунки та доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; нарахувати та виплатити майнову шкоду в сумі 494293 грн та моральну шкоду в сумі 100000 грн; здійснити перерахунок пенсії з 07 жовтня 2009 року відповідно до статей 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2020 року №251 та від 20 лютого 2019 року №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», в чинній редакції на момент виконання судового рішення, та здійснити виплату різниці з вирахуванням виплаченої майнової та моральної шкоди та сплачених сум відповідачем, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для усунення встановлених судом недоліків позовної заяви.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги зазначено без дотримання вимог частини першої статті 5 та пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 та частини третьої статті 161 КАС України, оскільки в прохальній частині позову не зазначено які саме протиправні дії (бездіяльність) або рішення суб'єкта владних повноважень були ним вчинені (прийняті) та підлягають оскарженню, а також не надано докази сплати судового збору у розмірі 5723,31 грн.
26 листопада 2024 року представник позивача звернувся до суду із заявою про усунення недоліків позову та надав уточнену позовну заяву.
Перевіривши заяву про усунення недоліків судом першої інстанції встановлено, що позовні вимоги не змінено та викладено у попередній редакції. Крім того, у якості доказу сплати судового збору надано квитанцію №0917-4921-6523-6381 від 25 листопада 2024 року про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви та встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 4754,35 грн, та позовної заяви у новій редакції із зазначенням способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів, відповідно до вимог частини першої статті 5 та пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України, де в прохальній частині позову має бути відображено які саме протиправні дії (бездіяльність) або рішення суб'єкта владних повноважень були ним вчинені (прийняті) та підлягають оскарженню.
17 грудня 2024 року представник позивача звернувся до суду із заявою про усунення недоліків позовної заяви, у якій повідомила про відсутність необхідності доплачувати судовий збір та незмінність заявлених позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року позов повернуто особі, яка його подала.
Повертаючи позов особі, яка його подала, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вимоги ухвал суду про залишення позову без руху та про надання подовженого строку для усунення недоліків позову.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка звернулася з апеляційною скаргою до Третього апеляційного адміністративного суду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що недоліки позовної заяви повинні бути усунутими у повному обсязі та у строк, встановлений судом. Однак, позивач у строки, встановлені ухвалами суду, недоліки позовної заяви в повній мірі не усунув.
Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, представник позивача звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
На обґрунтування вимог касаційної скарги представник позивача зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій протиправно повернули позовну заяву з тих підстав, що у позовній заяви не оскаржуються окремі дії відповідача. Представник позивача також зазначає, що в даному випадку оскаржується застосування до позивачки такого поняття як «дискримінація», що безпосередньо пов'язано з діями відповідача. Крім того, на думку представника позивача, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI.
Перевіривши мотиви судів, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про повернення позовної заяви, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
За правилами частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 169 КАС України).
З матеріалів справи встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху позивачу вказувалось, зокрема, на невідповідність позовної заяви вимогам частини першої статті 5, пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160, частини третьої статті 161 КАС України, а саме: незазначення у позовній заяві які саме протиправні дії (бездіяльність) або рішення суб'єкта владних повноважень були ним вчинені (прийняті) та підлягають оскарженню та у зв'язку з неповною сплатою судового збору за подання позовної заяви.
Так, за приписами пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, зокрема, у постанові 16 лютого 2022 року у справі №9901/482/21, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №640/7310/19, від 26 лютого 2020 року у справі №520/12042/18, від 06 травня 2020 року у справі №9901/42/20, від 03 червня 2021 року у справі №9901/41/21, від 27 жовтня 2021 року у справі №9901/337/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №9901/380/21 вказано, що зміст позову - це частина позову, яка, з одного боку, відображає вид судового захисту, а саме звернену до суду вимогу позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права; відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. З іншого боку, зміст позовних вимог складають матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, щодо яких суд повинен ухвалити рішення.
Отже, законодавець закріпив за позивачем право на звернення до суду, право обирати спосіб захисту, визначати підстави позову та одночасно передбачив обов'язок останнього зазначити це в позовній заяві, а також доводити правомірність вимог.
Під змістом позовних вимог розуміється, зокрема, визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право та вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого публічного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб'єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №990/81/22).
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Як встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, позивачка, зокрема, просить:
- визнати, що ОСОБА_1 , як представник дискримінуємої групи - громадян України, євреїв та не євреїв, асоційованих з ними, що виїхали на постійне місце проживання в Ізраїль, знаходиться в ситуації прямої дискримінації, по відношенню до інших пенсіонерів, щодо виключення її з кола осіб яким відповідач зобов'язаний проводити індексацію, масові перерахунки та встановлювати доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а дії відповідача що призвели до цієї дискримінації, та бездіяльність відповідача щодо недотримання принципу недискримінації у своїй діяльності -протиправними;
- зобов'язати відповідача:
- негайно припинити дискримінацію та включити позивачку до кола осіб, яким відповідач проводить індексацію, масові перерахунки та доплати та надбавки до пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- нарахувати та виплатити позивачу майнову шкоду в сумі 494293 (чотириста дев'яносто чотири гривні двісті дев'яносто три гривні 00 коп.) грн та моральну шкоду в сумі 100000 (сто тисяч гривень) грн.
- здійснити перерахунок пенсії позивачки з 07 жовтня 2009 року відповідно до статей 27, 28 та частин 2, 3 статті 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» від 20 лютого 2019 року №124 та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» від 01 квітня 2020 року №251, в чинній редакції на момент виконання судового рішення, та здійснити виплату різниці з вирахуванням виплаченої майнової та моральної шкоди та сплачених сум відповідачем, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Проте таке формулювання способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів, на думку колегії суддів, не відповідає вимогам частини першої статті 5 та пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України.
Колегія суддів зауважує, що позовні вимоги мають бути сформульовані чітко, зрозуміло та містити визначений спосіб судового захисту.
Натомість, зі змісту позовної заяви позивача неможливо встановити, які права, свободи чи інтереси позивача порушені відповідачем, а прохальна частина позову не містить конкретного опису рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, що оскаржуються.
З огляду на незазначення позивачем змісту позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також доказів, що підтверджують вказані обставини та обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про неусунення недоліків позовної заяви та необхідність повернення позовної заяви особі, яка її подала.
У касаційній скарзі позивачка також зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій безпідставно повернули позовну заяву у зв'язку з несплатою судового збору.
Позивачка зазначила, що в межах справи №160/29866/24 нею ставилось питання про застосування положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI, відповідно до якої судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Повертаючи позовну заяву, зокрема в частині неусунення недоліків щодо сплати судового збору, суди першої і апеляційної інстанцій вважали, що матеріали позовної заяви не містять доказів, які б підтверджували, що дії чи рішення відповідача визнані незаконними в установленому законом порядку, зокрема, відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, в межах цієї справи ще не прийнято та, як наслідок, не встановлено, що позивачці заподіяно шкоду незаконними діями чи рішеннями органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішують судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Тобто, застосування положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI можливе лише за умови, якщо одночасно з вимогами про відшкодування шкоди пред'явлено вимоги про визнання дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, що зумовлює необхідність сплати судового збору за основну вимогу в публічно-правовому спорі.
Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у справі №405/8768/18, від 05 березня 2020 року у справі №597/664/18 та від 14 січня 2021 року у справі №205/10899/19.
В такому випадку колегія суддів вважає, що положення Закону №3674-VI передбачає звільнення від сплати судового збору у разі відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а тому, для звільнення від сплати судового збору на цій підставі, на час звернення із вимогою про відшкодування шкоди це рішення повинно бути визнане незаконним.
Водночас колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, а також мотиви і доводи касаційної скарги, дійшла висновку, що судовий збір за подання позовної заяви має бути сплачений позивачкою на загальних підставах.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано повернув позовну заяву особі, яка її подала, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, тобто у зв'язку з неусуненням недоліків позовної заяви.
Таким чином, оскаржувані судові рішення є вмотивованими і такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні процесуального закону, зокрема положеннях частини першої статті 5, пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160, частини третьої статті 161 КАС України. Правильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Зазначені в касаційній скарзі міркування та судження представника позивача не применшують правильності висновків рішень судів першої і апеляційної інстанцій.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи, що зміст оскаржуваних судових рішень не викликає розумних сумнівів щодо правильного застосування норм процесуального права, Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Подібна позиція щодо визнання за аналогічних обставин касаційної скарги необґрунтованою висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 06 вересня 2023 року у справі №380/10699/23 та від 07 вересня 2023 року у справі №380/5859/23.
Суд звертає увагу, що повернення позовної заяви з підстав недотримання вимог до її оформлення не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду після усунення відповідних недоліків, зокрема шляхом чіткого визначення предмета оскарження та форми судового захисту.
Суд касаційної інстанції в межах цього провадження не здійснює переоцінку змісту спору або правової позиції позивача, а перевіряє виключно дотримання судами нижчих інстанцій процесуальних вимог щодо форми та змісту позову, передбачених статтями 160- 161, 169 КАС України.
Керуючись пунктом 5 частини першої, частиною другою статті 333 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі №160/29866/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа