Іменем України
03 червня 2025 року
м. Київ
справа №990/50/24
адміністративне провадження № П/990/50/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Бучик А.Ю.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М., Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
за участю секретаря судового засідання Сороки Л.П.,
представника позивачки Васильєва С.В.,
представника відповідача (Вищої кваліфікаційної комісії суддів України) Предоляк Н.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1
до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
про визнання протиправними та скасування рішень в частині,
І. РУХ СПРАВИ
1. 26.02.2024 до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, відповідач), у якій вона, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 01.04.2024, просила:
1) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 19.10.2023 № 119/зп-23 щодо затвердження Регламенту ВККС України (далі - Регламент) у новій редакції в частині:
- включення до пунктів 58.17, 122, 123, абзацу 1 пункту 124, пунктів 125, 126, 128 словосполучення - «(відповідності судді займаній посаді)»;
- абзацу 3 пункту 124 та пункту 129 Регламенту повністю;
2) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 30.11.2023 № 150/зп-23 в частині внесення змін до абзацу 1 пункту 129 Регламенту;
3) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 14.09.2023 № 96/зп-23 в частині внесення змін до підпункту 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали»;
4) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 11.01.2024 № 4/зп-24 в частині внесення до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали».
2. Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2024 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 04.04.2024.
3. 21.03.2024 на адресу Верховного Суду від ВККС України надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
4. 02.04.2024 на адресу Верховного Суду від позивачки надійшла заява про зміну предмета позову від 01.04.2024, у якій остання просила:
1) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 19.10.2023 № 119/зп-23 щодо затвердження Регламенту ВККС України (далі - Регламент) у новій редакції в частині:
- включення до пунктів 58.17, 122, 123, абзацу 1 пункту 124, пунктів 125, 126, 128 словосполучення - «(відповідності судді займаній посаді)»;
- абзацу 3 пункту 124 та пункту 129 Регламенту повністю;
2) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 30.11.2023 № 150/зп-23 в частині внесення змін до абзацу 1 пункту 129 Регламенту;
3) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 14.09.2023 № 96/зп-23 в частині внесення змін до підпункту 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали»;
4) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України від 11.01.2024 № 4/зп-24 в частині внесення до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали».
5. 04.04.2024 справу було знято з розгляду у зв'язку з відсутністю кворуму.
Наступне судове засідання було призначено на 25.04.2024.
6. 23.04.2024 та 24.04.2024 позивачка подала до суду додаткові пояснення та відповідь на відзив відповідача.
7. Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2024 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 від 01.04.2024 про зміну предмета позову, встановлено ВККС України строк для подання відзиву на заяву позивачки про зміну предмета позову, а позивачці - строк для подання до суду відповіді на відзив. Розгляд справи відкладено на 23.05.2024.
8. 09.05.2024 на адресу Верховного Суду від ВККС України надійшов відзив на заяву позивачки про зміну предмета позову.
9. 13.05.2024 на адресу Верховного Суду від позивачки надійшла відповідь на відзив відповідача на заяву про зміну предмета позову.
10. 20.05.2024 позивачка подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.
11. Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ВККС України від 14.09.2023 № 96/зп-23 в частині внесення змін до підпункту 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали».
12. Іншою ухвалою від 23.05.2024 Верховний Суд вирішив розгляд вказаної справи проводити за правилами загального позовного провадження.
13. Ухвалою Верховного Суду від 08.08.2024 зобов'язано ВККС України опублікувати оголошення про оскарження рішень у цій справі. Призначено підготовче засідання у вказаній справі на 17.09.2024.
14. Ухвалою Верховного Суду від 17.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 24.10.2024.
15. У зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 24.09.2024 № 2777/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду про призначення повторного автоматизованого розподілу від 30.09.2024 № 1104 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 990/50/24.
16. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи № 990/50/24 між суддями від 30.09.2024 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя - Бучик А.Ю., судді: Берназюк Я.О., Кравчук В.М., Стародуб О.П., Шарапа В.М.
17. 11.03.2025 на адресу Верховного Суду від позивачки надійшли додаткові пояснення у справі.
18. 14.03.2025 на адресу Верховного Суду від відповідача також надійшли додаткові пояснення у справі.
19. 17.03.2025 в судовому засіданні оголошено перерву для надання представником відповідача письмових доказів у справі.
20. 27.03.2025 на адресу Верховного Суду від позивачки надійшли додаткові пояснення у справі.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
21. Судом установлено, що рішенням ВККС України від 14.09.2023 № 96/зп-23 до Регламенту, затвердженого рішенням ВККС України від 13.10.2016 № 81/зп-16 (зі змінами) внесено зміни, а саме: підпункт 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV викладено в такій редакції:
« 4.10.6. На засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі колегії, про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, висновок та пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.».
22. В подальшому, рішенням ВККС України від 19.10.2023 № 119/зп-23 Регламент викладено в новій редакції.
23. Зокрема, підпунктом 58.17 пункту 58 параграфу 7 розділу І Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23) було передбачено, що Комісія у пленарному складі ухвалює рішення про підтримку рішення Колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.
24. Пунктом 122 параграфу 9 розділу II Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23) визначалось, що за результатами співбесіди Комісія у складі Колегії ухвалює рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
25. Відповідно до пункту 123 параграфу 9 розділу II Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23) у разі ухвалення рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) за наявності висновку Громадської ради доброчесності на розгляд Комісії у пленарному складі виноситься питання щодо підтримки зазначеного рішення відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону.
Ухвалене щодо висновку судове рішення (за наявності) долучається до досьє судді (кандидата на посаду судді) та досліджується Комісією у пленарному складі разом з іншими документами (матеріалами) досьє.
26. Пунктом 124 параграфу 9 розділу II Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23) було передбачено, що рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) за наявності висновку Громадської ради доброчесності набирає чинності з дня його ухвалення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону, або у разі надходження до Комісії рішення Громадської ради доброчесності про скасування відповідного висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі.
У разі надання Комісії Громадською радою доброчесності рішення про скасування висновку до моменту його розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо набрання чинності рішенням про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) розглядається Комісією відповідно до абзацу першого пункту 101 цього Регламенту.
Судове рішення, ухвалене щодо рішення Комісії у складі Колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) не змінює встановлений законом порядок його підтримання, набрання ним чинності та процедуру підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
27. Пунктом 125 параграфу 9 розділу II Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23) було визначено, що рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) набирає чинності з дня його ухвалення.
28. Відповідно до пункту 126 параграфу 9 розділу II Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23) у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді); висновок (інформація) Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді) інші обставини, документи та матеріали.
29. Пункт 128 параграфу 9 розділу II Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23) передбачав, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень:
- про підтримку рішення Комісії у складі Колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді);
- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
30. Пункт 129 параграфу 9 розділу II Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23) визначав, що у разі ухвалення Комісією у пленарному складі рішення про підтримку рішення Комісії, ухваленого у складі Колегії, про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді) згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону обставини, викладені у висновку, не підлягають повторному розгляду під час наступних процедур кваліфікаційного оцінювання відповідного судді (кандидата на посаду судді).
У разі ухвалення Комісією у пленарному складі рішення про невідповідність судді займаній посаді справа передається до Колегії, яка ухвалила рішення, для внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення такого судді із займаної посади.
31. 30.11.2023 ВККС України прийняла рішення № 150/зп-23 про внесення змін до Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23), зокрема до пунктів 124, 129 параграфу 9 розділу II.
32. Вказаним рішенням абзац перший пункту 124 параграфу 9 розділу II Регламенту було викладено в такій редакції: « 124. Рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) за наявності висновку Громадської ради доброчесності набирає чинності з дня його ухвалення у разі, якщо воно буде підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону».
33. Абзац перший пункту 129 параграфу 9 розділу II Регламенту було викладено в такій редакції: « 129. У разі ухвалення Комісією у пленарному складі рішення про невідповідність судді займаній посаді, справа передається до Колегії, членом якої є доповідач, для внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення такого судді із займаної посади».
34. Рішенням від 11.01.2024 № 4/зп-24 ВККС внесла зміни до Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23), зокрема до підпункту 58.17 пункту 58 параграфу 7 розділу І, абзацу першого пункту 123, абзацу першого пункту 124, пунктів 126, 129 параграфу 9 розділу II.
35. Так, відповідно до підпункту 58.17 пункту 58 параграфу 7 розділу І Регламенту Комісія у пленарному складі ухвалює рішення про підтвердження (непідтвердження) здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність (невідповідність) судді займаній посаді), якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.
36. Згідно з абзацом першим пункту 123 параграфу 9 розділу II Регламенту, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Колегія проводить оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом, та ухвалює рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді) та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади або вносить на розгляд Комісії у пленарному складі питання про підтвердження (непідтвердження) здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність або невідповідність судді займаній посаді).
37. Абзацом першим пункту 124 параграфу 9 розділу II Регламенту визначено, що рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку Громадської ради доброчесності, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону.
38. Пунктом 126 параграфу 9 розділу II Регламенту передбачено, що у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.
39. Згідно з пунктом 128 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень:
- про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади) (пункт 128 параграфа 9 розділу ІІ Регламенту).
40. Відповідно до пункту 129 параграфу 9 розділу II Регламенту відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки. Факт відмови судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді встановлюється рішенням Комісії у пленарному складі. Під час ухвалення такого рішення у засіданні Комісії може брати участь представник Громадської ради доброчесності.
У разі систематичної (тричі) неявки судді на будь-який з етапів оцінювання на відповідність займаній посаді Комісія може розглянути питання щодо відповідності такого судді займаній посаді за його відсутності.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Позиція позивачки
41. На обґрунтування позовних вимог позивачка покликається на те, що пункти 58.17, 122, 123, абзац 1 пункту 124, пункти 125, 126, 128 Регламенту в оскаржуваній частині направлені на незаконне поширення процедури подолання негативних висновків Громадської ради доброчесності в процедурі оцінювання відповідності діючих суддів на підставі пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що знайшло своє підтвердження у доповненні вказаних пунктів Регламенту словами «(відповідність судді займаній посаді)».
42. Також на думку позивачки зазначені зміни до Регламенту незаконно обмежують дію судового рішення, що знайшло своє відображення у нормі, вказаній в абзаці третьому пункту 124 Регламенту, в оскаржуваній нею редакції, оскільки жодна норма чинного законодавства не надає ВККС України права визначати порядок чинності судових актів, порядок зміни ними прав та обов'язків Комісії. Наведена норма, як вважає позивачка, по суті є намаганням ВККС України власним рішенням врегулювати, що судові рішення (у спорах в яких Комісія програла) вона не виконуватиме. У даному випадку норма пункту 124 Регламенту суперечить конституційній нормі щодо обов'язковості виконання судового акту та забезпечення його виконання державою, ВККС України бажає діяти на власний розсуд, незважаючи на волю й думку суду, навіть у випадках, коли суд своїм остаточним рішенням вказав Комісії на помилковість її дій.
43. Незаконність оскаржуваних пунктів Регламенту позивачка вбачає і в зміні процедури перевірки (підтримки) рішень колегій пленарним складом та по суті доповненням права ВККС України оцінювати обставини, яких не існувало на момент засідання колегії Комісії.
44. На підтримку своєї позиції ОСОБА_1 зазначає, що згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, який діяв на час її оцінювання колегією ВККС України (08.05.2019) та на час прийняття рішення ВККС України про її невідповідність займаній посаді в пленарному складі (14.11.2023), передбачалося, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС України у порядку, визначеному цим Законом. Зміни до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» були внесені із прийняттям Закону України від 09.12.2023 № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-IX), який набрав чинності 30.12.2023.
45. Тому, ухвалюючи рішення від 19.10.2023 № 119/зп-23 «Про внесення змін до Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (зі змінами), шляхом викладення його в новій редакції» (далі - Рішення № 119/зп-23) в частині включення до підпункту 58.17 пункту 58, пунктів 122, 123, абзацу першого пункту 124, пунктів 125, 126, 128 словосполучення «відповідність судді займаній посаді», а також рішення від 30.11.2023 № 150/зп-23 «Про внесення змін до Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (в редакції рішення ВККС від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23)» (далі - Рішення № 150/зп-23) в частині внесення змін до пункту 129 Регламенту, відповідач діяв незаконно, наділивши себе непередбаченими Законом України «Про судоустрій і статус суддів» повноваженнями, оскільки чинна на момент затвердження відповідачем оскаржуваних норм Регламенту норма пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містила імперативну норму про проведення оцінювання відповідності судді займаній посаді виключно колегіями Комісії.
46. Обґрунтовуючи позов щодо протиправності рішення ВККС України від 14.09.2023 № 96/зп-23 в частині внесення змін до підпункту 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали» та рішення ВККС України від 11.01.2024 № 4/зп-24 в частині внесення до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали», позивачка вказує на незаконність цих норм в аспекті незаконного продовження дії обставин, які оцінює ВККС України (за умови, якщо припустити, що пленарний склад має повноваження у процедурі оцінювання відповідності судді займаній посаді).
Позиція відповідача
47. Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що ВККС України, ухвалюючи рішення від 19.10.2023 № 119/зп-23 та від 30.11.2023 № 150/зп-23, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. При цьому відповідач посилається на те, що положеннями підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України визначено повноваження ВККС України щодо проведення оцінювання судді на відповідність займаній посаді. Порядок проведення вказаного оцінювання визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким також унормовано порядок підтримання пленарним складом ВККС рішення у складі колегії про відповідність судді займаній посаді за наявності висновку Громадської ради доброчесності про те, що суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Тому відсутні правові підстави вважати, що до оцінювання відповідності судді займаній посаді не застосовуються положення статей 83- 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а сама процедура кваліфікаційного оцінювання відповідно до цих статей є неправомірною.
48. Також відповідач звертає увагу, що Законом № 3511-IX в подальшому (09.12.2023) уточнено і конкретизовано норми щодо порядку ухвалення рішення ВККС України про відповідність або невідповідність судді займаній посаді, а 11.01.2024 Комісією прийнято рішення № 4/зп-24, яким внесено зміни до Регламенту, зокрема, до оскаржуваних пунктів, чим приведено у відповідність до вимог Закону.
49. Вказує на те, що оскарження позивачкою пункту 4.10 розділу IV Регламенту, в редакції до 14.09.2023, є недоцільним, оскільки позивачка оскаржує рішення Комісії від 19.10.2023 № 119/зп-23 та від 30.11.2023 № 150/зп-23.
50. Також відповідач посилається на те, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права є неефективним, адже задоволення вимог про скасування оскаржуваних пунктів Регламенту не зможе призвести до захисту або відновлення порушених, на думку позивачки, прав, оскільки не вплине на індивідуальне рішення Комісії № 8/ко-23 від 14.11.2023, яким ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА, ОЦІНКА ДОКАЗІВ ТА МОТИВИ УХВАЛЕНОГО РІШЕННЯ
51. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
52. За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
53. Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
54. За правилами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
55. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
56. У цій справі позивачка вважає протиправними рішення ВККС України від 19.10.2023 № 119/зп-23 щодо затвердження Регламенту у новій редакції в частині: включення до пунктів 58.17, 122, 123, абзацу 1 пункту 124, пунктів 125, 126, 128 словосполучення - «(відповідності судді займаній посаді)», абзац 3 пункту 124 та пункту 129 Регламенту повністю; рішення ВККС України від 30.11.2023 № 150/зп-23 в частині внесення змін до абзацу 1 пункту 129 Регламенту; рішення ВККС України від 14.09.2023 № 96/зп-23 в частині внесення змін до підпункту 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали»; рішення ВККС України від 11.01.2024 № 4/зп-24 в частині внесення до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали».
57. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВККС України оспорюваних рішень).
58. За змістом статті 92 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України складається з шістнадцяти членів, вісім з яких призначаються з числа суддів або суддів у відставці.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України вважається повноважною за умови призначення до її складу не менше одинадцяти членів, щонайменше шість із яких призначені з числа суддів або суддів у відставці.
Порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається цим Законом.
59. Згідно з пунктом 6-1 статті 93 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України затверджує більшістю голосів від її складу, визначеного цим Законом, регламент, що визначає порядок роботи Комісії в межах, встановлених цим Законом.
60. Відповідно до частини першої статті 98 Закону № 1402-VIII організаційними формами діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є засідання у пленарному складі Комісії, у складі її палат та колегій залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
61. Частинами першою і п'ятою статті 101 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії. Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, палат та колегій Комісії викладаються у письмовій формі.
62. Рішенням від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 Комісія затвердила Регламент.
63. Відповідно до пунктів 7.1- 7.3 Регламенту (у редакції рішення ВККС від 10.08.2023 № 53/зп-23, яка була чинна до прийняття Рішення № 119/зп-23) зміни чи доповнення до цього Регламенту можуть бути ініційовані членом (членами) Комісії.
Питання про внесення змін чи доповнень до Регламенту виноситься на розгляд Комісії Головою Комісії та вирішуються на організаційному засіданні.
Зміни чи доповнення до Регламенту затверджуються чи відхиляються відповідним рішенням Комісії.
64. Отже, прийняття рішення про затвердження регламенту ВККС України, внесення до нього змін чи доповнень належить до виключних повноважень Комісії. Такого роду рішення ВККС України ухвалює більшістю голосів від її складу.
65. У вказаній справі предметом судового контролю є прийняті відповідачем Рішення від 14.09.2023 № 96/зп-23, від 19.10.2023 № 119/зп-23, від 30.11.2023 № 150/зп-23, та від 11.01.2024 № 4/зп-24, якими внесено зміни до Регламенту.
66. З огляду на правову природу Регламенту, він має усі ознаки нормативно-правового акта.
67. Так, за наведеним у пункті 18 частини першої статті 4 КАС України визначенням, нормативно-правовим актом є акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
68. Нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для їх суб'єктів.
69. Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права); вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин; нормативно-правовий акт діє упродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування.
70. Як видно з положень Регламенту, він установлює загальні правила регулювання однотипних відносин, має неперсоніфікований характер і розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, тобто має ознаки нормативно-правового акта локального характеру, а відтак, не може стосуватися приватних інтересів однієї особи чи групи осіб.
71. З урахуванням цього, рішення ВККС України про внесення змін до Регламенту є нормативно-правовими актами у розумінні пункту 18 частини першої статті 4 КАС України.
72. За змістом частин першої - третьої статті 264 КАС України особа має право оскаржити нормативно-правові акти органів виконавчої влади, та інших суб'єктів владних повноважень. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, , місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
73. Згідно з Рекомендацією № R(87)16 Комітету міністрів Ради Європи щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (прийнято Комітетом міністрів 17.09.1987) адміністративний акт, що має вплив на велику кількість осіб, повинен обов'язково підлягати судовому контролю, який здійснюється з належним урахуванням прав та інтересів зацікавлених осіб, зокрема, шляхом забезпечення участі представників таких осіб у судовому розгляді справи, її апеляційному перегляді, та повідомленням про розгляд справи шляхом публічного оголошення.
74. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
75. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2023 у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише у разі існування спірних правовідносин, тобто у разі установлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
76. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
77. Отже, позивачка, як особа до якої було застосовано положення Регламенту, у редакціях оспорюваних Рішень, має право на його оскарження у судовому порядку.
78. Вирішуючи цей спір, Суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивачки.
79. Як вже зазначалось, позивачка оскаржує Рішення відповідача від 19.10.2023 № 119/зп-23 у частині включення до пунктів 58.17, 122, 123, абзацу першого пункту 124, пунктів 125, 126, 128 Регламенту словосполучення «відповідності судді займаній посаді», абзацу другого пункту 124 та пункту 129 повністю, Рішення від 30.11.2023 № 150/зп-23 у частині внесення змін до абзацу першого пункту 129 Регламенту, Рішення від 14.09.2023 № 96/зп-23 в частині внесення змін до підпункту 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали», та Рішення від 11.01.2024 № 4/зп-24 в частині внесення до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали».
80. За доводами позивачки, вказані пункти Регламенту, в редакції Рішень № 119/зп-23 та № 150/зп-23 є протиправними, оскільки суперечать нормам Закону № 1402-VIII. Позивачка зазначає, що положення вказаного Закону на час внесення змін до Регламенту не містили приписів, які б закріплювали, що у разі наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності під час кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді рішення ВККС України у складі колегії про відповідність такого судді займаній посаді має бути підтримане рішенням Комісії у пленарному складі.
81. Порушення своїх прав та законних інтересів указаними пунктами оспорюваних рішень ОСОБА_1 вбачає у тому, що внаслідок їх застосування відповідачем рішення ВККС України у складі колегії № 189/ко-19 від 08.05.2019 про визнання її такою, що відповідає займаній посаді судді, було передано для підтримки пленарному складу Комісії. Однак, ВККС України у пленарному складі ухвалила рішення від 14.11.2023 № 8/ко-23 про визнання судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.
82. Указом Президента України № 485/2007 від 02.06.2007 позивачку було призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
83. Постановою Верховної Ради № 4860-VI від 24.05.2012 ОСОБА_1 обрано суддею Донецького окружного адміністративного суду строком безстроково.
84. Рішенням ВККС України № 189/ко-19 від 08.05.2019 визначено, що суддя Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 705,7 бала і її визнано такою, що відповідає займаній посаді.
У вказаному рішенні зазначено, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту.
85. Законом України від 16.10.2019 № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» повноваження членів ВККС України припинено.
86. 01.06.2023 сформовано повноважний склад ВККС України.
87. За результатами засідання 14.11.2023 ВККС України у пленарному складі ухвалила рішення № 8/ко-23, яким суддю Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді. Справу передано до Колегії для внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 із займаної посади.
88. Отже, на час ухвалення ВККС України у складі колегії рішення від 08.05.2019 № 189/ко-19 Регламент діяв у редакції Рішення від 13.10.2016 № 81/зп-16. А на час ухвалення ВККС України у пленарному складі рішення від 14.11.2023 № 8/ко-23 Регламент діяв у редакції Рішення від 19.10.2023 № 119/зп-23, пункти якого оскаржує позивачка.
89. У подальшому, 30.11.2023 ВККС України прийняла рішення № 150/зп-23 про внесення змін до Регламенту (у редакції Рішення № 119/зп-23), зокрема до пунктів 124, 129 параграфу 9 розділу II, які на думку позивачки, є також протиправними.
90. Так, 30.09.2016 набрали чинності Закон України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закон № 1402-VIII.
91. Законом № 1401-VIII розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 4 якого визначає, що з дня набрання чинності цим Законом відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок і вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
92. В свою чергу, пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час прийняття рішення Комісії у складі колегії про відповідність позивача займаній посаді, визначав, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії ВККС України.
93. Отже, пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відтворював положення підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та наділяв виключно колегії ВККС повноваженнями оцінювати суддів, про яких йдеться у цьому підпункті, на відповідність займаній посаді.
94. Регламентація процедури кваліфікаційного оцінювання суддів наведена у главі 1 Розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII.
95. Аналіз положень статей 83- 88 Закону № 1402-VIII (у редакції на час прийняття рішення колегією ВККС України щодо позивачки) свідчить, що оцінювання судді на відповідність займаній посаді, як і кваліфікаційне оцінювання судді (кандидата на посаду судді) для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, проводяться ВККС України за одними і тими ж критеріями, а саме компетентності, професійної етики і доброчесності.
96. Враховуючи, що метою утворення Громадської ради доброчесності є сприяння ВККС України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, то цей орган уповноважений, зокрема, надавати ВККС України за наявності відповідних підстав висновок про невідповідність зазначеним критеріям як суддів, щодо яких проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, так і суддів, щодо яких проводиться кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
97. Водночас, якщо Громадська рада доброчесності надала ВККС України висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС України, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККС України ні положення Закону № 1402-VIII, ні норми Регламенту не передбачали.
98. Питання правомірності дій ВККС України щодо передання на розгляд її пленарного складу рішень Комісії у складі колегії, якими суддів, призначених на посаду строком на п'ять років або обрано безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, визнано такими, що відповідають займаній посаді, було предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду, яка у постанові від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20 (провадження № 11-5заі24) сформулювала таку правову позицію:
« 97. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що 19 жовтня 2023 року, тобто після ухвалення рішення колегії ВККС щодо відповідності судді ОСОБА_3 займаній посаді, рішенням Комісії № 119/зп-23 було внесено зміни до Регламенту та викладено його в новій редакції, яка суттєво відрізняється від попередньої, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, в частині, що стосується оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
98. Так, згідно з підпунктом 58.17 пункту 58 зазначеної редакції Регламенту Комісія у пленарному складі ухвалює рішення про підтримку рішення колегії, зокрема, про відповідність судді займаній посаді, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що такий суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Підпунктом 60.3 пункту 60 передбачено ухвалення Комісією у складі колегії рішення про відповідність судді займаній посаді, крім випадків, коли інший порядок ухвалення (прийняття) рішення визначено Законом, Регламентом або окремим рішенням Комісії.
99. Варто наголосити і на тому, що законодавче регулювання на час внесення Комісією зазначених змін до Регламенту в частині оцінювання суддів на відповідність займаній посаді змінено не було.».
99. Також у згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що лише через сім років після внесення змін до Конституції України в частині правосуддя Законом України від 09.12.2023 № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри» (далі - Закон № 3511-ІХ), який набрав чинності 30.12.2023, було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (пункт 104 постанови).
100. Після набрання чинності Законом № 3511-ІХ рішенням ВККС України від 11.01.2024 № 4/зп-24 у новій редакції були викладені і підпункт 58.17 пункту 58 та підпункт 60.3 пункту 60 Регламенту (пункт 106 постанови).
101. Так, відповідно до підпункту 58.17 Регламенту, в зазначеній редакції, ВККС України у пленарному складі ухвалює, зокрема, рішення про відповідність судді займаній посаді, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що такий суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.
Підпункт 60.3 пункту 60 Регламенту доповнено реченням такого змісту: «У разі ухвалення Колегією рішення про невідповідність судді займаній посаді одночасно ухвалюється рішення щодо внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення судді з посади» (пункт 107 постанови).
102. У підсумку Велика Палата Верховного Суду сформувала позицію, за якою до набрання чинності Законом № 3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Вирішення зазначеного питання ВККС у пленарному складі суперечить пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, приписи якого мають імперативний характер і не підлягають розширеному тлумаченню. Водночас, якщо після 30.12.2023 (дня, коли набрали чинності зміни до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, внесені Законом № 3511-ІХ) колегія ВККС України ухвалила рішення про відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, то за наявності щодо такого судді негативного висновку ГРД саме пленарний склад Комісії за правилами, передбаченими статтею 88 Закону № 1402-VIII, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді (пункти 108, 109 постанови).
103. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду змінила раніше застосований підхід до вирішення справ щодо оскарження рішень ВККС України за наслідками оцінювання судді на відповідність займаній посаді, ухвалених до набрання чинності змінами до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, внесеними Законом № 3511-ІХ (пункт 110 постанови).
104. У додаткових поясненнях позивачка просила під час розгляду цієї справи врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у згаданій постанові, стосовно наявності виключної компетенції колегій ВККС України щодо оцінювання судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VІІІ, на відповідність займаній посаді.
105. Також сформована Великою Палатою Верховного Суду правова позиція була застосована Верховним Судом у рішеннях від 15.01.2025 у справі № 9901/529/19 та від 03.02.2025 у справі № 990/35/24.
106. Верховний Суд вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20 (провадження № 11-5заі24) можуть бути застосовані й до спірних правовідносин.
107. В контексті вказаного, Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
108. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.
109. Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
110. Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.
111. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
112. Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
113. Тобто принцип правової визначеності як елемент принципу верховенства права вимагає законодавчого запобігання свавільного втручання органів публічної влади в межах вільного розсуду у права, свободи і законні інтереси особи. Із цією метою держава повинна впроваджувати та дотримуватися правових (справедливих) процедур, які забезпечують справедливе ставлення до особи.
114. Проаналізувавши сутність змін, які були внесені до Регламенту оспорюваними позивачем Рішеннями № 119/зп-23 та №150/зп-23, а також застосовуючи до спірних правовідносин наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів констатує, що положення Регламенту в тій частині, що оскаржується позивачем, не відповідали нормам Закону № 1402-VIII.
115. Однак, як уже зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2024 у справі № 9901/198/20 (провадження № 11-5заі24), після набрання чинності Законом № 3511-ІХ рішенням ВККС України від 11.01.2024 № 4/зп-24 Регламент, у редакції Рішення № 119/зп-23 (зі змінами внесеними Рішенням № 150/зп-23), зокрема, у частині підпунктів 58.17 пункту 58 параграфу 7 розділу І, абзацу першого пункту 123, абзацу першого пункту 124, пунктів 126, 129 параграфу 9 розділу II було приведено у відповідність до Закону № 1402-VIII, у редакції Закону № 3511-ІХ.
116. Отже, станом на день звернення ОСОБА_1 до Верховного Суду з цим позовом спірні пункти Регламенту діяли у редакції Рішення Комісії від 11.01.2024 № 4/зп-24, а отже, відповідали Закону № 1402-VIII.
117. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Це випливає з того, що ухвалення судового рішення в публічно-правовому спорі про задоволення позову спрямоване на те, щоб відновити права, свободи чи інтереси особи - позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є самостійною та достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
118. Аналізуючи обставини цієї справи Суд звертає увагу, що спірні правовідносини, вирішення яких ініціювала позивачка у лютому 2024 року, охоплюються періодом чинності оспорюваних пунктів Регламенту в редакції рішень ВККС № 119/зп-23 та №150/зп-23, тобто до внесення змін у Регламент рішенням від 11.01.2024 № 4/зп-24.
119. Відтак, на час ініціювання позивачкою судового провадження, дія спірних пунктів Регламенту в редакції Рішень № 119/зп-23 та № 150/зп-23 припинилася. Також не діяв на час подання позову і Регламент в редакції Рішення від 14.09.2023 № 96/зп-23, оскільки з 19.10.2023 Регламент діяв у зміненій Рішенням № 119/зп-23 редакції.
120. Межі дії нормативних актів (законів) чи окремих норм визначаються такими критеріями (параметрами):
- видом регульованих суспільних відносин (тобто предметом регулювання);
- обставинами, настання яких зумовлює необхідність застосування регулятивної функції цих актів;
- часовими вимірами;
- просторовими вимірами (або територією в широкому розумінні слова);
- колом осіб, на яких поширюються норми акта.
121. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
122. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток із цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
123. Конституційний Суд України (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп) висловив позицію, за якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
124. У Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп Конституційний Суд України стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами роз'яснив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
125. Отже, з урахуванням викладеного можна дійти висновку, що з ухваленням ВККС України рішення від 11.01.2024 № 4/зп-24 Регламент, який був викладений у редакції Рішень № 119/зп-23 та № 150/зп-23, втратив чинність. Так само втратив чинність і Регламент в редакції Рішення від 14.09.2023 № 96/зп-23, оскільки Рішенням від 19.10.2023 № 119/зп-23 Регламент було викладено в новій редакції.
126. Окрім того Верховний Суд наголошує, що обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
127. Проте, обраний позивачкою спосіб захисту не призведе до відновлення її прав та інтересів, які вона вважає порушеними спірними актами ВККС України.
128. Як вже вказувалось, порушення своїх прав позивачка вбачає у тому, що прийняття Комісією оскаржуваних змін до Регламенту призвело до того, що 14.11.2023 ВККС України у пленарному складі ухвалила рішення № 8/ко-23 про визнання судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.
129. Це видно як і з позовної заяви та письмових пояснень ОСОБА_1 , так і з відповідей її представника у судових засіданнях, який зазначав, що застосування оскаржуваних рішень ВККСУ під час процедури кваліфікаційного оцінювання позивачки призвело до визнання її такою, що не відповідає займаній посаді судді.
130. Щодо визнання протиправним та скасування абзацу третього пункту 124 Регламенту, у редакції Рішення № 119/зп-23 від 19.10.2023, колегія суддів зазначає таке.
131. Так, відповідно до абзацу третього пункту 124 Регламенту судове рішення, ухвалене щодо рішення Комісії у складі Колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді) не змінює встановлений законом порядок його підтримання, набрання ним чинності та процедуру підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді).
132. На думку позивачки вказана норма не відповідає положенню статті 129-1 Конституції України, згідно з яким судове рішення є обов'язковим для виконання. Вважає, що прийнявши таку норму ВККС України діяла з перевищенням повноважень, неправомірно, безпідставно, ігноруючи принцип верховенства права. Вказує, що наявність цього пункту Регламенту нівелює будь-який позитивний для неї результат розгляду як цього спору, так і будь-якого іншого в межах оцінювання, оскільки Комісія наперед визначила, що судові рішення, в яких ВККС України програла - не створюють для Комісії жодних наслідків, як і не створюють таких наслідків для позивачки, що суперечить Конституції України.
133. Проте, з тексту абзацу третього пункту 124 Регламенту видно, що судове рішення має правові наслідки лише у межах конкретного спору, не підміняє повноваження Комісії та не впливає на нормативно встановлену процедуру оцінювання суддів. А тому доводи позивачки є лише її розумінням вказаної норми і не свідчать про протиправність чи незаконність останньої.
134. Щодо визнання протиправним рішення ВККС України від 11.01.2024 № 4/зп-24 в частині внесення до пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту слів: «інші обставини, документи та матеріали», колегія суддів зазначає таке.
135. Згідно з пунктом 126 Регламенту, в редакції Рішення № 4/зп-24 від 11.01.2024, у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.
136. Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, в редакції Закону № 3511-ІХ, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев'ятьма голосами.
137. Відповідно до статті 83 Закону № 1402-VIII, в редакції Закону № 3511-IX, кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.
Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є:
1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі;
2) рішення ВККС України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.
Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з ВККС України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.
138. Частиною першою статті 85 Закону № 1402-VIII, в редакції Закону № 3511-IX, передбачено, що кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи:
1) складання кваліфікаційного іспиту;
2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
139. Згідно з частиною четвертою статті 85 Закону № 1402-VIII, в редакції Закону № 3511-IX, суддівське досьє має містити:
1) копії всіх заяв судді, пов'язаних з його кар'єрою, та доданих до них документів;
2) копії всіх рішень, прийнятих щодо судді Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Вищою радою правосуддя, Вищою радою юстиції, органами суддівського самоврядування, Президентом України або іншими органами, які приймали відповідні рішення;
3) інформацію про результати участі судді у конкурсах на зайняття посади судді;
4) інформацію про результати проходження в Національній школі суддів України спеціальної підготовки кандидата на посаду судді, підготовки судді упродовж перебування на посаді судді;
5) інформацію про результати кваліфікаційного оцінювання судді та регулярної оцінки судді упродовж перебування на посаді;
6) інформацію про здійснення викладацької діяльності;
7) інформацію про зайняття суддею адміністративних посад з копіями відповідних рішень;
8) інформацію про обрання (призначення) судді до органів суддівського самоврядування, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції;
9) інформацію про ефективність здійснення судочинства суддею, зокрема:
а) загальну кількість розглянутих справ;
б) кількість скасованих судових рішень та підстави їх скасування;
в) кількість рішень, що стали підставою для винесення рішень міжнародними судовими установами та іншими міжнародними організаціями, якими встановлено порушення Україною міжнародно-правових зобов'язань;
г) кількість змінених судових рішень та підстави їх зміни;
ґ) дотримання строків розгляду справ;
д) середню тривалість виготовлення тексту вмотивованого рішення;
е) судове навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, регіоні з урахуванням інстанційності, спеціалізації суду та судді;
10) інформацію про дисциплінарну відповідальність судді, зокрема:
а) кількість скарг на дії судді;
б) кількість дисциплінарних проваджень та їх результати;
11) інформацію щодо дотримання суддею правил професійної етики:
а) відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції;
б) інші дані щодо відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції;
в) дані щодо відповідності поведінки судді правилам суддівської етики;
12) інформацію щодо відповідності судді критерію доброчесності, зокрема, відповідність витрат і майна судді та членів його сім'ї задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих суддею відповідно до цього Закону та законодавства у сфері запобігання корупції;
13) декларації родинних зв'язків судді та декларації доброчесності судді;
14) результати тестувань щодо відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання (у разі їх проведення);
15) результати застосування інших засобів встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання (у разі їх застосування);
16) висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності);
17) інші відомості та дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання, а також будь-яку іншу інформацію щодо судді, визнану рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України такою, що підлягає включенню до суддівського досьє.
140. Частиною шостою вказаної статті передбачено, що формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Оригінали окремих документів, за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, можуть додатково зберігатися у паперовій формі.
Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному Вищою кваліфікаційною комісією суддів України після консультацій із Радою суддів України.
141. Згідно з частиною першою статті 86 Закону № 1402-VIII, в редакції Закону № 3511-IX, для формування суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) і проведення кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) Вища кваліфікаційна комісія суддів України має право безоплатно отримувати інформацію та копії документів і матеріалів (у тому числі з обмеженим доступом) щодо судді (кандидата на посаду судді) та членів його сім'ї або близьких осіб від будь-яких осіб, які є власниками або розпорядниками інформації (документів, матеріалів), що запитуються. Такі особи зобов'язані протягом десяти днів з дня отримання запиту надати інформацію (документи, матеріали), що запитується.
142. Відповідно до частини першої статті 87 Закону № 1402-VIII, в редакції Закону № 3511-IX, громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
143. Отже, аналіз положень статей 83- 87 (у редакції Закону № 3511-IX) свідчить, що Закон прямо передбачає широке коло джерел інформації, що можуть використовуватися для кваліфікаційного оцінювання. До того ж, суддівське досьє, згідно із частиною четвертою статті 85 Закону № 1402-VIII, включає не лише конкретно визначену інформацію, але й «інші відомості та дані, на підставі яких може встановлюватися відповідність судді критеріям кваліфікаційного оцінювання», а також «будь-яку іншу інформацію щодо судді, визнану рішенням ВККС України такою, що підлягає включенню до суддівського досьє».
144. Таким чином, фраза «інші обставини, документи та матеріали» є узагальнюючою і логічно витікає з положень закону, що дозволяють Комісії враховувати будь-яку релевантну інформацію для прийняття мотивованого рішення щодо підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата) здійснювати правосуддя.
145. На підставі викладеного можна дійти висновку, що положення пункту 126 Регламенту в оскарженій частині є правомірним і таким, що не порушує принципи правової визначеності, законності чи меж повноважень ВККС України. Підстави для визнання цього положення протиправним відсутні.
146. Перевіривши, в межах вказаної справи, дотримання з боку ВККС України вказаних вимог частини другої статті 2 КАС України, колегія суддів констатує, що оскаржувані зміни до абзацу третього пункту 124 Регламенту, в редакції Рішення № 119/зп-23 від 19.10.2023 та пункту 126 параграфу 9 розділу ІІ Регламенту, в редакції Рішення № 4/зп-24 від 11.01.2024, а саме слова: «інші обставини, документи та матеріали» внесені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
147. Крім того, колегія суддів зазначає, що повноваження ВККС України стосовно внесення змін до Регламенту ВККС України є дискреційними. Щодо суті внесених змін, то колегія суддів не знаходить підстав для визнання цих змін такими, що внесені поза межами повноважень ВККС України, оскільки вони внесені на підставі Закону № 1402-VIII та регулюють процедурні питання здійснення повноважень ВККС України.
148. Отже, Суд констатує, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Суд повинен встановити, що на час звернення до суду особа дійсно має порушене право, свободу та інтерес, які підлягають судовому захисту.
149. Тому дійсно, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було реальним й існувало на момент звернення до суду.
150. Беручи до уваги встановлені Судом обставини справи, суть спірних правовідносин та їх правове регулювання, Верховний Суд вважає, що відсутнє порушене право чи інтерес позивачки, що можуть бути захищені шляхом задоволення її позову.
151. Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
VІ. Судові витрати
152. Враховуючи результат розгляду справи та вимоги статті 139 КАС України, понесені позивачкою витрати у вигляді судового збору за подання цього позову, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 241- 243, 246, 250, 255, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень в частині відмовити повністю.
Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 04.06.2025
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді: Я.О. Берназюк
В.М. Кравчук
О.П. Стародуб
В.М. Шарапа