Справа № 320/40312/23 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
04 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), в якому просив суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період служби з 11.05.2016 по 24.10.2019;
зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.05.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року, а з 01.03.2018 по 24.10.2019 - із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач провів з ним розрахунок по індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, однак останнім не було враховано січень 2008 року та березень 2018 року, як базового місяця, у зв'язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період служби з 11.05.2016 по 24.10.2019.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.05.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2008 року, а з 01.03.2018 по 24.10.2019 - із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі/закрити провадження, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 04.06.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу, і відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 24.10.2019 № 213, його було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача із заявою надати інформацію щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення. Ознайомившись з отриманою інформацією позивач дізнався, що у період з 11.05.2016 по 24.10.2019 йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся із даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що за спірний період з 01.05.2016 по 28.02.2018 при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) має бути - січень 2008 року. Також, індексація грошового забезпечення позивачу в період з 01.03.2018 по 24.10.2019 повинна бути перерахована та виплачена з урахуванням абзаців 4, 6 п. 5 Постанови № 1078.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 24.10.2019 № 213, ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, і лише 09 квітня 2023 року позивач звернувся з позовом до суду. Таким чином, апелянт вважає, що позивач звернувся до суду з порушенням строку звернення до суду і не навів жодних обставин, що об'єктивно перешкоджали зверненню до суду та не залежали від волі позивача. На день звернення позивача до адміністративного суду, 09 квітня 2023 року, набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, де ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції: працівник має право звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно норм ч. 1 ст. 308 КАС України, апеляційний перегляд здійснюється у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України, шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, індексація грошового забезпечення позивача не нараховувалась та не виплачувалась.
Тож, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення за період служби з 11.05.2016 по 24.10.2019, при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовим місяцем) має бути - січень 2008 року. Також, індексація грошового забезпечення позивачу в період з 01.03.2018 по 24.10.2019 повинна бути перерахована та виплачена з урахуванням абзаців 4, 6 п. 5 Постанови № 1078.
У апеляційній скарзі наголошено на тому, що 24.10.2019 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, і лише 09 квітня 2023 року позивач звернувся з позовом до суду, а тому, позивач звернувся до суду з порушенням строку звернення до суду і не навів жодних обставин, що об'єктивно перешкоджали зверненню до суду та не залежали від волі позивача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Водночас, норма статті 233 Кодексу законів про працю України, є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проте, слід врахувати, що Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Тож, для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
Частиною першою статті 58 Конституції України, передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз наведених норм, дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року), положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то, у такому випадку, правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.
Крім того, 06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.
Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі до вимог про здійснити перерахунок та доплату грошового забезпечення/індексації за період 2016-2019 р.р., застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України, проте у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У п. 77 постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд дійшов висновку, що: "початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні)."
Отже, в частині позовних вимог позивач не пропустив строків звернення до суду, оскільки нормативне регулювання ст. 233 КЗпП України на той момент взагалі не обмежувало строки звернення до суду.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. По суті позовних вимог та висновків суду в цій частині апеляційна скарга доводів не містить.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко