27 травня 2025 року м. Дніпросправа № 280/7446/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року (суддя Кисель Р.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не розгляду рапорту позивача від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
Просив зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Обґрунтовуючи вимоги позову зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 і на протязі квітня 2024 року тричі звертався до цієї військової частини з рапортами про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Проте жодного рішення за результатами розгляду рапортів не отримував.
Вважає, що військова частина НОМЕР_2 допустила протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту на його звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 04 квітня 2024 року).
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення з даного питання, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 280/7446/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Постановою Верховного суду від 02 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року скасовано, а справу № 280/7446/24 направлено на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повертаючи справу на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду, колегією суддів касаційної інстанції зазначено, що відповідно до норм чинного законодавства, за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків щодо відсутності в діях відповідача протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача від 09 квітня 2024 року про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
До того ж, колегія суддів зазначила, що ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.
У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи.
Таким чином, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.
Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.
Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов'язок своєчасного розгляду звернення, але й обов'язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.
Суд касаційної інстанції вказав, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати висновки, викладені у постанові, а також всебічно, повно і об'єктивно встановити всі фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті, і надати їм належну та мотивовану правову оцінку.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, ОСОБА_1 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді помічника начальника військового наряду (старшого кулеметника) 1 відділення 3 патрульного взводу 2 патрульної роти НОМЕР_3 патрульного батальйону в/ч НОМЕР_1 .
09.04.2024 позивачем до в/ч НОМЕР_1 було направлено рапорт про звільнення з військової служби, на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи (в редакції Закону станом на 04.04.2024).
До рапорту були додані посвідчені копії:
- паспорту ОСОБА_1 , серії НОМЕР_4 , виданого Новомиколаївським РВ УМВС України в Запорізькій області 11.03.1997 року;
- паспорту ОСОБА_2 , серії НОМЕР_5 , виданого Новомиколаївським РВ УМВС України в Запорізькій області 03.03.1998 року;
- довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;
- картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_2 ;
- повторного свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_6 , виданого
Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 27.03.2024 року;
- свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_7 , виданого Бердянським відділом РАЦС 25.04.1985 року;
- свідоцтва про народження ОСОБА_1 , серії НОМЕР_8 , виданого Тернуватською селищною радою Новомиколаївського району Запорізької області 14.07.1978 року;
- архівного витягу №05-07/P-858, виданого Державним архівом Запорізької області 28.03.2024 року;
- довідки до акту огляду МСЕК відносно ОСОБА_2 , серії 12 ААГ №480024 від 18.03.2024 року;
- завірену копію рішення виконавчого комітету Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області №20 від 29.03.2024 року;
- оригінал довідки Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області №314 від 29.03.2024;
- оригінал довідки Тернуватської селищної ради Запорізького району Запорізької області №325 від 01.04.2024.
Відповідач отримав рапорт з додатками 12 квітня 2024 року.
17 квітня 2024 року позивач вдруге звернувся до військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
27 квітня 2024 року позивач втретє направив до відповідача рапорт про звільнення з військової служби (вручено за довіреністю 30 квітня 2024 року), у якому зазначив, що на адресу військової частини НОМЕР_2 вже направлявся рапорт про звільнення з військової служби, на обґрунтування якого приєднав необхідні документи. Просив у найкоротші строки повідомити про прийняте рішення щодо задоволення вказаних вище рапортів, стосовно його звільнення з військової служби.
Таким чином, позивачем направлено до військової частини НОМЕР_2 три рапорти, які не були розглянуті.
Рішення за результатами розгляду зазначених вище рапортів прийняті не були. Проти вказаного факту відповідач не заперечував.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням висновків Верховного суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.
Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до матеріалів справи встановлено, позивач проходить військову службу за призовом, перебував на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 на посаді помічника начальника військового наряду (старшого кулеметника) 1 відділення 3 патрульного взводу 2 патрульної роти 3 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_2 , просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо не розгляду рапорту позивача від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII та зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції станом на 04 квітня 2024 року).
Позивачем направлено до ВЧ НОМЕР_1 три рапорти (від 09.04.2024, від 17.04.2024 та від 27.04.2024), які не були розглянуті. Рішення за результатами розгляду зазначених вище рапортів прийняті не були
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII.
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 12 Положення № 1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII:
- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами
- командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення № 1153/2008).
Згідно із пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до наведеної норми вбачається, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Пунктом 14.10 Розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (Інструкція № 735).
Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.
З огляду на вищезазначене, слід зробити висновок, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.
Звернувшись до суду з даним позовом, позивач просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби, поданого 09.04.2024 року, а також зобов'язати відповідача прийняти рішення про його звільнення.
В даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 року у встановленому законом порядку.
Що стосується іншої вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення відповідно до норм Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», станом на 04.04.2024 року, суд першої інстанції вказав на те, що на теперішній час норма є нечинною, а отже є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Вирішуючи це питання, колегія суддів зазначає наступне.
За загальним принципом українського права, реалізація права особи має здійснюватися за нормами, чинними на момент вираження волевиявлення особи у формі конкретних дій. Наприклад, якщо особа звертається до суду з позовом, то його розгляд та вирішення спору здійснюється за законом, чинним на момент подання позову. Це стосується й інших ситуацій, коли особа реалізує свої права, наприклад, при укладенні договору чи зверненні до органів влади.
Моментом вираження волевиявлення є момент, коли особа вчинює конкретні дії, які виражають її бажання реалізувати право.
В даному випадку, моментом вираження волевиявлення є звернення позивача з рапортом від 09.04.2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
Для реалізації права використовуються норми права, що діють на момент вираження волевиявлення особи.
Це означає, що якщо після вираження волевиявлення особа діє відповідно до нових правових норм, це не впливає на її правову позицію.
Загальним правилом є застосування норм, які діють на момент початку правової процедури, а не тих, які були змінені пізніше.
Якщо особа подала позов до суду, то розгляд справи і постановка рішення судом повинні здійснюватися за законом, який діяв на момент подання позову, незалежно від того, чи відбулися зміни закону після цього.
Встановивши, факт протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, суд першої інстанції мав встановити обов'язок військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09 квітня 2024 року про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення з даного питання відповідно до законів, діючих на момент звернення.
Така позиція колегії суддів обґрунтована тим, що, якщо особа звертається до органу державної влади, то її звернення та відповідь органу повинні здійснюватися відповідно до законів, діючих на момент звернення.
Цей принцип має на меті забезпечити правову стабільність та передбачуваність.
Особа повинна знати, які норми застосовуються до її правовідносин на момент вчинення дій, що реалізують її права.
Загальні принципи дії закону у часі, визначені ст. 58 Конституції України, в цілому роз'яснено у рішеннях Конституційного Суду України.
Разом з тим, ст. 58 Конституції України не вирішує питання про дію нормативно-правового акта у часі у тому випадку, якщо правовідносини розпочалися до набрання чинності акта, а закінчилися під час дії (набрання чинності) новоприйнятим нормативно-правовим актом, який по-іншому регулює такі правовідносини, а також, якщо правовідносини виникли під час дії нормативно-правового акта, але закінчилися після того, як відповідний акт втратив чинність.
Похідними є питання застосування нормативно-правового акта для регулювання правовідносин, що виникли у зв'язку з реалізацією особою свого права, а саме, застосуванню підлягає акт, який був чинним на момент:
- виникнення права в особи;
- звернення особи до компетентних органів для реалізації такого права (тобто здійснення волевиявлення);
- прийняття рішення суб'єкта владних повноважень, спрямованого на задоволення або відмову в реалізації права особи.
Верховним Судом, стосовно застосування принципу дії нормативно-правового акта у часі, сформульовано правові висновки, а саме, Верховний Суд зазначив, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Не врахування висловленої позиції, породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів осіб.
Зазначене обумовлює скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального права, неправильно вирішив справу по суті спору, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року скасувати та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частина НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024).
Зобов'язати Військову НОМЕР_9 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.04.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 04.04.2024).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 27 травня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 02 червня 2025 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова