04 червня 2025 р. Справа № 440/221/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 13.03.25 по справі № 440/221/25
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області
про визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області про визнання протиправної відмови щодо встановлення статусу особи з інвалідністю; зобов'язання вчинити дії щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що у травні 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі автоколони з тридцяти автомобілів Миргородської САТП "1605" "Полтаваагропромтранс", тобто був залучений до виконання даних робіт у складі формувань цивільної оборони, та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідом другої групи, захворювання якого пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У зв'язку з цим позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачу посвідчення встановленого зразка. Листом Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області від 04.12.2024 ОСОБА_1 повідомлено, що поданих позивачем документів недостатньо для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та йому встановлено 2 групу інвалідності з огляду на захворювання, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Спірним питанням є участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. За змістом наказу Миргородського спеціалізованого автопідприємства №1605 виробничо-транспортного об'єднання "Полтаваагропромтранс" №28 від 29.04.1986, посвідчення на відрядження та довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 ВІД 22.12.2017 №6/365 підтверджено, що позивач дійсно з 01.05.1986 по 07.05.1986 брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Набуття інвалідності позивачем підтверджено довідкою МСЕК №017781 від 26.03.2012. Наявність поданих до матеріалів справи документів за відсутності підтвердження участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони жодним чином не змінює правової позиції позивача щодо відсутності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслдок війни. Посилався на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2022 у справі №440/2349/20, від 22.03.2021 у справі №440/6191/20.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що факт участі ОСОБА_1 у період з 01.05.1986 по 07.05.1986 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджено довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 № 6/365 від 22.12.2017.
Судовим розглядом встановлено, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.08.2019 ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач є інвалідом другої групи, причина інвалідності - захворювання пов'язане з роботами по ЛНА на ЧАЕС.
Листом № 2812/А0115/25 від 04.12.2024 Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради повідомило ОСОБА_1 , що наданих позивачем документів недостатньо для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Відсутність документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування унеможливлює встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх необгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
У п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Відповідно до п. 10 Положення № 302 "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до п. 8 цього Положення.
Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони.
При цьому, наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги, та/або переліку документів, які б підтверджували факт участі осіб у складі формувань Цивільної оборони. Тому, зазначені обставини підлягають встановленню в кожному випадку індивідуально, з урахуванням обставин справи.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Проте, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь й інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування Цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
При цьому, пунктом 9, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 р. № 1770-IV, метою прийняття якого було віднести до інвалідів війни близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Судовим розглядом встановлено, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Разом з тим, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ, окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, необхідно встановити, що особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Колегія суддів зазначає, що у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року по справі №542/240/17 та 27 лютого 2020 року по справі №537/5039/16-а зазначено таке: з пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у тридцятикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Крім цього, у вказаній пояснювальній записці відмічено, що перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Поряд із тим, Верховний Суд у своїх постановах від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а, від 26.02.2020 у справі №377/196/17, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17 неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, оскільки в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 23.11.2023 року у справі №810/4287/18.
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі вимог п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Надані позивачем документи, не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою умовою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ.
Водночас колегія суддів зазначає, що позивач звертався з подібним позовом до Полтавського окружного адміністративного суду.
Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2020, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Переглядаючи рішення суду першої інстанції у справі №440/2283/20, суд апеляційної інстанції зазначив, що наданими позивачем документами, зокрема, наказом Миргородського спеціалізованого автопідприємства №1605 виробничо-транспортного об'єднання "Полтаваагропромтранс" №69-х від 05.05.1986 підтверджується факт участі позивача у ліквідації насідків аварії на ЧАЕС, але не факт здійснення ним певних робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Частиною 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Втім, оскільки відмова Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області у наданні ОСОБА_1 статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі посвідчення, оформлена листом від 2003.2020 №А-14/01-19, тоді як у даній справі відмова у наданні позивачу статусу оформлена листом від 04.12.2024 №2812/А01-15/25, підстави для закриття провадження у справі у відповідності до норм п.4 ч.1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Стосовно доводів апелянта, що цивільна оборона організовувалася в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувалися громадяни СРСР, зокрема чоловіки у віці від 16 до 60 років, а отже позивач був залучений до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, колегія суддів зазначає наступне.
Створення цивільної оборони для виконання заходів по ліквідації аварії не означає, що до її складу автоматично залучалися усі працівники підприємств, оскільки у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь також й інші формування, які створювалися в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не заперечується факт направлення позивача до зони Чорнобиля для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але належнх доказів, якими б підтверджувалося, що такі роботи здійснювалися ним саме у складі формувань Цивільної оборони позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що документи, які позивач долучив до заяви щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах, однак, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача не було достатніх підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно п.9 ч.2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, а тому відмова Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни є правомірною, як наслідок, не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії з приводу встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни.
Відповідно до частин 1-3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 по справі № 440/221/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.А. Калиновський В.Б. Русанова