Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко
04 червня 2025 р. Справа № 440/1357/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2025, по справі № 440/1357/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області від 31.10.2024 № 93 щодо відмови ОСОБА_1 в підтвердженні періоду роботи відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу період його роботи з 15.01.1990 р. по 18.07.2001 р., що дає право на пільгову пенсію відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення» та пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати настання відповідного права.
-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору 968,96 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 31.10.2024 №93 щодо відмови ОСОБА_1 в підтвердженні періоду роботи відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 15.01.1990 по 18.07.2001, що дає право на пільгову пенсію відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати настання відповідного права.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору судом першої інстанції, зокрема апелянт вказав, що На підстав аналізу документів та відповідних норм чинного законодавства Комісією з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, яка створена при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №93 від 31.10.2024 про відмову ОСОБА_1 в підтвердженні періоду роботи, передбаченої пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: з 15.01.1990 по 18.07.2001, оскільки відсутні відомості про безпосередню зайнятість на посаді водія на міському пасажирському транспорті, відсутні відомості про оплату праці за січень лютий 1990, навчання на курсах перепідготовки водіїв з 15.01.1990 по 18.03.1990.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, позивач 16.09.2024 звернувся Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з питанням щодо підтвердження стажу роботи.
Рішенням № 93 від 31.10.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавськвй області позивачу було відмовлено в підтвердженні періоду роботи, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підстави відмови:
з 15.01.1990 по 18.07.2001 відсутні відомості про безпосередню зайнятість на посаді водія на міському пасажирському транспорті, відсутність відомостей про оплату праці за січень-лютий 1990, навчання на курсах перепідготовки водіїв з 15.01.1990 по 18.03.1990.
Позивач, не погодившись із відмовою відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 31.10.2024 №93 щодо відмови ОСОБА_1 в підтвердженні періоду роботи відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 15.01.1990 по 18.07.2001, що дає право на пільгову пенсію відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати настання відповідного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
8) водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:
для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;
для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З наявних в матеріалах справи трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що позивач 15.01.1990 прийнятий Полтавським АТП-15327 водієм третього класу та направлений на курси перепідготовки водієм категорії «Д».
Згідно до наказу № 12 від 15.01.1990 ОСОБА_1 прийнято водієм та направлено на курси перепідготовки водіїв категорії "Д" строком на 2 місяці з виплатою стипендії в розмірі 112 руб. на місяць.
Відповідно до наказу № 77 від 19.03.1990, ОСОБА_1 , у зв'язку із закінченням курсів підготовки водіїв категорії "Д" направлено водія 3 класу а/к 2 з проходженням стажування 19.03.1990 р. на автомобілях усіх типів і марок.
Наказом № 104 від 26.04.1991 Полтавського автотранспортного підприємства на підставі рішення кваліфкомісії від 12.04.1991 протокол № 7 і згодою профкому АТП від 24.04.1991 протокол № 6 присвоєно кваліфікацію водіям а/к - І 2 класу, зокрема й ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу № 57 ОСОБА_1 звільнено з роботи водія АК-І 18 липня 2001 за власним бажанням.
Відповідно до довідки № 105 від 16.03.1990 р., ОСОБА_1 проходив навчання на курсах підготовки водіїв категорії "Д" в Полтавському облавтоучкомбінаті у групі № 30 від 15.01.1990 по 16.03.1990.
Також, відповідно до довідок № 162 та № 163 про заробітну плату для обчислення пенсії від 17.12.2013 р. заробітна плата ОСОБА_1 виплачувалась в період з 1990 по 2000.
Архівною довідкою від 11.09.2024 підтверджено, що в особових рахунках позивача значиться нарахування заробітної плати від ВАТ "Полтавське АТП- 15327" в період з 1990 по 2000.
Відповідно до архівної довідки від 11.09.2024, виданою Виконавчим комітетом на підставі наказу Міністра автомобільного транспорту УРСР № 43 від 29 січня 1971 та наказу по Полтавському виробничому автоуправлінню № 62 від 05 лютого 1971 АТП 16021 з 16 лютого 1971 реорганізовано в Полтавське автотранспортне підприємство 16012. Наказ № 52 від 17 лютого 1971.
3 11 липня 1984на підставі наказу Мінавто УРСР № 15 від 19 січня 1984 Полтавське АТП 16012 реорганізовано і перейменовано в Полтавське АТП 21720, наказ №1 від 11 липня 1984 р. З 29 квітня 1986 року на підставі наказу Мінавто УРСР № 91 від 29 квітня 1986 Полтавське АТП 21720 перетворено в Полтавське АТП 15327, наказ № 659 від 12грудня 1986 р.
Згідно Наказу ФДМ України по Полтавській області № 302 від 16 липня 1997 р. Полтавське АТП 15327 перетворено у ВАТ "Полтавське АТ 15327", наказ № 302 від 16 липня 1997 р.
Відповідно до архівної довідки від 11.09.2024, до наказів з особового складу BAT "Полтавське АТП - 15327" ОСОБА_1 зараховано водієм з 15 січня 1990 р. /Наказ № 12 від 15 січня 1990 р, а з 18 липня 2001 позивача звільнено з посади водія АК-1 р. Наказ № 57 від 18 липня 2001 р. (Підстава: ф.620, оп.1, спр.40, арк.70).
Згідно з довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 17.12.2013 р. №01/05-115, встановлено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на ВАТ, Полтавське АТП- 15327 в період від 19.03.1990 р. по 18.07.2001 р., від 19.03.1990 р. по 18.07.2001 р. виконував перевезення пасажирів на міських маршрутах на посаді водій автобуса.
Тобто, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 в період від 19.03.1990 р. по 18.07.2001 р., від 19.03.1990 р. по 18.07.2001 р. виконував перевезення пасажирів на міських маршрутах на посаді водій автобуса", відповідно до вищевказаної довідки.
Стосовно відмови у підтвердженні періодів роботи, передбаченої п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач проходив навчання на курсах перепідготовки водіїв з 15.01.1990 по 18.03.1990, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з п. 8 Порядку підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.93 року, час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання.
Необхідно зауважити, що при відсутності у таких документах відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів. Отже, з наведених норм чітко вбачається, що інформацією, яка підтверджує відповідні періоди навчання, є інформація, що міститься у документах, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання, а також відомості для підтвердження часу навчання.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач 15.01.1990 прийнятий Полтавським АТП-15327 водієм третього класу та направлений на курси перепідготовки водієм категорії «Д».
Разом з тим, відповідно до довідки № 105 від 16.03.1990 р., ОСОБА_1 проходив навчання на курсах підготовки водіїв категорії "Д" в Полтавському облавтоучкомбінаті у групі № 30 від 15.01.1990 р. по 16.03.1990.
Відповідно до наказу № 77 від 19.03.1990 р., ОСОБА_1 , у зв'язку із закінченням курсів підготовки водіїв категорії "Д" направлено водія 3 класу а/к 2 з проходженням стажування 19.03.1990 р. на автомобілях усіх типів і марок.
Згідно ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість зазначених в оскаржуваному рішенні пенсійного органу підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 31.10.2024 №93 щодо відмови ОСОБА_1 в підтвердженні періоду роботи відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до пільгового стажу період роботи ОСОБА_1 з 15.01.1990 по 18.07.2001, що дає право на пільгову пенсію відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дати настання відповідного права.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн є необгрунтованим, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У ході судового розгляду встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції правова допомога позивачу надавалась адвокатом Косточкою С.О. на підставі договору про надання правничої допомоги № 16/01 від 16.01.2025.
Відповідно до звіту про виконані роботи адвокатом роботи позивачу було надано наступні послуги: підготовка та подання адвокатських запитів, написання та подання позовної заяви, юридичних супровід справи в суді першої інстанції, загальною вартістю 15000 грн.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.
Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При цьому, надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування позивачем суми витрачених коштів на складання позовної заяви критеріям, встановленим ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, враховуючи суть спірних правовідносин, беручи до уваги, що справа розглянута судом в спрощеному позовному провадженні без участі сторін, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції про те, що визначений позивачем розмір для відшкодування на рівні 15000 грн. є завищеним, з огляду на що зі зменшенням та стягненням судом першої інстанції витрат у розмірі 3000,00 грн. колегія суддів погоджується.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі № 440/1357/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов