04 червня 2025 р.Справа № 592/1984/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Реброва А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Фоменко І.М., вул. Першотравнева, 12, м. Суми, Сумська, 40009, повний текст складено 19.03.25 року по справі № 592/1984/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції , Інспектора Управління патрульної поліції в Сумській області лейтенант поліції Редченка Андрія Олеговича
про скасування постанови,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, Інспектора Управління патрульної поліції в Сумській області лейтенант поліції Редченка Андрія Олеговича, в якому просив суд:
- скасувати постанову Інспектора Управління патрульної поліції Редченка А.О. серії ЕНА №3964069 від 29.01.2025, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 340 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що постанова винесена з грубим порушенням законодавства, його законних прав та інтересів, за відсутності достатніх підстав для встановлення його вини та без урахування усіх обставин справи. Позивач зазначає, що 25.01.2025 о 16:33 год., припарковавши свій автомобіль, він знаходився на автостоянці біла магазину "Наш Маркет" по вул. Холодноярської бригади, 48. До нього під'їхав патрульний автомобіль, з якого вийшов інспектор Редченко А.О., пояснив, що позивач порушив ПДР України, оформив повідомлення про запрошення до підрозділу поліції з метою розгляду справи про адміністративне правопорушення. 29.05.2025 о 20:00 год. у приміщенні УПП в Сумській області відбувся розгляд матеріалів про адміністративне правопорушення за участі представника позивача адвоката Челядіна С.В. З відеозапису вбачається, що автомобіль, схожий на автомобіль позивача, на зазначеному перехресті рухається прямо, перебуваючи в полосі, яка передбачає рух ліворуч. Державний номер не видно, особу, що керувала автомобілем, роздивитись неможливо та в подальшому цей автомобіль зник з поля зору відеореєстратора. У відповідача відсутні будь-які докази на підтвердження факту порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.
Рішенням Ковпаківського районого суду м. Суми від 19.03.2025 у задоволенні позовіних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаною постановою, позивачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Ковпаківського районого суду м. Суми від 19.03.2025 скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити та закрити провадження по справі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що як доказ вини позивача та вчинення ним адміністративного правопорушення відповідачем надано відео з записом відеорегістратора, з якого вбачається, що камера встановлена в салоні автомобіля патрульної поліції, зафіксувала, як автомобіль ззовні схожий на належний позивачу автомобіль на перехресті рухається прямо, перебуваючи на полосі, яка передбачає рух ліворуч. Однак, з наданого відповідачем відеозапиом неможливо встановити марку та модель автомобіля, його державний номерний знак, а також водія, який перебував за кермом автомобіля, отже зазначений доказ не може вважатись належним в даній адміністративній справі.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, ДПП зазначено, що матеріалами справи доведено, що в діях позивача ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Вказане також підтверджується записом з відеорегістратора, відповідно до якого автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, державний номерний знак НОМЕР_1 весь час перебував в полі зору наряду поліції до моменту зупинки та з якого встановлено, що позивач на смузі, яка дозволяє рук ліворуч, не виконав вимогу дорожнього знаку 4.3 та здійснив рух прямо.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволеннюю, з наступних підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до постанови інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Редченка А.О. від 29.01.2025 серії ЕНА № 3964069, 25.01.2025 близько 16 год. 31 хв. в м. Суми по вул. Харківська поблизу буд. № 24 виявлено транспортний засіб VOLKSWAGEN TOUAREG, державний номерний знак НОМЕР_1 , водій, керуючи вищевказаним транспортним засобом, не виконав вимогу дорожнього знаку 4.3 "Рух ліворуч" та зі смуги, яка дозволяє рух ліворуч в напрямку просп. М. Лушпи здійснив рух прямо в напрямку вул. Харківська в м. Суми, чим порушив вимоги п. 33 Правил дорожнього руху.
На підставі викладеного, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх не обгрунтованості.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП). Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст. 283 КУпАП).
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката (ст. 278 КУпАП).
Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
Згідно ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
У відповідності до ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №39644069 від 29 січня 2025 встановлено, що водій ОСОБА_1 близько 16 год. 31 хв. в м. Суми по вул. Харківська поблизу буд. № 24 керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN TOUAREG, державний номерний знак НОМЕР_1 не виконав вимогу дорожнього знаку 4.3 "Рух ліворуч" та зі смуги, яка дозволяє рух ліворуч в напрямку просп. М. Лушпи здійснив рух прямо в напрямку вул. Харківська в м. Суми. Правопорушення зафіксовано на відеорегістратор Xiaomi Yi Car DVR 1504.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Так, дорожній знак 4.3 ПДР - "Рух ліворуч" - належить до групи наказових знаків і зобов'язує водія рухатись лише в зазначеному напрямку.
Відповідно до п. 8.4.г Правил дорожнього руху, інформаційно-вказівні дорожні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Колегія суддів наголошує, водій зобов'язаний безумовно виконувати вимоги правил дорожнього руху та вимоги дорожніх знаків, у тому числі п. 4.3, оскільки недотримання таких вимог створює потенційну загрозу для інших учасників руху.
Відповідно до оглянутого відеозапису, здійсненого на відеорегістратор зі службового автомобіля патрульної поліції та який міститься в матеріалах електронної справи, зафіксовано як автомобіль поліції рухається дорогою в одному напрямку, а у зустрічному напрамку рухався транспортний засіб чорного кольору по смузі з наказовим знаком рух тільки ліворуч, при цьому здійснивши рух прямо через регульоване перехрестя. В подальшому, автомобілем поліції здійснено маневр розвороту на проїжчий частині дороги та розпочато переслідування вказаного автомобіля в напрямку його руху з використанням проблисковий маячків з метою встановлення порушника.
Однак, оглянутим відео підтверджено, що під час переслідування транспортного засобу, який вчинив порушення Правил дорожнього руху, зазначений автомобіль на певному відрізку часу зникає з поля зору екіпажу поліції, зокрема під час маневрування по вулично-дорожній мережі. Через втрату візуального контакту та неможливості ідентифікації державного реєстраційного номера транспортного засобу з відеозапису, відсутні належні та допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували, що саме транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 вчинив порушення п. 4.3 "Рух ліворуч".
За вказаних обставин, враховуючи вимоги ст. 251 КУпАП, колегія суддів приходить до висновку, що надання таких доказів недостатньо для встановлення особи порушника та подальшого його притягнення до адміністративної відповідальності.
Інших належних та допустимих доказів наявності в діях позивача ознак вчинення адміністративного правопорушення відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст.77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено вчинення позивачем адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, у зв'язку з чим оскаржувана постанова серії ЕНА №3964069 від 29.01.2025 підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закриттю.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, наведені обставини не враховано судом першої інстанції, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно положень ст. 317 КАС України з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Частиною 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 1 пункту 1 частини 3статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.
На переконання колегії суддів, зазначені норми передбачені КАС України з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту своїх прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 по справі №280/2635/20.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18, від 31 березня 2020 у справі № 726/549/19.
З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Матеріалами справи підтверджено, що 29 січня 2025 року між адвокатом Челядіним С.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №15/01/25 від 29.01.2025.
Відповідно до Додатку № 1 до договір про надання правової допомоги №15/01/25 від 29.01.2025, відповідно до якого узгоджено вид правової допомоги та її вартість.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 06.02.2025, сторонами засвічено, що адвокатом надано правову допомогу, яка складається з усної консультації (250,00 грн.), ознайомлення з документами наданих клієнтом (250,00 грн.), підготовка до участі та участь у розгляді справи (500,00 грн.), підготовка позовної заяви (1500,00 грн.). Також сторонами засвічено отримання адвокатом гонорару в сумі 2500,00 грн.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У справі/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Також слід зазначити, що суд оцінюючи розмір витрат, пов'язаних з правничою допомогою, має надавати оцінку всім складовим таких витрат та може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Враховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи, колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 1500 грн., які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Оскільки постановою Другого апеляційного адміністративного суду задоволено апеляційну скаргу та задоволено позовну заяву немайнового характеру, то відповідно до вимог ст.139 КАС України, понесені позивачем витрати на сплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції у розмірі 1514,00 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19.03.2025 по справі № 592/1984/25 скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора Управління патрульної поліції в Сумській області лейтенанта поліції Редченка А.О. про скасування постанови - задовольнити.
Постанову інспектора Управління патрульної поліції Редченка А.О. серії ЕНА №3964069 від 29.01.2025, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. скасувати та закрити провадження по справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (2648111899) за рахунок бюджетних асигнувань Департамента патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (2648111899) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної служби (код ЄДРПОУ 40108646) сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 04.06.2025 року