03 червня 2025 р.Справа № 591/338/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Клименко А.Я., м. Суми, повний текст складено 03.04.25 року по справі № 591/338/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Зарічного районного суду міста Суми із позовом до Департаменту патрульної поліції (далі по тексту - відповідач) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, в якій просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №3831836 від 10 січня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст.122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 27 березня 2025 року у справі № 591/338/25 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Скасовано постанову серія ЕНА №3831836 від 10 січня 2025 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 27 березня 2025 року у справі № 591/338/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наполягає на правомірності дій поліцейських, щодо складання оскаржуваної постанови серія ЕНА №3831836 від 10 січня 2025 року відносно ОСОБА_1 , оскільки порушення Правил дорожнього руху позивачем аж до моменту зупинки транспортного засобу позивача зафіксовано на безперервному відеозаписі video_2025-01-11_08-35-44.mp4 зі службового відеореєстратора Xiaomi моделі Yi Car DVR. Так, на переконання відповідача позивач помітивши, що попереду нього в попутному напрямку зупинився службовий транспортний засіб патрульної поліції, отже, позивач у даній ситуації керуючись п. 18.4 ПДР, повинен був зреагувати на вказану зміну дорожньої обстановки, з урахуванням того, що на нерегульованому пішохідному переході ймовірно вже рухаються пішоходи та врахувати можливі маневри пішохода на пішохідному переході (пішохід може зупинитися, передбачаючи небезпеку, побігти або уповільнити хід) і спрогнозувати можливий розвиток ситуації: якщо ймовірно, що шляхи руху пішохода (незалежно від того, як він рухається) і транспортного засобу можуть перетнутися на переході, - уникнути такої ситуації, тобто дати дорогу пішоходу, та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу в сусідній смузі для руху повинен був зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися та міг продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека. Однак, позивач проігнорував зміну дорожньої обстановки та здійснив проїзд нерегульованого пішохідного переходу, на якому були пішоходи та здійснив проїзд пішохідного переходу.
Щодо посилання суду першої інстанції на відсутність будь-яких доказів та не реалізацію відповідачем свого права на подачу письмового відзиву на позовну заяву, в апеляційній скарзі відповідачем зауважено, що поданий 17.02.2025 через систему «Електронний суд» відзив на позову заяву разом зі всіма доказами вчиненого позивачем правопорушення, з невідомих причин не було зареєстровано із статусом документа «Відмова у реєстрації, оскільки документ не доступний для перегляду». Водночас, такі обставини не залежали від волі учасника справи та можливо були зумовлені технічним збоєм в роботі електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд». Приведене вище, на думку відповідача надає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивачем на апеляційну скаргу надано відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень статті 317 КАС України слід скасувати, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3831836 від 10 січня 2025 року, складеної відносно ОСОБА_1 , останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень, так як Він 10 січня 2025 року рухаючись в місті Суми по проспекту Свободи, перед нерегульованим пішохідним переходом не зменшив швидкість, а за потреби не зупинився, щоб переконатися, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, коли транспортний засіб, який рухався по сусідній смузі зупинився, щоб дати дорогу пішоходам, чим порушив п.15.9 «б» ПДР України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки жодних доказів передбачених ст. 251 КУпАП на підтвердження скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП за обставин, викладених в оскаржуваній постанові про накладення адміністративного стягнення, відповідачем суду не надано, суд першої інстанції дійшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та задоволення його позову в повному обсязі.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частин першої статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно із частиною першою статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 КУпАП.
Відповідно до частини першої статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (стаття 53 Закону України «Про дорожній рух»).
Одночасно з цим, провадження у справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом частин першої-третьої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Вказане кореспондує нормам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 (надалі - Інструкція), яка визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, тоді як в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення посадова особа зобов'язана з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення покладено на суб'єкта владних повноважень.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у випадку заперечення факту вчинення правопорушення, суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, в силу вимог частини другої статті 77 КАС України, повинен довести правомірність своїх дій та прийняття відповідних рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2025 року відносно ОСОБА_1 складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3831836 від 10 січня 2025 року.
У відповідності до змісту вказаної постанови, 09 січня 2025 року об 20:53 годин рухаючись в місті Суми по проспекту Свободи, 12 водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом AUDI A1 з номерним знаком НОМЕР_1 перед нерегульованим пішохідним переходом не зменшив швидкість, а за потреби не зупинився, щоб переконатися, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, коли транспортний засіб, який рухався по сусідній смузі зупинився, щоб дати дорогу пішоходам, що зафіксовано на відео реєстратор Xiaomi моделі Yi Car DVR, чим порушив п.18.4 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП.
Згідно з приписами п. 18.1 ПДР України водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Відповідно до п.18.4 ПДР України передбачено, що якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Відтак, за вимогами ПДР України у випадку якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Порушення позивачем правил дорожнього руху зафіксовано на відеореєстратор Xiaomi Yi Car DVR відеозапис video_2025-01- 11_08-35-44.mp4.
Як вбачається із вказаного відеозапису, на ньому зафіксовано рух службового транспортного засобу по другій смузі для руху, який перед появою пішоходів, які стояли на тротуарі біля нерегульованого пішохідного переходу, зменшував швидкість руху зупиняються (з початку відеозапису до 00:00:30), щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, в цей час пішоходи вже починають перехід проїзної частини. В момент коли пішоходи почали переходити дорогу по нерегульованому пішохідному переході, транспортний засобів AUDI A1 з номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись в третій смузі для руху не зупинившись, здійснює проїзд нерегульованого пішохідного переходу на якому знаходились пішоходи (з 00:00:30 відеозапису), при цьому ігноруючи зупинку службового транспортного засобу, після проїзду нерегульованого пішохідного переходу транспортний засобів AUDI A1 з номерним знаком НОМЕР_1 ввімкнув правий покажчик повороту та поїхав далі.
Отже, приймаючи оскаржувану постанову у працівників патрульної поліції було достатньо підставі вважати, що позивач порушив вимоги пункту 18.4 ПДР України, оскільки рухаючись по сусідній смузі та побачивши, що транспортний засіб зупинився перед пішохідним переходом по якому розпочали рух пішоходи, не зупинив свій транспортний засіб, щоб переконатись в тому, чи створює його рух перешкоду чи небезпеку для пішоходів, що переходили дорогу по нерегульованому пішохідному переході.
Таким чином, з приведеного вбачається, що при ухваленні оскаржуваної постанови в уповноваженої особи Департаменту патрульної поліції були достатні підстави вказувати на вчинення адміністративного правопорушення, яке передбачене частиною першою статті 122 КУпАП.
При цьому, вказаний відеозапис зазначений в якості доказу у оскаржуваній постанові, а тому вважати відеозапис зі службового відеореєстратора Xiaomi Yi Car DVR, неналежним доказами у даній справі, у колегії суддів немає підставі, а відтак такий доказ є належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Будь-які належні і допустимі докази, які б спростовували приведені вище висновки, позивачем не надано.
Крім того, матеріалів справи долучено відеозапис з відеореєстратора в автомобілі позивача на якому зафіксовано, що при наближенні до пішохідного переходу службовий автомобіль патрульної поліції зупинився перед пішохідним переходом та пішоходи, які знаходились на пішохідному переході розпочали рух по переходу. При цьому, автомобіль позивача здійснив проїзд нерегульованого пішохідного переходу на якому знаходились пішоходи, ігноруючи зупинку службового транспортного засобу патрульної поліції.
При цьому, з вказаного відеозапису встановлено та підтверджено позивачем в судовому засіданні, що у момент наближення до нерегульованого пішохідного переходу, позивачу було видно, що пішоходи розпочали свій рух по нерегульованому пішохідному переході.
Посилання позивача на порушення пішоходами ПДР України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки порушення ПДР України іншими учасниками дорожнього руху, не звільняє позивача від обов'язку дотримуватися вимог пункту 18.4 ПДР України та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП.
Водночас, п. 18.1 ПДР України передбачено обов'язок водія транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів погоджується з доводами Департаменту патрульної поліції, які викладено в апеляційній скарзі, про те, що ним доведено належними доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.
Підсумовуючи приведене вище, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3831836 від 10 січня 2025 року, якою відповідно до частини першої статті 122 КУпАП на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, є обґрунтована.
Інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді апеляційної інстанції та не впливають на висновки суду, викладені у даному рішенні.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 27.03.2025 по справі № 591/338/25 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова