03 червня 2025 року Справа № 480/828/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Соп'яненко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/828/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом і просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.01.2025 за № 183250008591 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ПФУ в Сумській області протиправно не зарахувало періоди роботи позивача до страхового стажу, оскільки недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Ухвалою суду від 03.02.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідач повідомлявся про розгляд даної справи належним чином, проте заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надав.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, а також у відповідності до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області відзиву на позов кваліфікується судом як визнання позову. До матеріалів справи долучено витребувані у відповідача документи.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , 03.01.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області № 183250008571 від 09.01.2025 відмовлено позивачу у призначенні пенсії по віку у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, передбаченого ст. 26 Закону № 1058- IV (31 рік).
Зазначено, що страховий стаж позивача становить 23 роки 9 місяців 22 дня.
До страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення трудової книжки, що є порушення Інструкції ведення трудових книжок. (а.с.18)
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Як слідує з оскаржуваного рішення, саме відсутність необхідного стажу стала підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв (частина перша статті 56 Закону № 1788-XII).
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
Крім того, Інструкцією № 162, що діяла у спірний період роботи позивача, унормовано, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника - прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення. У графi 4 трудової книжки зазначається пiдстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керiвника пiдприємства, дата його видачi i номер.
Судом встановлено, що відповідач спірним рішенням відмовив у зарахуванні до страхового стажу позивачки періодів роботи позивача, оскільки відсутня дата заповнення трудової книжки № НОМЕР_1 .
Недотримання роботодавцем правил заповнення трудової книжки не є виною позивача. Неналежне виконання своїх обов'язків відповідальними особами не може покладати на позивача відповідальність у вигляді відмови в зарахуванні до страхового стажу значного періоду роботи та, відповідно, відмови у призначенні пенсії за віком.
Суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо неможливості зарахування періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача в не заповненні її трудової книжки немає, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності наданої довідки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити позивача конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний орган не врахував, що відсутність записів у трудовій книжці за наявності наданих довідок, відповідно до Порядку №637, не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не наявність записів у трудовій книжці.
"Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Отже, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Враховуючи викладене, рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 09.01.2025 за № 183250008571 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки, суд повідомляє наступне.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 58 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Прийняття рішень відповідача, в тому числі про зарахування страхового стажу відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам.
Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 14.06.2022 по справі №480/5340/21.
Зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідачем взагалі не здійснювався аналіз та дослідження записів трудової книжки, тобто їй було відмовлено за формальною ознакою(відсутність дати заповнення трудової книжки), тому суд дійшов до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновку суду.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 132 ч.ч 1, 3 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрат на професійну правничу допомогу віднесено до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 139 ч. 1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 30 закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги №08/2025 від 27.01.2025 та акт прийому-передачі наданої правничої допомоги та гонорару №1 в порядку виконання договору №08/2025.
Згідно з розділом 3 договору № 08/2025 від 27.01.2025 розмір гонорару визначається за погодженням сторін у фіксованому розмірі, що підтверджується прийому-передачі наданої правничої допомоги та гонорару.
У акті прийому-передачі наданої правничої допомоги позивач сплатив гонорар у розмірі 1500,00 грн, а адвокатом отрмано гонорар у розмірі 1500,00 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України)
Відповідач ніяк не заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу.
Таким чином, детально проаналізувавши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням матеріалів справи, суд вважає, що витрати в сумі 1500,00 грн є співмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, відповідають критерію розумності витрат, враховуючи, витрачений час адвокатом, а також ринкові ціни адвокатських послуг, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.
Відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1211,20 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.01.2025 за № 183250008571 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 03.01.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1 500,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко