04 червня 2025 року Справа № 480/10271/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10271/24
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення за 2024 рік судді Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн у період з 01.09.2024 по 30.11.2024;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , судді Ямпільського районного суду Сумської області суму недоплаченої у період з 01.09.2024 по 30.11.2024 суддівської винагороди із відповідними доплатами та допомоги на оздоровлення за 2024 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що працює на посаді судді Ямпільського районного суду Сумської області. Вказує, що у період з 01.09.2024 по 30.11.2024 відповідач протиправно здійснював нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди виходячи не із розміру встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у розмірі 2102,00 грн.
На переконання позивача, нарахування та виплата суддівської винагороди у зазначений період, виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є протиправною, оскільки положеннями частини другої, третьої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено інший порядок для визначення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується під час розрахунку суддівської винагороди. Наголошує, що ці норми мають пріоритет і не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами.
Посилаючись на те, що під час прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та Законом № 1402-VIII гарантій незалежності судді, а законами про державний бюджет визначено іншу розрахункову величину, через що розмір її суддівської винагороди безпідставно зменшено, позивачка просила позов задовольнити.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями даний позов розподілено судді С.О. Бондарю.
Ухвалою суду від 02.12.2024 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, не визнаючи позовні вимоги, зазначив, що територіальне управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування вимог статтті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня у розмірі 2102 гривні, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 23-27).
У зв'язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді Сумського окружного адміністративного суду на підставі Рішення Вищої ради правосуддя № 3578/0/15-24 від 10.12.2024 та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 за № 55-ОС та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2024 дану справу розподілено судді Прилипчуку О.А.
Ухвалою суду від 16.12.2024 прийнято справу № 480/10271/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії до свого провадження. Розгляд справи вирішено продовжити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 20.12.2024 у задоволенні клопотання представника Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області про розгляд справи в порядку загального позовного провадження справи відмовлено.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
З матеріалів справи судом встановлено, що указом Президента України "Про призначення суддів" від 18.10.2013 № 570/2013 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Ямпільського районного суду Сумської області строком на п'ять років (а.с. 13-15).
Указом Президента України "Про призначення суддів" від 14.01.2020 № 7/2020 відповідно до частини п'ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ямпільського районного суду Сумської області (а.с. 11-12).
Сторонами не заперечується факт, що ТУ ДСА в Сумській області було нараховно та виплачено ОСОБА_1 суддівську винагороду із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн у період з 01.09.2024 по 30.11.2024.
Листом від 05.03.2024 № 04-1306/24 відповідач повідомив позивача про те, що можливість перерахунку і виплати суддівської винагороди з 01.01.2021 по 29.02.2024 роки в розмірі, визначеному ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного Законом “Про Державний бюджет України на 2021-2024 роки» у Територіального управління ДСА України в Сумській області відсутня, з причин необхідності обов'язкового виконання ст. 7 Закону “Про Державний бюджет України на 2021-2024 років», де вказано, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня становить 2102 грн (а.с. 8).
Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до частин першої другої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно ч. 1-6 статті 148 Закону № 1402, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
11) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
У частині першій статті 151 Закону № 1402 вказано, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Таким чином, Адміністрація (головний розпорядник коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів) і Управління (розпорядник бюджетних коштів щодо місцевих судів) при здійсненні відповідних виплат у 2024 році мали дотримуватися вимог Бюджетного кодексу України, Закону № 2710 та Закону № 3460.
Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суд зауважив, що законодавець у цій нормі зазначив саме про «регулювання суддівської винагороди».
Ст. 135 Закону № 1402 наведений порядок розрахунку суми суддівської винагороди (визначення базового розміру посадового окладу судді, застосування коефіцієнтів, встановлення щомісячних доплат тощо) та зазначено, що базою для відповідних обчислень є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч.3 статті 46 Конституції України вказано, що прожитковий мінімум встановлюється законом.
Як зазначено у частині третій статті 4 Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Отже, сума суддівської винагороди позивача у спірний період мала обчислюватися з урахуванням норм Закону № 3460.
Як вказано вище, Закону № 3460 чітко встановлено, що прожитковий мінімум з 1 січня 2024 року на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2 102 грн.
Саме з урахуванням цих норм була визначена сума суддівської винагороди позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , зокрема, вказала, що положення Закону № 3460 щодо запровадження величин «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та Закону № 1402, тому не можуть бути застосовані для визначення розміру суддівської винагороди.
З цього приводу суд зауважив, що статтею 147 Конституції України вирішення питання про відповідність Конституції України законів України віднесено до компетенції Конституційного Суду України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням того, що відповідні положення статті 7 Закону № 3460 не були визнані такими, що не відповідають Конституції України, суд дійшов висновку, що їх застосування було обов'язковим для відповідача.
Відповідно до частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У частині четвертій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У даному випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
У суду немає підстав для висновку, що відповідні положення статті 7 Закону № 3460 (щодо встановлення прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) суперечать статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справі відсутні докази того, що відповідач діяв з порушенням вимог, що встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, з дотриманням принципу рівності перед законом тощо).
Суд не встановив у діях відповідача ознак протиправності, що виключає задоволення вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Суд зазначив, що обчислення розміру винагороди судді місцевого суду здійснюється в порядку, встановленому Верховною Радою України у відповідних законах, цей порядок є єдиним для всіх суддів і не може змінюватися в індивідуальному порядку судовим рішенням.
Як вказано у частині п'ятій статті 48 Закону № 1402, незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
На переконання суду, виплачена позивачу у спірному періоді сума суддівської винагороди не може бути визнана неналежним матеріальним забезпеченням судді, тому твердження позивача про те, що нарахування Управлінням відповідних сум із застосуванням того показника прожиткового мінімуму, який законом встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді, є посяганням на гарантії незалежності судді, гарантії основоположного права людини права мирного володіння майном, суд відхиляє.
У частині п'ятій статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, в якій, зокрема, вказано:
« 111. … з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук