03 червня 2025 рокусправа № 280/8625/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним рішення сьомого прикордонного ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.07.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 ;
- рішення сьомого прикордонного ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.07.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 - скасувати.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (дружина - інвалід І групи) позивач має підставу для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із чим ІНФОРМАЦІЯ_3 03.05.2022 видано відстрочку від призову на військову службу до 11.08.2024, яку у подальшому продовжено до 09.11.2024. Пояснює, що при перетині ним державного кордону « ІНФОРМАЦІЯ_4 » 22.07.2024 разом із своєю дружиною ОСОБА_2 начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби лейтенантом ОСОБА_3 винесено і вручено рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, з мотивів того, що позивачем не надано на прикордонному контролі необхідні документи, які дають право виїзду з території України в умовах дії воєнного стану. Разом з тим, на думку позивача, ним пред'явлено усі необхідні документи для перетину державного кордону України, а саме: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного, довідку, якою надано право на відстрочку від мобілізації, паспорт громадянина України дружини, свідоцтво про шлюб та медичні документи, якими встановлена група інвалідності дружині. Крім того, зауважує, що в оскарженому рішенні не зазначено жодної підстави для відмови у перетині державного кордону України, які передбачені ст. 6 Закону України «Про порядок виїзд з України і в їзду в Україну громадян України» або інших законних підстав відмови. Також відповідачем не наведено, які саме документи не давав позивач, які повинен був надати. Зазначає, що рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України є протиправним, а тому він змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.09.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
15.11.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №52635), у якому наголошує, що ч. 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» визначено, що особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Також вказує, що Урядом визначено закритий перелік військово-облікових документів для призовників та військовозобов'язаних. Цей перелік є вичерпним та розширювальному тлумаченню іншими виконавчим органами не підлягає. У зв'язку з цим, зазначає, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації. У контексті цього звертає увагу суду на те, що право на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації є різними за своєю правовою природою та законодавчими нормами, якими такі регулюються, органами, що їх визначають. Таким чином, на думку відповідача, як норми Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», так і норми Закону України «Про прикордонний контроль», Правил ґрунтується на тому, що наявність прав та обов'язків в особи має бути підтверджена певними документами, які дають уповноваженій службовій особі Держприкордонслужби прийняти обґрунтоване рішення. Підсумовуючи вищевикладене, вважає, що надані позивачем 22.07.2024 документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, а тому рішення, прийняте начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенантом ОСОБА_3 , як уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, є правомірним. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
20.11.2024 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив (вх. №52999), у якій щодо процесуального строку звернення до адміністративного суду додатково наголошує, що оскільки відповідь на скаргу його представника стороною позивача отримано 26.08.2024, то тримісячний строк звернення спливає після 26.11.2024, а отже, його не пропущено. Щодо обґрунтованості позовних вимог та необґрунтованості заперечень відповідача підкреслює, що відповідачем у справі не долучено жодного доказу, а заперечення проти позову, викладені у відзиві, зводяться до цитування чинного законодавства з питань мобілізації і жодного аргументу щодо правомірності дій службової особи суб'єкта владних повноважень не надано. Крім того, відповідачем не зазначено, які саме документи необхідно було надати і які позивач не надав. Таким чином, вважає, що ОСОБА_1 у перетині державного кордону України було відмовлено незаконно та безпідставно, а тому просить позов задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.11.2024 адміністративну справу №208/8625/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 головуючим у справі обрано суддю Потабенко В.А.
Ухвалою від 23.12.2024 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Таким чином, суд на підставі ч. 6 ст.162 КАС України дійшов висновку проводити розгляд справи на підставі наявних доказів у матеріалах справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
27.06.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що зроблено відповідний актовий запис за №1002 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
03.07.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 видано довідку №5814 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службі під час мобілізації, на особливий період п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи до 11.08.2024.
В подальшому цей строк був продовжений довідкою від 14.08.2024 №7315 до 09.11.2024.
Так, 22.07.2024 ОСОБА_1 разом із своєю дружиною ОСОБА_2 прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Краківець» з метою виїзду з території України. Під час здійснення перетину кордону позивачем були пред'явлені наступні документи, а саме: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 03.05.2022, довідку начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 від 03.07.2024 №5814, якою надано право на відстрочку від мобілізації до 11.08.2024, паспорт громадянина України дружини, свідоцтво про шлюб та медичні документи, якими встановлена група інвалідності дружині (пенсійне посвідчення, довідка до акту огляду МСЕК).
Однак, за результатом проходження паспортного начальником 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенантом ОСОБА_3 прийнято спірне рішення від 22.07.2024 про відмову в перетинанні державного кордону України, яким ОСОБА_1 відмовлено у виїзді з України з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).
Не погоджуючись із даним рішенням ОСОБА_1 звернувся із скаргою до Голови Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якій просив скасувати рішення начальника 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » лейтенанта ОСОБА_5 від 22.07.2024 про відмову в перетині державного кордону України Громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який має дружину (чоловіка» із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружин (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копії), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
За результатами розгляду вищевказаної скарги, 26.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_8 відповіддю №02.3/М-12988/14790 було повідомлено, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України відносно громадянина України ОСОБА_6 було прийнято уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з дотриманням вимог законодавства, підстави для скасування відсутні.
Вважаючи, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є протиправним, позивач звернувся з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 64 Основного Закону).
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Частиною 1 ст. 14 Закону № 1710-VI визначено порядок відмови у перетині державного кордону, зокрема іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (ч. 2 ст. 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.94 (далі - Закон №3857-XII).
Згідно з статтею 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною 1 ст. 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 (далі - Закон №389-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.
Згідно пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років (за виключенням певних категорій при наданні відповідних підтверджуючих документів).
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.95 (тут і далі Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідно до п. 2-1 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема з числа тих, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, на час виникнення спірних правовідносин, мали право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
За змістом п. 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п. 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки від 23.02.2022 №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
За приписами п. 16 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби.
Водночас, відповідно до п. 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.
Отже, відповідно до вимог п. 16 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підставою для виїзду за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час для призовників, військовозобов'язаних та резервістів є дозвіл керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку.
Відповідно до п. 7 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 Генеральний штаб Збройних Сил встановлює особливості ведення військового обліку органами військового управління, військовими частинами Збройних Сил, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Головнокомандувачем Збройних Сил України 28.06.2022 №300/1/С/2382 встановлено Порядок надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, який затверджений Генеральним штабом Збройних Сил України.
Відповідно до вищеозначеного Порядку, дозвіл для виїзду призовникам, військовозобов'язаним та резервістам видається керівником Територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку. Керівник Територіального центру комплектування та соціальної підтримки видає дозвіл за заявою військовозобов'язаним та резервістам які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (крім тих, що заброньовані на період мобілізації та на воєнний час) на підставі документів, які надають право на відстрочку, на термін до одного року, але не пізніше дати закінчення права на відстрочку.
Суд зазначає, що працівникам Державної прикордонної служби України, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається, зокрема, право перевіряти в осіб, які прямують через державний кордон України документи на право в'їзду в Україну або виїзду з України, з'ясовувати підстави перетинання державного кордону України, однак у відповідача відсутнє право на надання дозволу громадянам України, які перебувають на військовому обліку у Територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на виїзд за межі місця проживання (місця перебування) з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час, тим більше, на встановлення факту чи підлягає призову на військову службу під час мобілізації конкретний військовозобов'язаний.
Судом встановлено, що для проходження паспортного контролю 22.07.2024 позивач надав паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення військовозобов'язаного, довідку про надання відстрочки від призову на військову службу, паспорт громадянина України дружини, свідоцтво про шлюб та медичні документи, якими підтверджено наявність у ОСОБА_2 інвалідності І групи.
На думку суду, подані позивачем документи, зокрема: тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 , в якому зазначено, що позивач взятий на військовий облік проте є обмежено придатний до військової служби та довідка про надання відстрочки від призову на військову служби під час мобілізації не підтверджують факт зняття позивача з військового обліку, а також те, що йому начальником ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_4 надано дозвіл на перетин кордону.
Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим, ст. 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, а саме не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії); жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років; жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років; жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи; усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років; зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду; які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд; жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим; працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України; інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Таким чином, Законом № 3543-ХІІ, який є чинним на момент виникнення спірних правовідносин та не визнаний не конституційним у встановленому законодавством порядку визначає вичерпний перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову у разі перетину кордону необхідно надати підтверджуючі документи
Суд звертає увагу на те, що право на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації є різними за своєю правовою природою, різняться як законодавчими нормами, якими такі регулюються, так і органами, що визначають їх наявність.
Тому наявність в позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетин державного кордону.
В даному випадку встановити наявність такого права має відповідач на підставі наданих йому при перетині державного кордону України документів.
Аналогічна позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду 10.05.2024 у справі № 380/13856/23.
Крім того, суд зазначає, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод ОСОБА_1 в майбутньому для перетину кордону України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 23.05.2024 у справі №380/16591/22.
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм суд приходить до переконання, що представником відповідача було правомірно винесено рішення про відмову в перетинанні позивачем державного кордону України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене вище, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, натомість, відповідачем підтверджено правомірність свого рішення.
Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно приписів ст. 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
у задоволенні адміністративного позиву відмовити повністю.
Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 03.06.2025.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна