04 червня 2025 рокусправа № 380/5597/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; АДРЕСА_4 ) в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації громадянина ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) внести зміни в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов'язаних згідно із ст. 37 ч.6 п.п.6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- визнати протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- визнати протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити необхідні дії для виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі - Позивач) був засуджений вироком Львівського обласного суду у 1994 році до 5 років позбавлення волі, а вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 26.04.1996 - до 3 років і 6 місяців позбавлення волі за ч. 2 ст. 141 КК України. У період з 23.10.2024 по 01.11.2024 перебував на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні Червоноградської міської лікарні. 31.10.2024, повертаючись додому з дозволу лікаря, став жертвою неправомірних дій працівників І відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ). На вимогу працівників надав військовий квиток серії НОМЕР_5 , де зазначено, що 19.12.2022 виключений з військового обліку. Незважаючи на це, позивача примусово доставили до ІНФОРМАЦІЯ_1 , змусили пройти ВЛК, за результатами якої визнано придатним до служби та поновлено на військовому обліку з подальшим направленням у військову частину НОМЕР_1 . Згоди на такі дії не надавав, волевиявлення щодо служби не висловлював. На неодноразові заяви про відсутність правових підстав для мобілізації (через виключення з обліку) працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 не реагували, чим порушили права позивача. Мобільний телефон було вилучено, що позбавило можливості повідомити про місцезнаходження; згодом повідомив про це дружину - ОСОБА_2 . Позивач вважає такі дії протиправними, у зв'язку із цим звернувся з вказаним позовом до суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді від 25 березня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі-відповідач 1) у встановлений судом строк відзив на позов не подав. Про розгляд справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення ухвали 26.03.25.
Станом на момент розгляду цієї справи жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно з ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Військова частина НОМЕР_1 (далі-відповідач 2) подала до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Вказує, що позовні вимоги до Відповідача-2 є необґрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами. У позовній заяві не конкретизовано, в чому саме полягає неправомірність дій військової частини НОМЕР_1 , а вимоги є похідними. Докази неправомірності дій чи рішень Відповідача-2 позивачем не надано. Враховуючи зазначене, військова частина НОМЕР_1 заперечує проти задоволення позову в цій частині через його необґрунтованість.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Відповідно до вироку Львівського обласного суду від 02.02.1994 позивача засуджено до 5 років позбавлення волі у виправно - трудовій колонії загального режиму з конфіскацією всього йому належного майна.
Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 26.04.1996 позивача засуджено до 3 років і 6 місяців позбавлення волі відповідно до ч. 2 ст. 141 КК України.
Згідно з Довідкою №2226 військово-лікарської комісії ОСОБА_1 на підставі статей 46в, 75в,23в в графі II Розладу хвороб , графи I- I I ТДВ придатний до військової служби.
Відповідно до Довідки від 12.12.2024 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 02.11.2024.
Згідно з Витягом з наказу військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2024 №313 солдат ОСОБА_1 вважається таким що прибув, для проходження військової служби. З 02.11.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
Відповідно до Витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2025 №61 Солдат ОСОБА_1 вважається таким, що самовільно залишив військову частину.
Вважаючи дії відповідачів які полягають у призові на військову службу під час мобілізації протиправними позивач звернувся із цим позовом до суду.
При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Окрім того, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (надалі - Закон України №2232-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону України №2232-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 2 Закону України №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України № 2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до ст. 22 Закону України №2232-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України №2232-XII громадяни зобов'язані, зокрема з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України №2232-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з ч. 5 ст. 22 Закону України №2232-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відтак з 24.02.2022 у громадян України виник обов'язок з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виконання конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Як встановлено під час розгляду справи позивач призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ).
Разом з тим, позивач вважає, що дії відповідача 1 є протиправними, оскільки він виключений з військового обліку з 19.12.2022, згідно пп.6 п.6 ст.37 Закону України « Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо взяття позивача на військовий облік, суд зазначає, що відповідно до пп. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII (у редакції станом на час виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 №3633-IX, ч. 6 ст. 37 викладено у такій редакції:
"Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
18 травня 2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Пункту 4 розділу "Загальні питання" Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року редакція частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Водночас, приписи Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
Тобто, з набранням чинності вказаних змін до ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII виключено підставу виключення з військового обліку, на підставі якої позивача було виключено.
Суд зауважує, що у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак у цьому випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов'язаних, а в подальшому було здійснено призов позивача на військову службу під час мобілізації згідно оскаржуваного в цій справі наказу.
Відтак у діях працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) щодо взяття на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації громадянина ОСОБА_1 немає протиправності.
Щодо позовних вимог позивання визнання протиправними дії командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 вчинити необхідні дії для виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до Закону України № 2232-XII Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов'язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов'язків та інше.
Суд приходить до висновку, що позивач в обґрунтуванні позовної заяви не вказує конкретні підстави, які свідчать про неправомірність наказу командира військової частини НОМЕР_1 . Зокрема не надає доказів або правових аргументів, які б підтверджували порушення норм законодавства при виданні цього наказу. Позивач не вказує, які саме норми права були порушені, та не пояснює, яким чином виданий наказ суперечить вимогам закону.
Крім того, суд наголошує про те, що після видання наказу щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.
Відтак, командування військової частини діяло в межах чинного законодавства та не мало альтернативних варіантів поведінки.
Згідно з Витягом з наказу військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2024 №313 солдат ОСОБА_1 вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Таким чином, судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та зарахований до списків її особового складу.
Відповідно до Витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2025 №61 солдатом ОСОБА_1 було самовільно залишено військову НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що наказ військової частини НОМЕР_6 від 16.11.2024 №313 вичерпав свою дію, і у вказаному випадку ОСОБА_1 вже призваний на військову службу під час мобілізації.
Отже, оскільки ОСОБА_1 вже призваний на військову службу, відновлення його права можливе шляхом подання рапорту про звільнення з військової служби, що як вбачається з позовної заяви і вчиняє позивач.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про зобов'язання Військової частини НОМЕР_6 утриматися від вчинення дій, спрямованих на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, не підлягає до задоволення.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 )
Відповідач 1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_3 ).
Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; АДРЕСА_4 ).
СуддяКухар Наталія Андріївна