04 червня 2025 року м. Київ №826/740/16
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "ІМПУЛЬС" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Державне підприємство "Науково-технічний комплекс "Імпульс" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.08.2015 №0004602204.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22.02.2017 у задоволенні позову відмовив з підстав правомірності прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення, з огляду на не підтвердження господарських взаємовідносин між позивачем та зазначеним вище контрагентом.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.11.2018 скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 25.08.2015 №0004602204.
Постановою Верховного Суду від 08.11.2023 постанову Окружного адміністративного суд міста Києва від 22.02.2017 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 скасовано, а справу №826/740/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав наступне :
"… судами не досліджено і не встановлено осіб, які підписували договори, первинні документи бухгалтерського обліку, їх повноваження на підписання. Не з'ясовано, чи підписані договори, первинні документи саме особою, яка в межах кримінального провадження свідчить про непричетність до господарської діяльності ТОВ "Глобалтрейд Груп", не перевірено і не надано оцінку таким свідченням зазначеної особи.
Верховний Суд не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій і вважає такі висновки передчасними, оскільки, судами не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції відносно господарських операцій між позивачем та його контрагентом, які слугували підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість; не надано оцінку доводам контролюючого органу про наявність негативної податкової інформації; не досліджено зміст такої інформації, зміст та відповідність вимогам чинного законодавства первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за вказаними господарськими операціями, на які посилається позивач в обґрунтування правомірності відображення податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам із наведеним контрагентом (податкових і видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, оборотно-сальдових відомостей по рахунках, карток-рахунків, виписок по особовим рахункам та документів складського обліку, тощо); не досліджено зміни в структурі активів та зобов'язань платників податків; не надано оцінку факту оплати за договором, не з'ясовано наявність або відсутність заборгованості за вказаними правовідносинами; не досліджено і не встановлено який саме товар і на яку суму придбавався, де зберігався, яким чином використовувався у господарській діяльності позивача і якими документами це підтверджується, наявність складських приміщень, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів для виконання умов договору.
Суд визнає, що недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність деяких первинних документів не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними, водночас суди повинні встановити фактичні обставини у справі щодо взаємовідносин позивача з наведеним контрагентом, надати відповідну оцінку таким відносинам з урахуванням аналізу дійсного економічного змісту первинних і бухгалтерських документів, висновків акту перевірки та інших доказів і доводів, які містяться у матеріалах справи.
Суди повинні встановити фактичні обставини щодо виконання умов договору, дослідити рух активів, наявність змін у майновому стані платника податків, наявність документів первинної звітності, бухгалтерського обліку, складського обліку, докази використання у господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей та інші докази в підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановленого порушення з урахуванням обставин, встановлених у межах зазначеного вище кримінального провадження.
Без повного дослідження всіх обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки та які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені порушення, неможливо встановити правомірність віднесення відображених сум до складу податкового кредиту.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судових інстанцій з наведених питань.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
У зв'язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції".
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 прийнято до провадження адміністративну справу №826/740/16 та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, пов'язаним із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Глобалтрейд Груп". Зазначив, що господарські операції із зазначеним контрагентом фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов'язань Підприємства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагента позивача, не підтверджуються об'єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 замінено відповідача у справі №826/740/16 на належного (особу, якій належить право вимоги) - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження: 04116, Київ, вулиця Шолуденка, будинок, 33/19, ідентифікаційний код 44116011). Також запропоновано належному відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, в тому числі роз'яснено відповідачеві, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у м. Києві в якості належного відповідача не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направив, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Відповідно до ст. 159 ч. 4 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ст. 162 ч. 6 КАС України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "Імпульс" з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Глобалтрейд Груп" за період з 01.01.2014 по 30.06.2015.
За результатами перевірки складено акт від 05.08.2015 №4591/26-51-22-04/14307765, яким зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого платником занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 140000,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.08.2015 №0004602204, яким платнику збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 175000,00 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 35000,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження рішенням Головного управління ДФС у м. Києві № 16958/10/26-15-10-05-35 від 06.11.2015 податкове повідомлення - рішення №0004602204 від 25.08.2015 залишено без змін, а скарга без задоволення.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з ТОВ "Глобалтрейд Груп", які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності первинних документів в підтвердження таких операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації щодо зазначеного вище контрагента позивача, порушення кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб ТОВ "Глобалтрейд Груп".
Судом встановлено, що в акті перевірки відповідач зазначає про наявні ознаки фіктивності контрагента позивача: відповідно до листа Генеральної прокуратури України № 6349/9 від 19.06.2015 з додатком постановою старшого слідчого в ОВС Генеральної прокуратури України радника юстиції Гришина І.В. від 15.06.2015 в рамках кримінального провадження № 42014000000000259 про призначення документальної перевірки ДП «НТК ІМПУЛЬС» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Глобалтрейд Груп» яка організована в рамках кримінального провадження № 42014000000000259, до якого було додано протокол допиту свідка, директора ТОВ «Глобалтрейд Груп», згідно якого остання пояснила, що до створення та фінансово-господарської діяльності даного підприємства не має ніякого відношення, дані підприємства зареєстровані на її ім'я без мети зайняття фінансово-господарської діяльності, за грошову винагороду.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України (тут і далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.181 п.14.1. ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Абзацами 1 та 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме: рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
Будь-який документ, виданий від імені суб'єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб'єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.
При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2014 р. між Державним підприємством «Науково-технічний комплекс «Імпульс») та ТОВ «Глобалтрейд Груп» (Постачальник) був укладений договір купівлі-продажу № 183.
Відповідно до п. 1.1. цього Договору Постачальник зобов?язувався поставити та передати у власність Позивачу захищені планшетні комп?ютери ТА-10, а позивач зобов?язувався прийняти та оплатити їх повну вартість. 21.01.2015 р. на виконання умов Договору № 183, позивачем на рахунок Постачальника був здійснений авансовий платіж в розмірі 430 000,00 гривень. 20.04.2015 р.
Пунктами 1.2, 2.1 та 2.2 вказаного договору передбачено, що документами на ТМЦ, які мають бути складені та надані позивачу у випадку здійснення поставки товару, є акт приймання - передачі, податкова накладна, технічний опис (керівництво користувача). Загальна вартість ТМЦ здійснюється по цінах, вказаних у Специфікаціях, що складають невід'ємну частку Даного Договору. Загальна сума Даного Договору визначається як сумарна вартість ТМЦ, вказаних у Специфікаціях до Договору, і на момент його укладення складає 840 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 140 000,00 грн., згідно Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору).
Позивачем був здійснений платіж на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Альдебуд», який на підставі Договору цесії від 31.03.2015 р. став кредитором позивача.
Постачальник виконав свої зобов?язання перед позивачем в повному обсязі шляхом здійснення поставки 8 планшетних комп'ютерів ТА-10, що підтверджується прибутковою накладною від 31.12.2014 р. №3112/30.
17.04.2015 р. та 22.10.2015 р. зазначене обладнання було списано у виробництво продукції за державним оборонним замовленням, що підтверджується Вимогами зі складу № 664 та 2063.
31.12.2014 р. позивачем була зареєстрована податкова накладна № 99 на суму 840 000,00 гривень в тому числі ПДВ 140 000,00 грн.
На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надано копії наступних документів, а саме:
- договору купівлі-продажу № 183 від 25.12.2024 р.;
- специфікації № 1 від 25.12.2014 р.;
- рахунку на оплату №127 від 25.12.2014 р.;
- платіжного доручення № 17 від 14.01.2015 р..;
- рахунку на оплату № 144 від 20.04.2015 р.;
- платіжного доручення № 222 від 27.04.2015 р.;
- акту приймання-передачі ТМЦ від 31.12.2014 р.;
- прибуткової накладної № 3112/30 від 31.12.2014 р.;
- Договору цесії від 31.03.2015 р.;
- повідомлення від 20.04.2015 р.;
- Вимог № 664 від 17.04.2015 р., 2063 від 22.10.2015 р.
Дослідивши зміст цивільної-правової угоди, суд дійшов висновку про те, що зі спірної операції позивача з контрагентом вбачається наявність економічної (ділової) мети, оскільки позивачем надано первинні документи в повному обсязі та докази подальшого використання обладнання отриманого від ТОВ «Глобалтрейд Груп» у власній господарській діяльності, а саме: подальше списання обладнання за державним оборонним замовленням за вимогами № 664 від 17.04.2015 та № 2063 від 22.10.2015
Суд наголошує, що жодних недоліків щодо оформлення позивачем первинних документів, складених за результатами здійсненої спірної господарської операції з ТОВ «Глобалтрейд Груп» відповідачем не встановлено.
Податкова накладна за господарською операцією з вищевказаним контрагентом позивача успішно зареєстрована в ЄРПН. Жодних зауважень щодо своєчасності реєстрації та недоліків податкової накладної, складеної та зареєстрованої в ЄРПН, по вказаним взаємовідносинам перевіркою не встановлено.
Судом також не приймається до уваги посилання відповідача на податкову інформацію, оскільки, вони самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача з його безпосереднім контрагентом.
Суд зауважує, що зібрана та опрацьована податкова інформація, на якій базуються висновки контролюючого органу носять виключно інформативний характер. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.
Верховний Суд в постанові від 24.06.2020 по справі №826/23538/15 зазначив, що наявна в інформаційно-аналітичних базах податкова інформація носить виключно інформативний характер та формується фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є достатнім доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.
Поняття добросовісний платник, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Крім того, відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №826/2926/14 зауважив, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Разом з цим, висновок про відсутність факту здійснення господарських операцій може ґрунтуватися лише на встановлених обставинах щодо повної відсутності відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції).
Визначальним для вирішення спорів про обґрунтованість формування податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.
Суд наголошує, що остаточний висновок щодо реальності/нереальності спірних господарських операцій, має бути зроблений за наслідками аналізу усіх наявних у справі доказів і матеріалів, в їх системній сукупності та взаємозв'язку зі змістом укладених правочинів, також з урахуванням усіх доводів сторін, наведених на підтвердження чи спростування висновків, наведених у акті перевірки.
Аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 по справі № 380/905/21.
Єдиними посиланням податкового органу на безпідставність включення позивачем до податкового кредиту по контрагенту є відібрані в межах кримінального провадження № 42014000000000259 показання свідка гр. ОСОБА_1 як директора ТОВ «Глобалтрейд Груп», згідно якого остання пояснила що до створення та фінансово-господарської діяльності даного підприємства не має ніякого відношення, дані підприємства зареєстровані на її ім'я без мети зайняття фінансово-господарської діяльності, за грошову винагороду . Крім того доводи контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентом базуються виключно на інформації бази даних " Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів".
Разом з тим, суд вказує, що вказане твердження відповідача не є підставою для висновків про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Глобалтрейд Груп», з огляду на наступне.
Протокол допиту не є доказом у межах кримінального провадження, а тому не може бути й доказом в адміністративній справі, оскільки його врахування призведе до порушення презумпції невинуватості, і суд не вправі обґрунтовувати свої рішення показами, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 по справі № 160/3364/19.
Зокрема, у вищевказаній постанові Верховний Суд вказав, що подібною є мотивація щодо вироків за статтею 205 КК України. У попередніх висновках Верховного Суду України було перенесено вину директора (фізичної особи) за незаконну реєстрацію / перереєстрацію юридичної особи на юридичну особу, фактично виводячи останню за межі легальної господарської діяльності та ототожнюючи абсолютно різні категорії - фіктивне підприємство та фіктивне підприємництво. Це призвело до ситуації, коли хоча за факт придбання / перереєстрації підприємства був засуджений лише його директор, а фіктивний статус став поширюватися на всю діяльність цього підприємства. Водночас на практиці непоодинокі випадки, коли підприємство, директор якого був визнаний винним за статтею 205 КК України, реально функціонувало, забезпечуючи роботою реальних співробітників, реально придбаваючи / продаючи товари, сплачуючи податки тощо.
Ураховуючи аналіз кримінальної складової усіченого складу злочину, передбаченого статтею 205 КК України, злочин фіктивного підприємництва вважається закінченим у момент реєстрації / перереєстрації юридичної особи, що не має нічого спільного з господарською діяльністю такої юридичної особи, зокрема підписанням первинних документів і сплатою податків.
Абзац 2 частини 2 статті 77 КАС України в чинній редакції забороняє посилання на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Крім того, суд вказує, що факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб суб'єктів господарювання не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених між платником та контрагентами
Аналогічні правові висновки викладені у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 803/1810/16.
Лише сукупність обставин може свідчити на користь висновку про реальність або неможливість фактичного проведення господарських операцій.
Верховний Суд неодноразово робив такі висновки у своїх рішеннях щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) також підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також зробила висновок, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону №996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків, також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Рішенням ЄСПЛ у справі "Інтерсплав проти України" визначено, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що такий платник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Цей принцип закріплений також у статті 61 Конституції України, яка передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Також у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зібрані у кримінальному провадженні докази не є доказами в адміністративній справі, а вирок може мати преюдиційне значення для адміністративної справи, якщо в ньому встановлені обставини щодо позивача в адміністративній справі. Так само Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.
Отже, судом встановлено, що висновки відповідача не базуються на аналізі та виявленні недоліків первинних документів, складених за результатами задокументованих господарських операцій позивача з його контрагентом, а саме з ТОВ «Глобалтрейд Груп».
Враховуючи викладене, судом встановлено, що позивач правомірно та в повній мірі виконав свій обов'язок щодо декларування податкового кредиту, сформованого за рахунок спірних господарських операцій з вищевказаним контрагентом, що були предметом проведеної перевірки. Належних та допустимих доказів щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту відповідачем не надано. Окрім цього, реальність задокументованих господарських операцій з ТОВ «Глобалтрейд Груп» підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку позивача, які надавалися під час перевірки в повному обсязі та були предметом такої перевірки та містяться в матеріалах справи.
Водночас судом встановлено, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали вищевказані контрагенти, або, самостійною діловою метою здійснення спірних господарських операцій було одержання позивачем неправомірної податкової вигоди.
Обов'язок доказування в податкових спорах покладається на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов'язань, та правомірність прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16.
Таким чином, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано реальність господарських операцій з ТОВ «Глобалтрейд Груп».
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи встановлені обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2015 №0004602204 з мотивів його необгрунтованості.
Таким чином, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1 920,00 грн, що документально підтверджується платіжним дорученням від 03.07.2017 № 360.
Суд зазначає, що на час вирішення справи, позивачем не заявлено до стягнення понесені витрати на професійну правничу допомогу, не надано до суду відповідних доказів, у зв'язку з чим, вирішенню судом такі витрати за ст. 134 та ст. 139 КАС України, під час винесення рішення у даній справі, не підлягають.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1 920,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "ІМПУЛЬС" задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25.08.2015 №0004602204.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь на користь Державного підприємства "Науково-технічний комплекс "ІМПУЛЬС" (02121, м. Київ, вул. Горлівська, 226/228, код ЄДРПОУ 14307765) понесені судові витрати у сумі 1 920,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять) гривень 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.