04 червня 2025 року справа №320/14752/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення суми,
Національна академія внутрішніх справ (далі позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач), в якому просить суд:
-стягнути із ОСОБА_1 на користь Національної академії внутрішніх справ (IBAN UA608201720313261004201000175 в ДКС України, МФО 820172, код ЄДРПОУ 08751177) 84 606,39 грн. (вісімдесят чотири тисячі шістсот шість грн. 39 коп.).
В обґрунтування вимог позову зазначено, що ОСОБА_1 , відповідно до умов Контракту та чинного законодавства зобов'язувався у випадку звільнення зі служби за власним бажанням до закінчення трирічного терміну після закінчення навчання, відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі. Отже, звільнившись зі служби в поліції з 19.06.2024 у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення відповідно до наказу ГУНП в Закарпатській області від 19.06.2024 №131 о/с, у відповідача виник обов'язок по відшкодуванню зазначених витрат, чого нею добровільно зроблено не було.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/14752/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 (суддя Парненко В.С.) адміністративну справу № 320/14752/25 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач повідомлявся про розгляд даної справи належним чином, проте заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надав.
Згідно частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Наказом ректора Національної академії внутрішніх справ від 23.07.2017 №114 о/ ОСОБА_1 з 14.08.2018 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Національної академії внутрішніх справ.
20.11.2017 між НАВС, комплектуючим підрозділом - ГУНП в Київській області та відповідачем укладено контракт №2017/29 про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (HABC) .
Відповідно до п. 4.5. Контракту Сторони встановили, що умови Контракту відповідно до ст. 631 ЦК України застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє з дати зарахування Особи до Виконавця весь період навчання та на протязі 3-х років з дати призначення Особи на посаду Замовником.
Відповідно до п. 2.3.5. Контракту, відповідач зобов'язувалвся у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України, в особі Виконавця (НАВС), витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до п. 4 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до наказу НАВС від 05.07.2021 №689 відповідачу було присуджено ступінь вищої освіти бакалавр за спеціальністю «Право» та видано диплом бакалавра.
Після закінчення навчання відповідача направлено для подальшого проходження служби до комплектуючого підрозділу.
24.01.2025 на електронну адресу НАВС надійшла інформація, що наказом ГУНП в Закарпатській області від 19.06.2024 №131 о/с відповідача з 19.06.2024 звільнено зі служби в Національній поліції у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення.
Тобто, у порушення умов Контракту відповідача у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення звільнено зі служби в Національній поліції до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі після закінчення навчання.
Відповідач проходив підготовку в НАВС з 14.08.2017 по 05.07.2021.
Вартість витрат пов'язаних з утриманням під час підготовки становить 84606,39 грн., з яких:
- вартість грошового забезпечення 15070,38 грн.;
- вартість продовольчого забезпечення 36811,23 грн.;
- вартість медичного забезпечення 330,56 грн.;
- вартість речового забезпечення 10678,74 грн.;
- вартість комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (без врахування періодів перебування у відпустках та днів звільнення від навчального процесу) 21715,48 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості з витрат на утримання у вищому навчальному закладі, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 56 Закону України Про вищу освіту, випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.
Частиною. 4 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що особи, які навчаються за державним замовленням у ВНЗ, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 ч. 1 ст. 77 зазначеного Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 ч. 1 ст. 77 цього Закону, відшкодовують МВС України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному КМУ.
Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок відшкодування) затверджений Постановою КМУ від 12.04.2017 № 261.
Відповідно до п. 3 Порядку відшкодування, відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Розрахунок витрат на утримання осіб у ВНЗ здійснюється згідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю. Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у вищому навчальному закладі на одну особу за добу, за період її фактичного перебування в такому закладі. Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований ВНЗ, у відповідному навчальному році.
Пунктом 4 Порядку відшкодування передбачено, що витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.
Пунктом 6 Порядку відшкодування Особі надано право здійснити відшкодування витрат з розстроченням платежу до одного року. У такому випадку особі необхідно укласти з вищим навчальним закладом, у якому вона навчалася, договір у письмовій формі, де зазначаються строки та розміри платежів.
Відповідача з сумою витрат ознайомлено та поінформовано про необхідність її відшкодування. Після звільнення з Національної поліції, відповідач не зверталась до НАВС щодо укладення договору розстрочення, та не відшкодовувала коштів витрачених на її утримання під час підготовки в НАВС.
Згідно з п. 8 Порядку відшкодування, у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору про розстрочення платежу, укладеного відповідно до п. 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.
З матеріалів справи вбачається, що у Довідках про доходи та відрахування розраховано грошове утримання Відповідача за період навчання з серпня 2018 року по липень 2021 року. Вартість витрат, яка підлягає відшкодуванню, становить 84606,39.
Таким чином, відповідач навчався в НАВС з 14.08.2017 по 05.07.2021 і вартість витрат, пов'язаних з утриманням його у навчальному закладі, становить 84606,39.
Суми витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі та реквізитами для їх сплати у разі порушення умов Контракту, підставами відшкодування витрат відповідачу було надано для ознайомлення та підписано ним.
Викладене підтверджує його обізнаність з обов'язком відшкодування спірних витрат.
Крім того, листом від 03.02.2025 вих. №46/10/1564 НАВС додатково було повідомлено відповідача про зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі.
Також судом встановлено, що листування з відповідачем було здійснено за адресою, зазначеною ним в Контракті: вул. Шевченка, 45, смт Коцюбинське, Київська область, 08298.
Щодо обв'язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.
Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов'язання, яке він взяв на себе, обравши кар'єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов'язання служити у відповідному званні певну кількість років.
ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов'язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід'ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов'язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов'язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв'язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов'язався відслужити в армії дев'ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.
ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов'язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов'язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов'язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов'язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.
В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов'язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв'язку з військовим статусом, вона зобов'язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов'язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.
У справі «Yanaюэk проти Туреччини» (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.
Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов'язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов'язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Тож ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов'язок особи, яка зобов'язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов'язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов'язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв'язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов'язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.
Обов'язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов'язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.
Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов'язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов'язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов'язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.
За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує практиці Верховного Суду (постанова від 13.01.2023 у справі № 440/2692/20) у справах аналогічної категорії, грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.
Отже, добровільно підписуючи контракт від 20.11.2017 №2017/26 про здобуття освіти у вищому навчальному закладі із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (Національна академія внутрішніх справ), позивач взяв на себе зобов'язання відпрацювати в органах поліції протягом трьох років після закінчення навчання, а у разі звільнення зі служби за власним бажанням до закінчення указаного строку - відшкодувати вартість свого навчання у тому числі і отримане грошове забезпечення, яке входить до складу витрат, що підлягають відшкодуванню.
При цьому, незгода з укладеним контрактом на стадії закінчення навчання виходить за межі розгляду даної справи, а обов'язок відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням в навчальному закладі, як і обізнаність відповідача про такий обов'язок підтверджені матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні, оскільки позивачем не понесені витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов позовної заяви Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення суми, - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Національної академії внутрішніх справ (IBAN UA608201720313261004201000175 в ДКС України, МФО 820172, код ЄДРПОУ 08751177) 84606,39 грн. (вісімдесят чотири тисячі шістсот шість грн. 39 коп.).
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.