04 червня 2025 року справа №320/14661/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства у справах ветеранів України (пров. Музейний, буд. 12, м. Київ, 01001 ЄДРПОУ 42657144), в якому просить суд:
визнати неправомірними дії Міністерства у справах ветеранів щодо відмови у видачі посвідчення УБД та зобов'язати видати ОСОБА_1 посвідчення УБД в замін втраченого;
стягнути з відповідача моральну та матеріальну шкоду, яку поніс позивач за рахунок неправомірних дій відповідача в сумі 67475 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач вказував на протиправні дії Міністерства у справах ветеранів України щодо невидачі ОСОБА_1 нового посвідчення учасника бойових дій замість втраченого. Зазначив, що для видачі нового посвідчення учасника бойових дій замість втраченого позивачем подано максимальний пакет документів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/14661/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/14661/25 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, яку отримано відповідачем в системі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах відсутній відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , відповідно до довідки ГУ ДФС в Луганській області Державної фіскальної служби України від 17.04.2019 №59/12-32-41 надано статус учасника бойових дій, відомості внесені в Єдиний державний реєстр ветеранів війни та видано посвідчення УБД від 17.05.2019.
У зв'язку з тим, що оригінал посвідчення УБД від 17.05.2019 ОСОБА_1 було втрачено в березні 2022 році під час окупації міста Маріуполь, позивач звернувся з заявою до Міністерства у справах ветеранів про видачу дублікату посвідчення УБД на заміну втраченого.
Відповідач листом від 07.06.2024 №9322/1.3/5.4-24 повідомив про скерування матеріалів заяви позивача до Заступника Голови Державної податкової служби України, голові комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України Михайлу Тітарчуку.
У зв'язку із неотриманням відповіді, позивач вдруге 29.10.2024 звернувся до відповідача з заявою на отримання дублікату посвідчення УБД.
Відповідач листом від 02.12.2024 №21158/1.4/5.5-24 роз'яснив позивачеві про можливість звернутись до органу, який визначено правонаступником майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби.
ОСОБА_1 звернувся з заявою від 18.12.2024 до Державної податкової служби України, в якій просив видати нове (дублікат) посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_1 на заміну втраченого.
Відповідно до відповіді Державної податкової служби України від 26.12.2024 №38882/6/99-00-11-02-02-06 вказано, що діяльність підрозділів податкової міліції не входить в сфери діяльності в якій Державна податкова служба України та її територіальні органи є правонаступниками Державної фіскальної служби України та її територіальних органів. Вказано, що відповідно до п.7 Постанови №302 від 12.05.1994 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» в якому зазначено, що Посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак видаються Мін?юстом, органами Міноборони, МВС, Мінветеранів, Національної поліції, Національної гвардії, ДСНС, СБУ, розвідувальних органів, Управління державної охорони, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзв?язку, а також Держспецтрансслужбою, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро в порядку, встановленому цими органами.
Також позивачем було подано запит до Міністерства фінансів України від 18.12.2024, в якому просив повідомити, до кого перейшли обов?язки що видачі посвідчень учасникам бойових дій, які були внесені в Єдиний державний реєстр ветеранів війни за рішенням комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореною в Державній фіскальній службі, оскільки Мінветеранів відмовляє на розгляд таких заяв та пропонує звертатись до органу який виніс таке рішення.
Відповідно до відповіді Мінфінансів від 23.01.2025 №16140-03/3-1757/169, вказано, що у зв'язку зі змінами, внесеними постановою №837 до Положення 302 та Порядку №413 було виключено ДФС України з переліку органів, уповноважених видавати посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій». Вказано, що ДФС та комісія з реорганізації ДФС не відносяться до суб'єктів уповноважених видавати посвідчення УБД відповідно до Постанови №302 від 12.05.1994 «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», тому дане питання повинно вирішуватись Міністерством у справах ветеранів.
Вважаючи, що відповідач не видаючи нового посвідчення допускає протиправні дії, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню суб'єкта владних повноважень та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з пунктом 19 частини 1 статті 6 Закону № 3551-XII
19) військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій (крім осіб, особливості набуття статусу учасника бойових дій якими визначені у статті 6-1 цього Закону) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України, а райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях - відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту (крім військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) Служби безпеки України та осіб, які входять до складу розвідувальних органів України), або їх представники мають право відповідно до Закону України "Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг" подати заяву про надання статусу учасника бойових дій, у тому числі засобами Реєстру та/або Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони, та/або Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, до комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, повноваження якої визначаються законодавством.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , відповідно до довідки ГУ ДФС в Луганській області Державної фіскальної служби України від 17.04.2019 №59/12-32-41 надано статус учасника бойових дій, відомості внесені в Єдиний державний реєстр ветеранів війни та видано посвідчення УБД від 17.05.2019.
У свою чергу регулює правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302.
Згідно із пунктом 11 Положення № 302 якщо посвідчення стало непридатним було втрачене або змінилися особисті дані (прізвище, ім'я та по батькові (у разі наявності), то за заявою ветерана війни чи члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України видається нове посвідчення у порядку, визначеному пунктом 7 цього Положення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 №837 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо спрощення процедури надання окремим категоріям осіб статусу учасника бойових дій» було внесено зміни до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, а Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2014 №413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 №837) (далі - Порядок №413) був затверджений у новій редакції.
За приписами пункту 7 Положення № 302, в редакції до прийняття Постанови №837, посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак видаються Мін'юстом, органами Міноборони, МВС, Мінветеранів, Національної поліції, Національної гвардії, ДСНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, ДФС, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзв'язку, а також Держспецтрансслужбою за місцем реєстрації ветерана.
Поряд із тим, відповідно до чинної редакції пункту 7 Положення № 302, посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак видаються Мін'юстом, органами Міноборони, МВС, Мінветеранів, Національної поліції, Національної гвардії, ДСНС, СБУ, розвідувальних органів, Управління державної охорони, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзв'язку, а також Держспецтрансслужбою, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро в порядку, встановленому цими органами.
Таким чином, законодавцем, було виключено органи ДФС з переліку уповноважених органів на видачу, зокрема, посвідчення УБД.
З аналізу вищевикладеного випливає, що посвідчення учасника бойових дій в даному випадку повинно видаватися саме відповідачем - Міністерством у справах ветеранів України.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Міністерства у справах ветеранів щодо не вчинення дій для видачі ОСОБА_1 нового посвідчення учасника бойових дій замість втраченого.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Також суд дійшов висновку про задоволення похідних позовних вимог та зобов'язання Міністерства у справах ветеранів вчинити дії для видачі ОСОБА_1 нового посвідчення учасника бойових дій замість втраченого.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача завдану йому моральну та матеріальну шкоду в розмірі 67475,00 грн, суд зазначає наступне.
За приписами частин першої-третьої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно із роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 57).
Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також підтвердження причинного зв'язку між протиправною бездіяльністю відповідача і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справах № 363/3520/16-а та №628/3028/16-а.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат буде здійснено після надання позивачем доказів, на підтвердження витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства у справах ветеранів щодо не вчинення дій для видачі ОСОБА_1 нового посвідчення учасника бойових дій замість втраченого.
Зобов'язати Міністерство у справах ветеранів вчинити дії для видачі ОСОБА_1 нового посвідчення учасника бойових дій замість втраченого.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.