04 червня 2025 року справа №320/30864/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не здійсненні позивачу виплату додаткової винагороди як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" з березня 2022 року по квітень 2022 року включно, в сумі 100 000 (сто тисяч) 00 грн. за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду як військовослужбовцю, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" з березня 2022 року по квітень 2022 року включно, в сумі 100 000 (сто тисяч) 00 грн. за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах, з урахуванням раніше проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . У період з 07.03.2022 по 10.04.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією РФ проти України. Перебуваючи на службі в Військовій частині НОМЕР_1 у вказаний період, не отримував додаткову винагороду, передбачену вищезазначеною постановою КМУ № 168 в сумі 100000 (сто тисяч) 00 грн. за кожен місяць пропорційно часу участі у бойових діях та заходах.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2025 року №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
У зв'язку зі звільненням судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) Донця В.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/30864/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 прийнято справу до розгляду та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, яку отримано відповідачем в системі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки пунктом 2-1 Постанови №168 установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень. Вказує, що позивачеві за період з березня 2022 року по квітень 2022 року виплачено належні йому суми грошового забезпечення в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу у Військової частині НОМЕР_1 , відповідно до довідки №97 від 02.03.2023 у період з 07.03.2022 по 10.04.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України.
Позивач вказує, що перебуваючи на службі в Військовій частині НОМЕР_1 - під час дії воєнного часу, не отримував додаткову винагороду, передбачену вищезазначеною постановою КМ України № 168.
Відповідно до наданих відповідачем доказів, судом встановлено, що позивачеві було нараховано наступні додаткові винагороди за спірний період:
- згідно з копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2022 №12 (з адміністративно-господарської діяльності) в частині нарахування додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі з 01 по 25 березня 2022 року (№466 списку);
- згідно з копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2022 №20 (з адміністративно-господарської діяльності) в частині нарахування додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі з 26 по 31 березня 2022 року (№520 списку);
- згідно з копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2022 №56 (з адміністративно-господарської діяльності) в частині нарахування додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі з 01 по 30 квітня 2022 року (№507 списку);
- розрахунково-платіжною відомістю на виплату грошового забезпечення від 19.06.2022 року №1 «за лютий, березень, квітень 2022 року» в частині нарахування додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. пропорційно дням участі у відповідних заходах у звітному періоді.
Відповідно до довідки про заробітну плату позивача:
- за березень 2022 року було вплачено разом грошового забезпечення та додаткової винагороди - 26527,67 грн (з яких додаткова винагорода в розрахунку 30000 та 100000 грн. разом становить 24233,36 грн);
- за квітень 2022 року було вплачено разом грошового забезпечення та додаткової винагороди - 58925,43грн. (з яких додаткова винагорода в розрахунку 30000 та 100000 грн. разом становить 45881,72).
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачеві додаткової винагороди з розрахунку 100000 грн. на місяць пропорційно часу участі у заходах, визначених постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з березня по квітень 2022 року, останній звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п.4 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджений наказом №260 від 07.06.2018, виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах, командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.
Пункт 2 цього Розділу XXXIV, конкретизує у якому випадку, військовослужбовці отримують додаткову винагороду у розмірі 100000 гривень, у якому випадку 50000 гривень, та у якому випадку 30000 гривень, в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
На додаткову винагороду у 100000 гривень, мають право військовослужбовці які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;
на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;
з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.
В той же час, суд зазначає, що Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості випадків перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, пов'язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100 000 гривень винагорода.
При цьому, суд зауважує, що сума додаткової грошової винагороди не є сталою, тобто не конкретно виплачується 30000,00 грн. та 100000,00 грн., а розраховується пропорційно до відпрацьованих у конкретному місяці днів або днів перебування на стаціонарному лікуванні.
Так, судом було встановлено, що у спірний період (з березня по квітень 2022 року) відповідачем було здійснено нарахування та виплата додаткової винагороди:
- згідно з копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2022 №12 (з адміністративно-господарської діяльності) в частині нарахування додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі з 01 по 25 березня 2022 року (№466 списку);
- згідно з копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2022 №20 (з адміністративно-господарської діяльності) в частині нарахування додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі з 26 по 31 березня 2022 року (№520 списку);
- згідно з копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2022 №56 (з адміністративно-господарської діяльності) в частині нарахування додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі з 01 по 30 квітня 2022 року (№507 списку);
- розрахунково-платіжною відомістю на виплату грошового забезпечення від 19.06.2022 року №1 «за лютий, березень, квітень 2022 року» в частині нарахування додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. пропорційно дням участі у відповідних заходах у звітному періоді.
Вказані обставини не заперечуються позивачем.
А тому, враховуючи встановлені судом обставини, з боку військової частини НОМЕР_1 відсутнє порушення права позивача на належне грошове забезпечення в частині нарахування додаткової винагороди.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
При цьому, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд зазначає, що розрахунок додаткової винагороди та визначення періоду, за який вона повинна виплачуватися, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить військову службу та який виплачує йому грошове забезпечення. Тому, саме на відповідача за наявності передбачених законодавством підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, визначивши при цьому період для її розрахунку.
Відповідно до приписів частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
На підставі вищевикладених положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи та межі позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.