04 червня 2025 року справа №640/37350/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, в якому просить стягнути зі Служби безпеки України на користь військовослужбовця СБ України ОСОБА_1 грошове та матеріальне забезпечення, починаючи з 25.11.2020 по 16.12.2021.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що починаючи з 25.11.2020 року, має право на виплату грошового та матеріального забезпечення, у зв'язку зі зміною йому запобіжного заходу. Зазначив, що оскільки, на теперішній час, він перебуває у розпорядженні начальника Головного управління, не є усуненим від виконання службових повноважень відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», не є відстороненим від посади відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, не є оголошеним в розшук, засіб запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не застосовано - не поновлення виплати грошового та матеріального забезпечення з 25.11.2020 є протиправним, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 09 лютого 2024 року прийнято справу №640/37350/21 до провадження судді ОСОБА_2 ..
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 лютого 2025 року №246/0/15-25 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) у зв'язку з поданням заяви про відставку.
У зв'язку зі звільненням судді Окружного адміністративного суду міста Києва (відряджений до Київського окружного адміністративного суду) ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/37350/21 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 прийнято справу до розгляду та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, яку отримано відповідачем в системі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, стосовно яких здійснюється кримінальне провадження та котрі перебувають у розпорядженні, може зберігатися протягом 6 місяців із дня зарахування їх у розпорядження відповідних начальників. Водночас після спливу строків перебування у розпорядженні, а у випадках, коли такі строки не визначені після спливу шести місяців з дня зарахування в розпорядження відповідних начальників або керівників, виплата грошового забезпечення здійснюється за рішенням Голови СБУ на підставі мотивованих рапортів начальників або керівників, у розпорядженні яких перебувають такі військовослужбовці. Оскільки з часу зарахування позивача в розпорядження минуло більше шести місяців, йому було припинено виплату грошового забезпечення. При цьому, керівництвом відповідача не видавалося наказів по особовому складу про покладання на позивача тимчасового виконання обов'язків за відповідною посадою, про виплату грошового забезпечення за рішенням голови відповідача чи про виплату грошового забезпечення на підставі ухвалення судом виправдувального вироку. За таких обставин, у відповідача відсутні будь-які підстави для виплати позивачеві грошового забезпечення, адже його дії не являються протиправними, так як ґрунтуються на вимогах норм чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
19.06.2019 між позивачем та Службою безпеки України було укладено контракт про проходження військової служби на сім років.
06.05.2020 позивач був затриманий працівниками національної поліції за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257, ч.3 ст. 146, ч.4 ст. 187, ч.4 ст. 189, ч.1 ст.263 Кримінального кодексу України.
07.05.2020 Голосіївським районним судом ч. Києва було застосовано до позивача запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Київський слідчий ізолятор», де позивач перебував до 24.11.2020.
Позивача наказом №120-ос від 08.05.2020, зараховано у розпорядження начальника Головного управління за підпунктом «в» п. 48 (у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом), по посаді старшого оперуповноваженого в особливо важких справах.
24.11.2020 позивача було звільнено з-під варти в зв'язку з внесенням застави на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва, що також підтверджується довідкою про звільнення серії КИВ №21326.
В січні 2021 року позивач звернувся до відповідача із рапортами, у якому повідомив про готовність приступити до виконання своїх службових обов'язків, просив вжити заходів щодо продовження виплати позивачеві належного грошового та матеріального забезпечення з 24.11.2020 до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом.
Відповідач, листом від 03.11.2021 повідомив, що позивачеві з 08.05.2020 на час застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою була припинена виплата грошового забезпечення.
Не погоджуючись з непоновленням виплати грошового та матеріального забезпечення з 25.11.2020 - з моменту зміни запобіжного заходу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що склалися між сторонами врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» , Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України № 1262/2007 від 27.12.2007 року (далі - Положення), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою наказом Служби безпеки України № 772 від 14.10.2008 року (далі Інструкція № 722).
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.
Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Ст. 30 ЗУ «Про службу безпеки України» встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України регламентується, зокрема, Положенням та Інструкцією № 722, яка визначає механізм реалізації вимог вказаного Положення.
Пп. «в» п. 48 Положення встановлено, що зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів), а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника (командира) іншого функціонального підрозділу Центрального управління, органу, закладу, установи Служби безпеки України або штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України допускається у разі здійснення стосовно військовослужбовця кримінального провадження - до закриття кримінального провадження чи постановлення вироку судом.
Згідно п. 48 Положення військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов'язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.
Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.
Військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з посад та зараховуються в розпорядження наказами по особовому складу начальників (командирів), які мають право призначення на ці посади, а військовослужбовці, призначення на посади та звільнення яких з посад належить до повноважень Президента України, зараховуються у розпорядження наказами Голови Служби безпеки України по особовому складу на підставі відповідного Указу Президента України про звільнення з посади.
За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачене законодавством.
П. 4.9 Інструкції № 772 встановлено, що зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (п. 48 Положення) це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади.
Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов'язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку.
Начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов'язані організовувати їх службову діяльність, здійснювати контроль за нею відповідно до вимог військових статутів Збройних Сил України, Положення, інших нормативно-правових актів та несуть відповідальність за дотримання встановлених термінів перебування підлеглих у розпорядженні. Вони зобов'язані своєчасно, до закінчення терміну перебування в розпорядженні, ініціювати призначення таких військовослужбовців на відповідні посади чи у разі наявності підстав вживати заходів щодо їх звільнення з військової служби. Рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України або його заступників, приймаються відповідно Головою Служби безпеки України або його заступниками. Управління роботи з особовим складом здійснює загальний контроль за дотриманням встановлених термінів перебування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядженні відповідних начальників, а стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, також вносить пропозиції щодо їх подальшого службового використання.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України визначено вимогами Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби Безпеки України від 23.01.2008 року № 35/ДСК, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2008 року за № 71/14762 (далі - Інструкція № 35/ДСК).
Так, згідно пп. 1.2 п. 1 Інструкції № 35/ДСК грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Воно складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії) та одноразових видів грошового забезпечення.
Пп. 3.2.1 п. 3.2 Інструкції № 35/ДСК визначено, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних начальників або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими пунктом «в» - у випадках, передбачених підпунктом 3.5.1 цієї Інструкції, а також підпунктами «е», «є» та «ж» пункту 48 Положення) зберігається виплата грошового забезпечення на весь період перебування у розпорядженні за посадами, які вони займали.
Відповідно до пп. 3.5.1 п. 3.5 Інструкції № 35/ДСК військовослужбовцям, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня прийняття стосовно них відповідного рішення на весь час відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від посади, перебування в розшуку або застосування запобіжного заходу.
Системний аналіз наведених норм доводить, що Інструкцією № 722 чітко передбачено, що виплата грошового забезпечення припиняється тільки якщо військовослужбовці оголошені в розшук чи до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно п.п. 3.5.3 п. 3.5 Інструкції № 35/ДСК у випадку ухвалення судом виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або при недоведеності участі військовослужбовця у вчиненні злочину військовослужбовцям відшкодовується грошове забезпечення повністю за час вимушеної відсутності на службі до дня закриття справи або ухвалення виправдувального вироку.
При цьому, суд зазначає, що виплата грошового забезпечення за пп. 3.2.2 п. 3.2 Інструкції № 35/ДСК, як на період перебування у розпорядженні, так і після закінчення строків, здійснюється виходячи з грошового забезпечення встановленого на момент зарахування їх у розпорядження, що також вказує на право військовослужбовця на збереження розміру матеріального та грошового забезпечення всіх видів, які він отримував за попередньою посадою.
Таким чином, з огляду на положення пп. 3.5.1 п. 3.5 Інструкції № 35/ДСК та враховуючи звільнення позивача з-під варти 24.11.2020, суд дійшов висновку, що в даному випадку виплата позивачеві грошового забезпечення мала бути поновлена та виплачуватись відповідачем з моменту настання вказаної обставини, тобто з 25.11.2020.
Однак, не зважаючи на викладене, позивачеві було не поновлено виплату грошового забезпечення з 25.11.2020, що є порушенням прав позивача на належне грошове забезпечення, визначене Конституцією України, ЗУ «Про Службу безпеки України» та Положенням.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошового та матеріального забезпечення з 25.11.2020 по 16.12.2021, суд зазначає наступне.
Чинними нормативно-правовими актами передбачено можливість особи звертатись до суду з позовом про поновлення порушеного права як шляхом стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, так і шляхом стягнення не нарахованого та/або не виплаченого грошового забезпечення військовослужбовця.
Згідно ст. 1 ЗУ «Про службу безпеки України» Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.
Як вже зазначалося судом, відповідно до ст. 27 ЗУ «Про службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Згідно ч. 2, 4 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Ст. 18 ЗУ «Про службу безпеки України» встановлено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України, за рахунок коштів державного бюджету України.
П. 2, 3 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Відповідно до п. 48 Положення військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов'язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.
Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні, а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду або звільняється в установленому порядку з військової служби.
Оскільки перебування військовослужбовця в розпорядженні не є звільненням, а є лише особливим тимчасовим службово-посадовим становищем, коли особа не знаходиться на конкретній посаді, проте, продовжує виконувати обов'язки і проходити службу, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача, який мав право на грошове забезпечення у визначеному законодавством розмірі за вказаний період, шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідне грошове забезпечення.
У цьому контексті суд вказує, що позивач не відсторонений від служби, виконує посадові обов'язки відповідно до посадової інструкції та перебуває у розпорядженні начальника відповідача, зокрема, на підставі кримінального провадження № 12020110000000133.
При прийнятті рішення у даній справі, суд також зважає на те, що Конституційний суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції до повноважень якого належать тлумачення норм Конституції України не одноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та констатував, що Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи її суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проведення служби так і після її закінчення.
Конституційний Суд України в рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.
Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Цей обов'язок зокрема проявляє себе в дії ст. 43 Конституції України, яка гарантує право працівника на працю, а також в дії ст. 41 Конституції України, яка гарантує кожному його право власності, стверджуючи його нерушимість. При цьому право на працю, безпосередньо включає право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування людини та її сім'ї. Відтак, особливого значення набуває право на своєчасне одержання винагороди за працю та її правовий захист.
Ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до ст. 6, 12 Конвенції про захист заробітної плати, ратифікованою 30.06.1961 року, роботодавцеві забороняється обмежувати будь-яким способом свободу працівника розпоряджатися своєю заробітною платою на власний розсуд. Заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу.
Так, несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема, грошового забезпечення, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", де зазначено: " Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.".
Відповідно до пп. 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (п. 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна нормазакону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v/ Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
При цьому згідно, Європейської конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція та практика Європейського суду з прав людини виступають як джерела права в Україні.
Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них, доки відповідні положення є чинними.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.
У своїх рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В п. 145 рішення від 1511.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
З огляду на викладене, враховуючи те, що право позивача, гарантоване ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції порушене та з метою забезпечення ефективного його поновлення, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача грошового та матеріального забезпечення з 25.11.2020 по 16.12.2021.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908 грн.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Служби безпеки України.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Стягнути зі Служби безпеки України на користь військовослужбовця СБ України ОСОБА_1 грошове та матеріальне забезпечення, починаючи з 25.11.2020 по 16.12.2021
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.