про залишення позовної заяви без руху
04 червня 2025 року м. Київ № 320/15929/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши позовну заяву Заступника керівника Львівської обласної прокуратури Шаравари Ігора Васильовича до Державної служби геології та надр України, Державної комісії України по запасах корисних копалин, третя особа, яка не заявляє самостійнизх вимог на предмет спору - ТзОВ "Торгово-виставковий центр «Ватра" про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Заступник керівника Львівської обласної прокуратури Шаравара Ігор Васильович з позовом, в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати протокол Державної комісії України по запасах корисних копалин від 20.11.2014 № 3272.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології і надр України від 14.03.2016 № 82 в частині надання спеціального дозволу на користування надрами ТзОВ «Торгово-виставковий центр «Ватра» згідно з п. 1 Додатку 1 «Перелік спеціальних дозволів, які надаються згідно з підпунктом першим пункту 8 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615.
Визнати протиправними та скасувати спеціальний дозвіл на користування надрами від 12.04.2016 № 6116, виданий ТзОВ «Торгово-виставковий центр «Ватра».
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 7 ст. 160 КАС України у разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
Згідно з частинами 3-5 статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Частиною 3 статті 23 Закону №1697-VII визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Відтак, виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону №1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
Суд зауважує, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій (бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, прокурор має право звернутися відповідно до порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", із позовом в інтересах держави, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави.
Суд зауважує, що прокурором не доведено належними і допустимими доказами того, що уповноважений орган не може самостійно здійснити захист інтересів держави у сфері користування надрами.
Суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки, за змістом абз. 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року зазначила, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Про необхідність обґрунтування та з'ясування судом причин, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, зазначено також і в рішеннях Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2019 року у справі № 802/4083/15-а, від 17.07.2018 року у справі № 804/6296/15, від 17.07.2019 року у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 року у справах № 802/1873/17-а.
Відтак, судом встановлено, що прокуратурою недостатньо обґрунтовані підстави звернення до суду в інтересах держави за наявності державного органу, уповноваженого здійснювати функції захисту культурної спадщини.
Також суд зазначає, що за приписами частини першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись».
Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
За змістом позовних вимог прокурор оскаржує, зокрема, наказ Державної служби геології і надр України, видані 14.03.2016р. за №82, а також спеціальний дозвіл на користування надрами та 12.04.2016р. за №6114, виданий ТОВ "Надрагазвидобування".
Позивачем подано до суду заяву, в якій останній просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом та поновити строк звернення, яка мотивована тим, що після прийняття відповідачем протоколу, наказу та дозволу на користування надрами, органи прокуратури не володіли усіма документами, що стали підставою для прийняття таких рішень. Також вказує на триваюче правопорушення, які почались із протиправно вчинених дій чи бездіяльності, прийняття протиправних рішень.
Ознайомившись із обґрунтуванням прокурора поважності причин пропуску строку, посилання серед іншого, на висновки Верховного Суду у справах № 21-2343во07, №804/401/17, №133/1173/17, №822/973/17, №361/6571/16-а та інші, суд зазначає про відсутність у заяві достатніх доводів та обґрунтувань поважності причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом та зауважує, що позиція Верховного Суду, викладена у запропонованій позивачем практиці, стосується зовсім іншого предмету спору, між іншими сторонами щодо триваючого правопорушення у сфері містобудівної діяльності, факт якого було встановлено та протягом тривалого часу вимоги припису не виконані.
Суд зазначає позивачу, що посилання на те, що органи прокуратури не володіли достатніми документами, що стали підставою для прийняття спірних рішень, не нівелює від обов'язку належним чином обґрунтовувати позивача підстави виникнення спірних правовідносин, початок їх виникнення, право на звернення до суду враховуючи вимоги законодавства щодо дотримання суб'єктом звернення до суду строків звернення із позовом та обов'язку обґрунтовувати і доводити поважність пропуску останнього, враховуючи предмет спору, який стосується рішень відповідача 2016 року, також запит Офісу Генеральної прокуратури від 14.02.2025 №37261-25 та лист Львівської обласної прокуратури від 14.02.2025 №1206/03-4/2-25, надіслані до Державної служби геології та надр України із метою надати можливість ознайомитись із матеріалами, що стали підставою для видачі спеціального дозволу на користування надрами, зокрема, ТзОВ «Торгово-виставковий центр «Ватра», а також листи-відповіді на вказані запит та лист.
Також суд зауважує позивачу, що обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду тим, що поданий позов спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні спеціально значимого питання законності передачі у користування надр, яке проведене із порушенням вимог чинного законодавства не є належною та достатньою підставою для врахування судом як поважною причиною пропуску визначеного законодавством строку звернення до суду.
Суд зазначає, що за ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративно судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи вище викладене, суддя приходить до висновку про відсутність належних та достатніх доводів, доказів в обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду, відповідно позовна заява підлягає залишенню без руху у зв'язку із невідповідністю останньої ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зазначені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального законодавства, у зв'язку з чим суд, враховуючи положення статті 169 КАС, вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та встановити строк для усунення недоліків позовної заяви.
Указані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду:
- обґрунтування права на звернення до суду із даним позовом;
- обґрунтовану заяву (клопотання) щодо визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду, про поновлення такого строку звернення із належними доказами поважності причин його пропуску або ж надати докази, які свідчить про дотримання строку звернення до суду.
Керуючись ст.ст. 161, 169, 171 КАС України, суд
1. Позовну заяву Заступника керівника Львівської обласної прокуратури Шаравари Ігора Васильовича - залишити без руху.
2. Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
4. Копію ухвали надіслати позивачеві.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Марич Є.В.