30 травня 2025 року справа №320/10923/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департамента містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування відмови та зобов'язання надати містобудівні умови та обмеження на забудову земельних ділянок,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Департамента містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 10.01.2024 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень;
- визнати протиправним та скасувати Наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 10.01.2024 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень» (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ MU01:2152-5670-9365-8696);
- зобов'язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для забудови земельних ділянок на об'єкт «Нове будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 » на підставі поданої заяви від 02.01.2024 № АМ01:1481-4272-4959-6102.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення та наказ відповідача про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень прийняті не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому у відповідача - суб'єкта владних повноважень були відсутні підстави для прийняття рішення та наказу про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень за заявою позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у його задоволенні, з тих підстав, що рішення та наказ прийнято відповідно до норм чинного законодавства.
Позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву в якій останній підтримав свою позицію викладену в позовній заяві.
Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив в яких останній підтримав позицію викладену у відзиві.
Сторонами подані додаткові пояснення по справі.
Протокольною ухвалою суду від 24.02.2025 суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Позивач звернувся до Відповідача в електронній системі (портал «ДІЯ») шляхом подання засобами програмного забезпечення Єдиного державного вебпорталу електронних послуг із заявою № АМ01:1481-4272-4959-6102 від 02.01.2024 (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ) щодо видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008 на об'єкт будівництва «Нове будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 ».
До заяви № АМ01:1481-4272-4959-6102 від 02.01.2024 (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ) Позивачем додані викопіювання з топографо-геодезичного плану М1:2000 та копії:
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 93054466, сформованого 27.07.2017 щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:512:0007,
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 105735802, сформованого 30.11.2017 щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:512:0009,
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 105724839, сформованого 30.11.2017 щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:512:0010,
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 93067449, сформованого 27.07.2017 щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:512:0008,
- Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2017, реєстр. № 1116, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , згідно умов якого ОСОБА_1 купив (прийняв у власність) земельну ділянку, площею - 0.1000 га, кадастровий номер 8000000000:62:512:0009, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;
- Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.07.2017, реєстр. № 628, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , згідно умов якого ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, площею - 0.1000 га, кадастровий номер 8000000000:62:512:0008, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;
- Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.07.2017, реєстр. № 627, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , згідно умов якого ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку, площею - 0.1000 га, кадастровий номер 8000000000:62:512:0007 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.11.2017, реєстр. № 1115, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , згідно умов якого ОСОБА_1 купив (прийняв у власність) земельну ділянку, площею - 0.1000 га, кадастровий номер 8000000000:62:512:0010, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішенням Відповідача № 23 від 10.01.2024, затвердженим Наказом Відповідача № 23 від 10.01.2024 (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ MU01:2152-5670-9365-8696) Позивачу відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008 на об'єкт будівництва «Нове будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 », у зв'язку із неподанням Позивачем визначених ч.3 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, а саме відсутністю:
- Зазначених намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з урахуванням функціонального призначення земельних ділянок та пунктів 3.19, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території»;
- Копії документів, що посвідчують право власності чи право користування земельними ділянками або копій договорів суперфіцію, або згоди суб'єкта обтяження.
Позивач вважає, що виконав всі умови, необхідні для видачі містобудівних умов та обмежень та надав вичерпний перелік документів, що визначені приписами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме до заяви № АМ01:1481-4272-4959-6102 від 02.01.2024 (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ) додав викопіювання з топографо- геодезичного плану М1:2000 та документи, що підтверджують його право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008.
Позивач вказує, що наміри будівництва, визначені у заяви № АМ01:1481-4272-4959-6102 від 02.01.2024 (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ), а саме: «Нове будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_5 , пров. Сосновий, 33, вул. Бобринецька, 103, вул. Бобринецька, 105 у Деснянському районі м. Києва», відповідають функціональному призначенню земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008, та пунктам 3.19, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території».
Так, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" режим забудови території, встановлюється містобудівною документацією на місцевому рівні.
Відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Киі?вськоі? міськоі? ради від 28.03.2002 № 370/1804, земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008, відносяться до території житлової садибної забудови.
В свою чергу, цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Позивач зазначає, що у Відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови спірних земельних ділянок, оскільки позивачем для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок було подано всі необхідні документи, визначені частиною 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», твердження відповідача щодо неподання зазначених намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з урахуванням функціонального призначення земельних ділянок та пунктів 3.19, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території», тобто про невідповідність намірів забудови земельних ділянок вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а також неподання копій документів, що посвідчують право власності чи право користування земельними ділянками або копій договорів суперфіцію, або згоди суб'єкта обтяження, не відповідає дійсності.
Відповідач у відзиві на позовну заяву в повному обсязі заперечує наведені у позові обставини та правові підстави, які зазначає позивач, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що оскільки Позивачем в заяві від 02.01.2024 заявлено намір забудови «будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків», такі наміри не узгоджуються з вимогами пп. 3.14, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 та п. 3.3 ДБН В.2.2- 15:2019.
Також, відповідач зазначає, що станом на 04.01.2024 відносно всіх вказаних земельних ділянок зареєстровано обтяження згідно договору іпотеки від 04.02.2022 №81, іпотекодержатель: ОСОБА_6 , іпотекодавець: ОСОБА_1 . Відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону України «Про іпотеку» зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя. Відповідної згоди іпотекодержателя ( ОСОБА_6 ) до заяви від 02.01.2024 Позивачем не додавалось, доказів зворотього Позивачем до суду не надано.
Надаючи правову оцінку відносинам що склалися, суд виходить з наступного.
Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011р. (далі - Закон № 3038-VI), що спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Замовник будівництва (далі - замовник) - фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.
Згідно зі ст. 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва та майбутній об'єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Згідно ст. 29 Закону № 3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва. Містобудівні умови, обмеження та технічні умови для проектування об'єктів будівництва в рамках здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії, можуть надаватися приватному партнеру, концесіонеру на підставі документа, що засвідчує право користування земельною ділянкою, виданого підприємству, установі, організації, що є балансоутримувачем майна, що передається у концесію, за умови, що така земельна ділянка (або її частина) відповідно до положень договору необхідна для здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об'єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.
У випадках, визначених частиною четвертою статті 34 цього Закону та частиною першою статті 12-1 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", кадастровий номер земельної ділянки зазначається у заяві за його наявності, а копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію додається до заяви за наявності.
Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги".
Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).
Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
За правилами частини четвертої статті 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Рішення про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстави відмови приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні, передбаченого Законом України "Про адміністративну процедуру", у строк, що не перевищує строк, встановлений для їх надання.
Згідно частини п'ятої статті 29 Закону № 3038-VI, містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об'єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об'єкта; 1-1) ідентифікатор об'єкта будівництва або закінченого будівництвом об'єкта (для об'єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об'єктів, яким присвоєно ідентифікатор об'єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень); 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України); 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об'єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам'яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об'єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України, зони, встановлені відповідно до законодавства за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, відображені у містобудівній документації); 9) охоронні зони об'єктів транспорту, зв'язку, інженерних комунікацій, відстані від об'єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж; 10) вимоги щодо розроблення розділу інженерно-технічних заходів цивільного захисту (для об'єктів, визначених відповідно до частини десятої статті 31 цього Закону). Перелік зазначених умов є вичерпним. Відомості, визначені пунктами 3, 4, 6-9 цієї частини, визначаються у містобудівних умовах та обмеженнях на підставі відомостей Державного земельного кадастру. Дія цього положення не поширюється на випадки, коли такі дані були встановлені містобудівною документацією до набрання чинності цим абзацом і відомості про них не внесені до Державного земельного кадастру.
Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу(ч.6 статті 29 Закону № 3038-VI).
Таким чином, саме у містобудівних умовах та обмеженнях забудови земельної ділянки, спеціально уповноважений суб'єкт владних повноважень має викласти свої вимоги до планування майбутнього будівництва на відповідних земельних ділянках, в тому числі свої вимоги до гранично допустимої висоти забудови.
Суд констатує, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не є документом дозвільного характеру, вони не дають право на забудову земельної ділянки, на виконання будівельних робіт. Основною метою надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки є, передусім, визначення відповідності намірів забудови діючий містобудівній документації та визначення основних, передбачених державними будівельними нормами вимог, на підставі яких в подальшому має розроблятись проектна документація на будівництво об'єкту.
Отже, містобудівні умови та обмеження видаються Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої має бути додано документи відповідно до переліку, визначеного частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу або ним приймається рішення про відмову у їх видачі. При цьому виключний перелік підстав для відмовити у видачі містобудівних умов та обмежень визначений частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI та до них віднесено: неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Як зазначалось вище, Позивачем до заяви № АМ01:1481-4272-4959-6102 від 02.01.2024 (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ) додано обов'язкові документи, встановлені ч.3 ст. 29 Закону № 3038-VI.
Наведене спростовує висновки відповідача в оскаржуваному Рішенні № 23 від 10.01.2024 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень у зв'язку із неподанням позивачем визначених частиною 3 ст. 29 Закону № 3038-VI документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.
Суд констатує, що законодавцем встановлено чіткий перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень і розширеному тлумаченню вказана норма не підлягає.
Як вбачається з Рішення Відповідача № 23 від 10.01.2024, затвердженого Наказом Відповідача № 23 від 10.01.2024 (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ MU01:2152-5670-9365-8696) Позивачу відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008 на об'єкт будівництва «Нове будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_5 , пров. Сосновий, 33, вул. Бобринецька, 103, вул. Бобринецька, 105 у Деснянському районі м. Києва», у зв'язку із неподанням Позивачем визначених ч.3 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, а саме відсутністю: зазначених намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з урахуванням функціонального призначення земельних ділянок та пунктів 3.19, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території».
Проте, в перелік обов'язкових документів, визначених ч. 3 ст. 29 Закону 3038-VI, не входить надання документів на підтвердження намірів «необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень».
Не можна погодитись із твердженням відповідача щодо відсутності зазначених намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з урахуванням функціонального призначення земельних ділянок та пунктів 3.19, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території» в контексті твердження відповідача про неузгодження наміру забудови «будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків» вимогам пп. 3.14, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 та п. 3.3 ДБН В.2.2-15:2019.
Стаття перша Закону № 3038-VI встановлює, що містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
Відповідно до ст. 17 Закону № 3038-VI, генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Згідно зі ст. 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
За даними Державного земельного кадастру цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008, 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010 - « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Функціональне призначення вказаних ділянок - «територія житлової садибної забудови» відповідно до чинної містобудівної документації на місцевому рівні - Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 №370/1804.
Згідно п. 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» садибна забудова це забудова, що сформована індивідуальними чи зблокованими житловими будинками.
Відповідно до абз. 1 п. 6.1.31 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» зони садибної забудови мають формуватися за принципами мікрорайонування окремими чи зблокованими житловими будинками з присадибними ділянками. Поверховість будинків в межах територій садибної забудови не може перевищувати 3-х поверхів без урахування мансарди.
За змістом п. 3.56 ДБН Б.2.2-12:2019 індивідуальний будинок - це житловий будинок з присадибною ділянкою та господарськими спорудами, призначеними для одного домогосподарства.
Згідно з п. 3.14 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» зблокований житловий будинок це будинок квартирного типу, що складається з двох і більше квартир, кожна з яких має безпосередній вихід на приквартирну ділянку або вулицю.
Відповідно до п. 3.3 ДБН В.2.2-15:2019 багатоквартирний житловий будинок - це житловий будинок, що включає три і більше квартир, приміщення загального користування і загальні інженерні системи. Може бути зблокованого, секційного, коридорного, галерейного і терасного типів.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000) до класу 1110 «Будинки одноквартирні» відносяться, зокрема, зблоковані будинки з окремими квартирами.
До підрозділу 112 Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000) «Будинки з двома та більше квартирами» не включені спарені або зблоковані будинки з окремими квартирами, що мають свій власний вхід із вулиці.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд (ДК 018-2000) до класу 1122 «Будинки з трьома та більше квартирами» відносяться інші житлові будинки з трьома та більше квартирами.
Нормативне визначення блокованого будинку наведене в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 №127, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за №582/5773, а саме: блоковані будинки - два та більше житлових (садибного типу, садові, дачні) будинків заввишки не більше чотирьох поверхів, у яких є хоча б одна спільна стіна, збудованих по межі окремих земельних ділянок за різними кадастровими номерами. Кожен блокований будинок є окремим об'єктом нерухомості і йому присвоюється окремий номер по вулиці (провулку тощо).
Тринадцятим абзацем пункту 1 Порядку розроблення проектної документації на будівництво об'єктів, затв. Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16.05.2011 № 45 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23 березня 2012 року № 122), визначено, що комплекс (будова) - сукупність будинків, будівель, споруд будь-якого призначення, лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, будівництво яких здійснюється за єдиною проектною документацією.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що зблокованого типу можуть бути як багатоквартирні, так і одноквартирні будинки, але зблокований будинок з окремими квартирами за відсутності приміщень загального користування і загальних інженерних систем, відноситься до будинків одноквартирних, розміщення якого допускається на земельних ділянках з цільовим призначенням «Землі житлової та громадської забудови» і видом цільового призначення «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» за кодом 02.01 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за №1011/18306.
Натомість висновок, що зблокований житловий будинок може бути виключно багатоквартирним, є помилковим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №320/4092/19 (провадження № К/9901/34638/21), яка в силу вимог частини п'ятої ст.242 КАС України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Додатково суд констатує, що Закон №3038-VI та будівельні норми не обмежують кількість зблокованих житлових будинків на присадибних сусідніх ділянках.
Суд звертає увагу також і на те, що Закон №3038-VI застосовує поняття «території» та «земельної ділянки» як синоніми, не протиставляючи їх між собою.
Територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси (п. 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону).
Водночас, поняття земельної ділянки (для цілей містобудування) Закон України №3038-VI не визначає.
Відтак, буквальне тлумачення земельної ділянки як ділянки, що має один кадастровий номер, призводить до звуження прав забудовника, істотно обмежує його інвестиційні можливості і не відповідає завданням містобудівної політики.
Приписами Закону №3038-VI визначено, що містобудівні умови та обмеження видаються у зв'язку із наміром замовника провести забудову земельної ділянки конкретним об'єктом будівництва. При цьому термін «земельна ділянка» у контексті містобудівних правовідносин, - це певна територія, на якій планується розміщення відповідного об'єкта будівництва.
Територія забудови може складатися з однієї або декількох земельних ділянок, щодо яких замовник має право забудови відповідно до містобудівної документації.
Закон №3038-VI не забороняє видачу одних містобудівних умов та обмежень на забудову декількох земельних ділянок, на яких планується зведення одного об'єкта будівництва (в т.ч. комплексу). Так само не забороняє видачу декількох окремих містобудівних умов та обмежень забудови однієї земельної ділянки, на якій планується зведення декількох окремих об'єктів будівництва.
З огляду на це, суд приходить до висновку, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видаються для проектування конкретного об'єкта будівництва (будинку, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплексів, лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури) на конкретній території, що може складатися з однієї або декількох земельних ділянок.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 30 червня 2021 року у справі №806/3365/17 (провадження № К/9901/4454/19), яка в силу вимог частини п'ятої ст.242 КАС України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №810/726/18 (провадження №К/9901/69354/18) зазначено, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень. Наразі, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об'єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
Аналогічна за своїм змістом правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2021 у справі №320/5710/20, від 18.03.2021 у справі №822/1723/17.
Відповідач, відмовляючи у наданні містобудівних умов та обмежень у зв'язку з відсутністю намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, з урахуванням функціонального призначення земельних ділянок та пунктів 3.19, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території», не надав належних доказів на підтвердження своїх тверджень, викладених в оскаржуваному рішенні.
Як встановлено з матеріалів справи, наміри забудови земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008, 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010 відповідають їх цільовому та функціональному призначенню, вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
За даними Державного земельного кадастру цільове призначення земельних ділянок з кадастровими номерами №8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008, 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010 - « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Функціональне призначення вказаних ділянок - «територія житлової садибної забудови» відповідно до чинної містобудівної документації на місцевому рівні - Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 №370/1804.
Таким чином, намір забудови земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008 - «Будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 », відповідає положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні - Генеральному плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 №370/1804.
Твердження відповідача щодо відмови у наданні містобудівних умов та обмежень забудови належних позивачу земельних ділянок на об'єкт «Нове будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: пров. Сосновий, 31, пров. Сосновий, 33, вул. Бобринецька, 103, вул. Бобринецька, 105 у Деснянському районі м. Києва» у зв'язку із неузгодженням функціонального призначення земельних ділянок з вимогами пп. 3.14, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 та п. 3.3 ДБН В.2.2- 15:2019, є необґрунтованим та спростовується наведеними вище положеннями ДБН Б.2.2-12:2019 та ДБН В.2.2- 15:2019.
Суд констатує, що висновки відповідача щодо невідповідності наміру забудови «будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків» цільовому та функціональному призначенню земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008, 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, зроблені на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про невідповідність намірів забудови вказаних земельних ділянок вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
З огляду на зазначене, вказана відповідачем відсутність зазначених намірів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень з урахуванням функціонального призначення земельних ділянок та пунктів 3.19, 3.56, 3.57 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова території», як підстава для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є необґрунтованою та спростовується наведеними вище положеннями закону.
Не можна також погодитись із твердженням відповідача щодо відсутності згоди суб'єкта обтяження - іпотекодержателя ( ОСОБА_6 ) як підстави відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.
Як вже було зазначено вище, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 29 Закону України №3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються, зокрема, копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію.
Таким чином, від замовника містобудівних умов та обмежень щодо земельної ділянки не вимагається надання будь-якого іншого документа, ніж копія документа, що посвідчує право власності чи користування такою земельною ділянкою.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем була виконана вимога, встановлена пунктом 1 частини третьої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та разом із заявою про надання містобудівних умов та обмежень були надані відповідні документи на підтвердження права власності позивача на земельні ділянки, а саме: копії:
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 93054466, сформованого 27.07.2017 щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:512:0007,
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 105735802, сформованого 30.11.2017 щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:512:0009,
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 105724839, сформованого 30.11.2017 щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:512:0010,
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 93067449, сформованого 27.07.2017 щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:512:0008,
разом з копіями відповідних Договорів купівлі-продажу вищеперелічених земельних ділянок.
Суд констатує, що вимога відповідача про надання згоди суб'єкта обтяження-іпотекодержателя, є такою, яка не ґрунтується на законі, а тому така підстава для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є протиправною.
З огляду на зазначене, вказана відповідачем відсутність згоди суб'єкта обтяження - іпотекодержателя ( ОСОБА_6 ) як підстава для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є необґрунтованою та спростовується наведеними вище положеннями закону.
Оскільки на виконання вимог ч. 3 ст. 29 Закону України №3038-VI позивачем до заяви № АМ01:1481-4272-4959-6102 від 02.01.2024 (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ) були додані всі необхідні документи, відмова відповідача у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень з підстав неподання позивачем передбачених законодавством документів є необґрунтованою та протиправною.
Таким чином, суд приходить до висновку, що визначені у Рішенні Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 10.01.2024 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, затвердженому Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 10.01.2024 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень» (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ MU01:2152-5670-9365-8696), підстави відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є необґрунтованими, натомість жодних передбачених частиною четвертою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» підстав для відмови в наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:62:512:0009, 8000000000:62:512:0010, 8000000000:62:512:0007, 8000000000:62:512:0008 матеріали справи не містять, а відповідачем не наведено, внаслідок чого суд вважає наявними підстави для визнання такої відмови протиправною і її скасування.
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Вимога про скасування Наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 10.01.2024 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень» (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ MU01:2152-5670-9365-8696), є похідною від вимоги про скасування Рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 10.01.2024, оскільки наказом було затверджено зазначене рішення, вимоги є взаємопов'язаними та обґрунтовані одними і тими ж правовими підставами, оскільки ч.4 ст.29 Закону № 3038-VI встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.
Вимога про зобов'язання відповідача видати містобудівні умови є похідною від вимог про протиправність оскаржуваного рішення, затвердженого наказом відповідача.
Суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача про зобов'язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для забудови земельних ділянок на об'єкт «Нове будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_5 , пров. Сосновий, 33, вул. Бобринецька, 103, вул. Бобринецька, 105 у Деснянському районі м. Києва» на підставі поданої заяви від 02.01.2024 № АМ01:1481-4272-4959-6102, оскільки суб'єкт владних повноважень втрачає дискрецію при вирішенні вказаного питання, так як законодавством передбачено прямий обов'язок відповідача діяти у чітко визначений спосіб шляхом надання містобудівних умов та обмежень за відсутності підстав для відмови у їх наданні, чого відповідачем здійснено не було.
Задовольняючи вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 5 червня 2019 року у справі № 522/6069/14-а, яка полягає в тому, що обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Суд наголошує, що судове рішення повинно виноситися з урахуванням необхідності дотримання справедливого балансу між ефективним способом захисту порушеного права і законністю такого рішення. Безпосереднє втручання суду в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень допускається, як виняток, у випадку, коли обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини у публічно-правовій сфері, а також зібрані у справі докази дають підстави для висновку про безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Аналогічна позиція випливає із змісту постанови Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №826/9181/16.
Крім того, згідно правових позицій Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а та від 27.02.2018 у справі №816/591/15-а, а також у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); п. 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); п. 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); п. 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
При цьому, суд, приймаючи саме таке рішення на захист порушених прав громадян - про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання з боку органів державної влади своїми дискреційними повноваженнями.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988), суд вказав, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
У рішенні Європейського Суду з прав людини, у справі «Волохи проти України» зазначено: «Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене «згідно із законом», оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.»
У рішенні у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» вказується: «Суд зазначає, що у даному випадку відповідне законодавство не передбачало чітких критеріїв щодо реєстрації керівництва конфесій, що змінилося, а також не передбачало ніяких процедурних гарантій захисту від свавільного використання дискреційних повноважень...».
Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000).
Також Європейський Суд з прав людини рішенням у справі «Креслена» від 24.04.1990 зазначає, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання».
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі «Фадеева проти Росії» від 09.06.2005, в якому Європейський Суд з прав людини з відсилкою до справи «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що: «Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції».
Адміністративний суд наділений дієвим важелем проти незаконних дій з боку представників влади України і здійснених ними в трактуванні дискреційних повноважень (постанова Вищого адміністративного суду України від 23.03.2017 у справі №804/4335/16).
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, а тому сплачений позивачем судовий збір слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 10.01.2024 про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень.
Визнати протиправним та скасувати Наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 23 від 10.01.2024 «Про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень» (реєстраційний номер в системі ЄДЕССБ MU01:2152-5670-9365-8696).
Зобов'язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження для забудови земельних ділянок на об'єкт «Нове будівництво комплексу зблокованих індивідуальних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 , вул. Бобринецька, 103, вул. Бобринецька, 105 у Деснянському районі м. Києва» на підставі поданої заяви від 02.01.2024 № АМ01:1481-4272-4959-6102.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.