ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" червня 2025 р. справа № 300/4169/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.05.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач) про визнання протиправними дії щодо невиплати в день звільнення грошової компенсації та зобов'язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.04.2016 по день фактичної виплати 02.05.2024 в розмірі 437 261, 76 гривень.
03.06.2024 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач після його звільнення з військової служби не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; індексацію грошового забезпечення; компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати. Тому, відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 має право на виплату середнього грошового забезпечення (заробітку) за весь період затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення. У зв'язку з чим простить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.04.2016 до 02.05.2024 в розмірі 437 261, 76 гривень.
Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження, просив в задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у відзиві.
Позивач направив суду відповідь на відзив з викладом своїх пояснень щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України (польова пошта НОМЕР_2 ).
Наказом командира НОМЕР_3 окремої механізованої бригади від 31.03.2016 за № 72-рс позивача звільнено з військової служби у запас згідно Указу Президента України від 25.03.2016 року № 115/2016. На підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 28.04.2016 № 121 ОСОБА_1 з 28.04.2016 зі списків особового складу та усіх видів забезпечення згаданої військової частини.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 у справі № 300/371/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (польова пошта НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.04.2016.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 у справі № 300/371/21 відповідач здійснив перерахунок індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 до 28.04.2016 із застосуванням базового місяця січня 2016 року.
Позивач вважаючи протиправним застосування базового місяця січня 2016 року при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.04.2016 оскаржив такі дії відповідача до суду. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 у справі № 300/7792/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України перерахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.04.2016 з врахуванням базового місяця - січня 2008 року.
На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 у справі № 300/7792/21 відповідач 30.01.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період в розмірі 9 140, 09 гривень.
Також, Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі № 300/372/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 10.09.2015 по 28.04.2016, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 28.04.2016. На виконання цього рішення відповідач 06.07.2021 виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 10.09.2015 по 28.04.2016 в розмірі 4 124, 29 гривень.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі № 300/1766/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. На виконання цього рішення 02.05.2024 відповідач виплатив компенсацію втрати частини доходів в розмірі 8 767, 13 гривень.
Встановлені обставини щодо виплачених сум відповідачем не заперечується.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статтей 116-117 Кодексу законів про працю України.
Застосування норм Кодексу законів про працю України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби відповідає правовій позиції Верховного Суду, сформованій у постановах від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає стаття 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на момент звільнення позивача) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» за № 2352-ІХ від 01.07.2022 текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набула чинності з 19 липня 2022 року.
Суд зазначає, що частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.05.2025 в справі № 420/18799/24 зазначив, що Верховний Суд уже вирішував питання застосування 117 Кодексу законів про працю України до подібних триваючих правовідносин, у тому числі й в аспекті застосовності після 19.07.2022 правової позиції, що була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Так, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 2352-IX.
Верховний Суд зазначив, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19.07.2022 є неможливим.
Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо можливості зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку у випадку непропорційності суми відшкодування сумі заборгованості роботодавця, підлягають застосуванню виключно до правовідносин, які мали місце до 19.07.2022.
Базовим рішенням, в якому були сформульовані загальні особливості обчислення середнього заробітку до 19.07.2022, зокрема випадки та критерії його зменшення, є постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 розвинув указані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.
Спираючись на критерії, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 в справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі, прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
Залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.01.2019 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 Кодексу законів про працю України) суди мали застосувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Установивши вказані обставини суди мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Що стосується обчислення середнього заробітку за період з 19.07.2022 (за період з 29.11.2023 по 29.05.2024), то Верховний Суд у постанові від 22.05.2025 в справі № 420/18799/24 також зазначив, що застосування до цього періоду понижуючих або інших коефіцієнтів, що ґрунтуються на критеріях, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц та/або Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, є помилковим та суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 (справа щодо застосування статті Кодексу законів про працю України до триваючих правовідносин).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.05.2025 у справі № 380/10158/24 зазначив, що застосовуючи наведені висновки для вирішення цього спору колегія суддів констатує, що суд, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, може застосувати принцип співмірності лише до періоду з 17 липня 2018 року (з наступного дня після виключення зі списків особового складу) до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), який регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строку виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 29 квітня 2024 року (дата проведення остаточного розрахунку) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями.
З наведених судом апеляційної інстанції розрахунків вбачається, що суд, застосовуючи принцип співмірності до періоду з 17 липня 2018 року до 18 липня 2022 року, визначив розмір відповідальності таким, що пропорційний розміру невиплачених сум з урахуванням того, що:
1) сто відсотків це розмір середнього заробітку весь зазначений період (1463 календарні дні х 262,4 грн середньоденного заробітку = 383891,2 грн);
2) співвідношення виплаченої на виконання судового рішення індексації грошового забезпечення до середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17 липня 208 року до 18 липня 2022 року становить 36,18% (138909,48 / 383891,2);
З огляду на викладене апеляційний суд констатував, що сума, яка підлягає стягненню з урахуванням істотності частки 36,18% становить 138892 грн (262,40 грн х 36,18% х 1463 (кількість днів затримки розрахунку)).
Разом з тим, такий розрахунок суперечить висновкам, викладеним у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
В указаній постанові Судова палата зазначила, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Указані висновки стосуються застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строку виплати у 6 місяців.
Верховний Суд у постанові від 08.05.2025 в справі № 380/10158/24 вказав, що для правильного вирішення цього спору необхідно установити розмір усіх належних при звільненні сум, який становить 100% (суми, які були виплачені позивачу у день звільнення + розмір індексації, нарахованої на виконання рішення у справі №380/9118/22) та з урахуванням установленого визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17 липня 2018 року до 18 липня 2022 року, застосувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Після проведення зазначених розрахунків необхідно визначити загальну суму (а період з 17 липня 2018 року по 29 квітня 2024 року), що підлягає стягненню на користь позивача зазначивши, що така сума визначена без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу з урахуванням раніше виплачених сум.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, за обставин цієї справи застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 303772,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 246115,38 гривень (81,02%) та компенсація за неотримане речове майно 57657,47 гривень (18,98%).
Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 59255,90 гривень.
Судова палата, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 11246,77 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (18,98% від 59255,90).
Повертаючись до обставин даної адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, та застосовуючи наведені висновки Верховного Суду у вказаних постановах, суд, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку позивача застосовує принцип співмірності лише до періоду з 29.04.2016 (з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу) до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), який регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строку виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19.07.2022 до 02.05.2024 (дата проведення остаточного розрахунку) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої обмежено строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями.
Суд зазначає, що для правильного вирішення спору необхідно установити розмір усіх належних при звільненні сум, який становить 100% (суми, які були виплачені позивачу у день звільнення + розмір індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення суду у справі № 300/7792/21 + розмір грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, нарахованої на виконання рішення суду у справі № 300/372/21 + розмір компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, нарахованої на виконання судового рішення у справі № 300/1766/23).
Згідно довідки про доходи позивача (а. с. 25), сума грошового забезпечення на день звільнення позивача становила 7 544, 44 гривень.
Таким чином, суд встановив, що розмір усіх належних при звільненні позивача сум повинен був становити 29 575, 95 гривень, що становить 100% (7 544, 44 гривень (25,51%) грошового забезпечення, нарахованого при звільненні + 9 140, 09 гривень (30,90%) індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення суду від 07.04.2022 у справі № 300/7792/21 + 4 124, 29 гривень (13,94%) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, нарахованої на виконання рішення суду від 22.04.2021 у справі № 300/372/21 + 8 767, 13 гривень (29,64 %) компенсації втрати частини доходів, нарахованої на виконання рішення суду від 08.09.2023 у справі № 300/1766/23).
Фактичний розрахунок з позивачем відповідач здійснив 02.05.2024 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі № 300/1766/23, а саме виплатив частини компенсацію втрати доходів в розмірі 8 767, 13 гривень, що становить 29, 64 % від належної суми при звільненні позивача.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.199 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки відповідача про доходи позивача розмір його грошового забезпечення за два останні календарні місці перед звільненням - лютий, березень 2016 року становить 14 015, 08 гривень (7007, 54 гривень + 7007, 57 гривень).
За період з 29.04.2016 (з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу) до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») строк затримки розрахунку при звільненні позивача складає 2 271 календарний день
Для обчислення середнього заробітку з 29.04.2016 до 18.07.2022 необхідно застосувати показник 233, 58 гривень в день (14 015, 08 гривень : 60 днів (лютий 2016 року - 29 календарних днів, березень 2016 - 31 календарний день).
Середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату частини компенсації втрати доходів становить 530 460, 18 гривень (233, 58 гривень х 2 271 календарний день).
Як наслідок, виходячи з принципу пропорційності за період з 29.04.2016 до 18.07.2022, суд вважає, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь позивача 157 228, 40 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період (29, 64 % від 530 460, 18 гривень).
За період з 19.07.2022 до 19.01.2023, тобто з врахуванням встановленого шестимісячного строку, кількість днів за шість місяців становить 182 дні. Таким чином, середнє грошове забезпечення становить 42 511, 56 гривень (233, 58 гривень х 182 дні).
Таким чином, середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки виплати компенсації втрати доходів при звільненні позивача за період з 29.04.2016 до 18.07.2022 складає 157 228, 40 гривень, за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 складає 42 511, 56 гривень, що в загальному розмірі становить 199 739, 96 гривень.
За таких обставин, суд встановив, що користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 199 739, 96 гривень.
Враховуючи вищевикладене та зміст заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку, що є протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення (заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні - компенсації втрати частини доходів, а тому для відновлення захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 199 739, 96 гривень.
При цьому, суд зазначає, що така сума визначена без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу з урахуванням раніше виплачених сум.
Як наслідок, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати, які відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають розподілу, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (польова пошта НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - компенсації втрати частини доходів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України (польова пошта НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 199 739, 96 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.