04 червня 2025 року Справа № 280/2492/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не виплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в повному обсязі;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 згідно Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» недоплачену суму разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої разової грошової виплати в розмірі, а саме 10805,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є учасником бойових дій і відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі не меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком. Натомість Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області грошова допомога до Дня Незалежності України була виплачена у неповному розмірі, а на заяву позивача про виплату відповідач відмовив, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом.
Ухвалою суду від 04.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
09.04.2025 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог просить суд відмовити у їх задоволенні.
Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач відповідно до копії посвідчення від серії НОМЕР_2 від 23.03.1998 є учасником бойових дій.
На звернення представник позивача щодо виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України листом від 13.01.2025 повідомлено, що згідно із Постановою № 369 виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році позивачу проведено у сумі 1000 грн., яка виплачена у серпні 2024 року. Розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням, а Постановою № 369. Дії Головного управління щодо виплати грошової допомоги полягали в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою №369 розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій. Повноважень на вчинення інших дій, не передбачених Постановою №369, органам Пенсійного фонду України не надано.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-XII), який прийнято з метою створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 1-1 Закону №3551-XII (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Статтею 2 Закону №3551-XII визначено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Згідно зі статтею 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 5 Закону №3551-XII зазначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Законом України від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» статтю 12 Закону було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом 2 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема, зазначену вище норму викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Надалі рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Поряд із цим, внаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих самих правовідносин пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014 визначено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зазначена норма діяла з 01.01.2015.
Разом з тим, 27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має застосовуватись у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій».
Разом з тим, 15.04.2023 набрав чинності Закон України від 20.03.2023 №2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», яким частину п'яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» встановлено порядок та розміри, категорій осіб, яким здійснюється виплата разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Суд звертає увагу на правові висновки, викладені Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі №440/14216/23, у яких зазначено наступне.
Порівнюючи дві редакції частини п'ятої статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення.
З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).
Отже, за своєю природою передбачена частиною п'ятою статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Разом з тим, зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає стаття 2 Закону №3551-XII, що, у свою чергу, суперечить також статтям 17, 22 Конституції України.
Суд зазначає, що спірна допомога не належить до тих прав, які відповідно до статті 92 Конституції України можуть визначатись виключно законами.
Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину п'яту статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України. Водночас закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері.
Відтак скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України також не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить також про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України.
У контексті викладених висновків Верховним Судом у справі 440/14216/23, суд дійшов висновку, що за своєю природою передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги учасникам бойових дій.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, позивач у серпні 2024 року отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2024 році в розмірі 1000 грн., що відповідає розміру разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, встановленого постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідування у 2024 році» від 02.04.2024 №369, та є значно меншим, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
З урахуванням викладеного, а також враховуючи сформовані правові висновки Верховного Суду у рішенні від 05.03.2024 по зразковій справі №440/14216/23, порушене право позивача підлягає судовому захисту та поновленню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, з урахуванням раніше виплачених сум.
Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити у заявленій позовній вимозі щодо стягнення з відповідача на користь позивача згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» недоплаченої суми разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році, оскільки розрахунок суми грошової допомоги та її виплата є компетенцією відповідача, а тому саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу із визначенням суми. При цьому стягненню підлягають вже нараховані суми, тоді як в межах спірних правовідносин відповідачем належний позивачу розмір щорічної грошової допомоги ще не був нарахований.
Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про протиправність виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню.
Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснику бойових дій, відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 04.06.2025.
Суддя А.В. Сіпака