04 червня 2025 року Справа № 280/1291/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Медведєвої Яни Валеріївни (пр. Героїв, буд. 12, кв. 1208, м. Дніпро, 49106), до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
21.02.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Медведєвої Яни Валеріївни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.01.2025 року №084850004584 про відмову позивачці у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати відповідача призначити позивачці одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до її заяви від 08.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що нею було надано всі необхідні докази на підтвердження страхового стажу на відповідних посадах, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та така позиція відповідача порушує її право на належне пенсійне забезпечення, у зв'язку з чим вона вимушена звертатись з цим позовом до суду.
Ухвалою від 25.02.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
13.03.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В наданому відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог з посиланням на те, що до заяви ОСОБА_1 додала довідку №713 від 25.11.2024 про періоди роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», видану відділом освіти Токмацької міської ради Запорізької області, яка видана на підставі трудової книжки. Інформація щодо відсутності відпусток без збереження заробітної плати, яка зазначена в довідці не може бути підтверджена трудовою книжкою, так як трудова книжка не є підставою видачі довідки. В зв'язку з чим ГУ ПФУ в Харківській області вважає, що правомірно прийняло рішення про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії (призначенні одноразової грошової допомоги у розмірі 10 пенсій) згідно заяви від 08.01.2025 року у зв'язку з не наданням інформації щодо відсутності відпусток без збереження заробітної плати. Також вважає, що призначенні одноразової грошової допомоги відноситься до дискреційних повноважень пенсійного органу. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
24.10.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На теперішній час позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
20.12.2024, через вебпортал Пенсійного фонду України, позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з питання щодо виплати їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 26.12.2024 №22246-22250/М-02/8-0800/24, надісланого на звернення від 20.12.2024, позивачка була повідомлена, що для призначення їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, їй необхідно звернутись з відповідною заявою до будь-якого діючого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України або через особистий кабінет вебпорталу.
08.01.2025 позивачка через особистий кабінет вебпорталу ПФУ звернулась з заявою в якій просила здійснити нарахування одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви, окрім інших документів, була долучена довідка №713 від 25.11.2024 про періоди роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», видана відділом освіти Токмацької міської ради Запорізької області.
Проти вищезазначених обставин сторони не заперечують.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
За заявою ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності структурним підрозділом органу, що розглядає заяву, було визначено ГУ ПФУ в Харківській області.
Розглянувши заяву позивачки від 08.01.2025 та додані до неї документи, відділом перерахунків пенсій №3 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Харківській області прийнято Рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії №084850004584 (вих.№2077/03-16 від 15.01.2025).
В обґрунтування прийнятого рішення зазначено наступне: «До заяви ОСОБА_1 додала довідку №713 від 25.11.2024 року про періоди роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», видану відділом освіти Токмацької міської ради Запорізької області, яка видана на підставі трудової книжки.
Інформація щодо відсутності відпусток без збереження заробітної плати, яка зазначена в довідці не може бути підтверджена трудовою книжкою, так як трудова книжка не є підставою видачі довідки.
Враховуючи вищезазначене, вирішено відмовити ОСОБА_1 в даному перерахунку пенсії».
Позивачка, вважаючи прийняте рішення протиправним та таким, що не відповідає діючому законодавству, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та механізм її виплати визначається Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. №1191 (далі - Порядок №1191).
Вимоги пунктів 5, 6 та 7 Порядку №1191 передбачають, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення. Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
У постанові від 15.06.2022 по справі №200/854/19-а, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах. При цьому, зміст норми 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV дозволяє стверджувати, що у разі, якщо на день досягнення пенсійного віку особа не має відповідного спеціального стажу (для жінок 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин), то така особа може «відтермінувати» реалізацію свого права виходу на пенсію задля набуття спеціального стажу, необхідного для отримання грошової допомоги. Таке тлумачення зазначеної норми є цілком логічним. Особа продовжує працювати в установах державної або комунальної форми власності та погоджується отримувати пенсію з більш пізнього віку, а держава, в свою чергу, заохочує таких осіб додатковою соціальною гарантією.
Колегія суддів зазначила, що норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Проте, про відсутність жодної з вказаних підстав у спірному рішенні не зазначено. Більш того судячи з назви та змісту Рішення про відмову в проведенні перерахунку пенсії №084850004584, відповідачем взагалі не було розглянуто питання щодо наявності/відсутності у позивачки права на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. У рішенні відсутня будь-яка оцінка зазначених вище вимог, наявність яких обумовлює право особи на отримання грошової допомоги.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Як встановлено в ході розгляду справи, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було.
З огляду на це, спірне рішення не може вважатись законним та обґрунтованим, а отже є таким, що підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги позивачки зобов'язального характеру, то суд зазначає наступне.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд у постанові від 9 травня 2024 року у справі №580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Суд також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
дискреційне повноваження передбачено законом;
дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.
Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 26 травня 2021 року у справі №824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі №160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справі №280/160/20, від 21 квітня 2021 року у справі №480/2675/20, від 20 травня 2022 року у справі №340/370/21, від 26 жовтня 2022 року у справі №640/30483/21, від 21 березня 2023 року у справі №640/17821/21, від 1 травня 2023 року у справі №540/913/21, від 1 травня 2023 року у справі №540/913/21, від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22 та від 20 червня 2024 року у справі №340/2259/23.
Як було зазначено вище, відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги з тільки з підстав відсутності належної інформації щодо наявності/відсутності у позивачки відпусток без збереження заробітної плати. При цьому у спірному рішенні відсутня інформація щодо дотримання позивачкою саме вимог пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV. Вказане може свідчити про те, що відповідачем не було здійснено повноцінну перевірку документів, що подані разом із відповідною заявою, їх достовірність та відповідність вимогам чинного законодавства.
У той же час суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх передбачених підстав для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої положеннями Закону №1058-IV, у випадку, якщо відповідачем цього не здійснено, оскільки вказане не входить до предмету судової перевірки, виходить за межі заявлених позовних вимог та є дискреційним повноваженням відповідача.
Аналогічну правову позицію відображено в постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі №340/2259/23.
З урахуванням вищевикладеного, суд висновує, що належним способом захисту порушених прав позивачки у цій справі є покладення на уповноважений орган обов'язку повторно розглянути заяву особи та прийняти відповідне рішення згідно вимог законодавства, а саме зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2025 і додані до неї документи та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення такої допомоги або щодо відмови у її призначенні) у відповідності до положень пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV та з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
Таким чином заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню.
За змістом ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України. При зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 241, 243-246, 250 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Медведєвої Яни Валеріївни (пр. Героїв, буд. 12, кв. 1208, м. Дніпро, 49106), до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.01.2025 року №084850004584 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2025 і додані до неї документи та прийняти вмотивоване рішення (щодо призначення одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком або щодо відмови у її призначенні) у відповідності до положень пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано «04» червня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль