04 червня 2025 рокум. Ужгород№ 260/3173/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі представника Сідака Павла Петровича ( АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
28 квітня 2025 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Сідака Павла Петровича звернулася до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.01.2025 року; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки із 2019 по 2022 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.01.2025 року.
02 травня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
1. Позиції сторін.
Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що як вбачається із витягу наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 27 січня 2025 року № 101-ОС ОСОБА_1 не була виплачена грошова компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 по 2025 роки. Однак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової. Враховуючи приписи Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; грошова компенсація відпустки особі. Тому, а ні норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а ні норми Закону України «Про відпустки» не обмежують та не припиняють право особи на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, право на які набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Право на відпустку за частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 має по 2025 рік включно, відповідач у 2019-2022 роках не надавав ОСОБА_1 відпустку, як одинокій матері. Довідково: із вересня 2022 року по грудень 2024 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці до догляду за дитиною до досягнення нею б річного віку. Таким чином, відповідачем протиправно не здійснено позивачу при звільненні з військової служби компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, що передбачена статтею 19 Закону України «Про відпустки».
06 травня 2025 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування зазначено, що доказів невикористання цього виду відпустки іншим з батьків ні суду ні відповідачу не було надано. Право на щорічну додаткову відпустку військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлене у частині 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». З метою встановлення цього права використане слово «надається». Тобто в контексті, цієї норми закону, слова «надається», вжито не в значені можливості використання відпустки, а в значені виникнення права на неї. Таким чином, у зв'язку застосуванням положень частини 19 цієї статі у військовослужбовців припиняється не можливість використати відпустку, а саме право на таку відпустку (оскільки припинили «надання» відпусток). Таким чином, у зв'язку з тим, що в позивача відсутнє право на вказаний вище вид відпустки, то й право на отримання компенсації за її невикористання у нього не має. Також, зазначають, що грошова компенсація за невикористані дні цього виду відпусток не передбачена законом. Крім того, позивач не звертався до відповідача щодо надання спірної відпустки під час проходження військової служби, а також щодо нарахування та виплати спірної компенсації. Таким чином, вимоги позивача є передчасними і задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та 25 січня 2025 року виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення із 27 січня 2025 року, відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 № 101-ОС, (а.с. 7).
ОСОБА_1 являється матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (а.с. 8).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», позивач звернулася до суду.
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону);
5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до пункту 17 та 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України «Про відпустки»), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Однак, вказаним Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Крім цього, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, не використала додаткові дні відпустки у спірний період, оскільки у відзиві заначено відповідачем, що позивач не зверталася до відповідача щодо надання спірної відпустки під час проходження військової служби, а також щодо нарахування та виплати спірної компенсації. Таким чином позивач набула право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням зі служби.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.01.2025 року та з метою належного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки із 2019 по 2022 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.01.2025 року.
Щодо строку звернення до суду, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
27 січня 2025 року відповідно до наказу НОМЕР_3 прикордонного загону № 101-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 з 27 січня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, (а.с. 7).
Отже з 27 січня 2025 року позивача виключено із списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону та всіх видів забезпечення.
Позовна заява надійшла до суду 28 квітня 2025 року, відтак позивачем строк звернення до суду з цим позовом не пропущений.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі представника Сідака Павла Петровича ( АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27 січня 2025 року.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки із 2019 по 2022 роки, що передбачена частиною першою статті 19 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27 січня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 04 червня 2025 року.
СуддяТ.В.Скраль