про залишення позовної заяви без руху
04 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/14424/25
категорія 106030000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Семенюк М.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
Позивач 28.05.2025 звернувся до суду з позовом предметом спору в якому, згідно позовних вимог, є:
- бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошовогозабезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
До позову додане клопотання (заява) про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що строк звернення до суду у частині позовних вимог за період з 01.01.2016 по 18.07.2022 не порушений; щодо іншого періоду, то про ту обставину, що відповідач розраховував грошове забезпечення виходячи з розміру 1762 грн, дізналася лише у травні 2025 року, коли отримала у відповідь на адвокатський запит низку довідок, якими підтверджено відповідачем факт розрахунку складових грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімум, встановленого на 01.01.2018 - 1762,00 грн.
Предметом спору у цій справі є дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування і виплати позивачу, який був звільнений зі служби 31.01.2025, у відповідному розмірі грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.05.2023.
Спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] та після цього.
Період з 01.01.2016 по 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Тобто позов щодо періоду з 01.01.2016 по 18.07.2022 поданий без порушення строків.
Однак період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, в частинах 1, 2 якої зазначено:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права."
Щодо ч. 2 ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
В ст. 116 КЗпП України зазначено:
"При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму."
Відповідно до цих норм, при звільненні працівнику роботодавець повинен вручити письмове повідомлення про суми нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), а не про суми, які не були нараховані виплачені.
Звертаю увагу, що законодавством не передбачений обов'язок роботодавця повідомляти працівника про суми виплат, які не були нараховані і, відповідно, не були виплачені.
Слід зауважити, що позивач, який був звільнений 31.01.2025, не оспорює розмір сум, нарахованих йому при звільненні, а оспорює розмір сум, які йому нараховувались і виплачувались за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а не при звільненні.
Тобто ч. 2 ст. 233 КЗпП України стосується справ про суми заробітної плати (грошового забезпечення), які були нараховані та не виплачені працівникові при звільненні.
Що стосується справ про виплату грошового забезпечення, якя не було нараховано і виплачено позивачеві до звільнення , то по таким справам слід керуватися ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Законодавством передбачена щомісячна оплата праці (виплата грошового забезпечення).
Статтею 30 Розділу IV "Права працівника на оплату праці та її захист" Закону України "Про оплату праці" встановлений обов'язок роботодавця при кожній виплаті заробітної плати повідомити працівника про такі дані (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, і, відповідно, право працівника знати такі дані.
Отже, військовослужбовець, отримуючи грошове забезпечення щомісячно, може (має право) знати його розмір і дані про це забезпечення (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться виплата грошового забезпечення, і, відповідно, зробити висновок, чи виплачено йому грошове забезпечення в належному розмірі.
Отримуючи грошове забезпечення щомісячно, військовослужбовець може дізнатися чи виплачено воно йому в належному розмірі, отримавши це забезпечення за певний місяць.
Отже, отримавши грошове забезпечення за травень 2023 року в червні 2023 року, позивач вже може дізнатися порушуються чи ні його права відповідачем при нарахуванні та виплаті такого забезпечення і звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений тримісячний строк, останнім днем якого є 01.09.2023 року, а не більш ніж через рік (28.05.2025) після закінчення цього строку.
Таким чином строк звернення до суду з вимогами щодо періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023 позивач пропустив.
Позивач стверджує, що дізнався про порушення відповідачем його прав при нарахуванні йому грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 у травні 2025 року, коли отримала у відповідь на адвокатський запит низку довідок. Вказана обставина свідчить лише про те, що позивач не вчиняв своєчасно певних дій, щоб дізнатися порушуються чи ні його права відповідачем, і не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку для звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 805/3881/18-а.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення, є щомісячною виплатою, розмір якого щомісяця відомий особі, що його отримує. Саме тому, на переконання суду, отримуючи таке забезпечення у неналежному, на думку особи, розмірі, вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.
Таким чином, враховуючи, що позивачем пропущений строк звернення до суду, в заяві не зазначені підстави пропуску звернення до суду, які можуть бути визнані судом поважними, суд на підставі п. 1 ст. 123 КАС України залишає позов без руху для подання заяви про поновлення строку із зазначенням інших причин пропуску строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 243, 248 КАС України,
ухвалив:
Позовну заяву залишити без руху для усунення недоліків, а саме:
- додати до позову заяву, оформлену відповідно до вимог ст. 167 КАС України, про поновлення строків звернення до суду щодо вимог стосовно періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023 (вказавши інші підстави для поновлення строку), до якої додати докази поважності причин його пропуску, а також її копію з додатками для інших учасників справи або докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України.
Строк усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Суддя М.М. Семенюк