04 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/21183/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- стягнути з територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області грошове забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 318 260,37 грн. (відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі № 240/223/23 та довідки яка була видана Відповідачем);
- стягнути з територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 8 815 (вісім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 70 коп.;
- стягнути з територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області вихідну допомогу при звільненні у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, з урахуванням суми середнього заробітку у розмірі 12955 (дванадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 59 коп.;
- стягнути з територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 жовтня 2024 року по дату ухвалення рішення у розмірі середньоденного 424 (чотириста двадцять чотири) грн. 77 коп. грошового забезпечення за кожен календарний день затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем не проведено повний розрахунок при звільненні, а саме не проведено виплату частини грошового забезпечення у розмірі 318 260 (триста вісімнадцять тисяч двісті шістдесят) грн 37 коп., не проведено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на суму 8 815 (вісім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 70 коп., не проведено виплату вихідної допомоги у розмірі 38 866 (тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 77 коп.
Ухвалою від 03.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що компенсації вартості за неотримане речове майно особистого користування вищевказаною Інструкцією, яка була затверджена наказом від 27.12.2019 № 282 та потім наказом від 01.11.2023 №264 не передбачено. При цьому також норми спеціального законодавства щодо забезпечення поліцейських одностроєм (наказ МВС від 12.09.2017 №772) не передбачають компенсаційні виплати вартості неотриманих предметів однострою поліцейському в разі його звільнення; посилання Позивача на положення Кодексу законів про працю України не може бути прийнято до уваги, у зв'язку з наявністю вказаного вище спеціального законодавства, яким і врегульовані правовідносини, які стосуються проходження служби співробітників Служби судової охорони. Отже, правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім; керівництвом Служби судової охорони проводиться необхідна робота щодо отримання з резервного фонду держбюджету асигнувань, необхідних для реалізації Постанови № 168 та виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі 240/223/23.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позов в повному обсязі не нараховуючи та не виплачуючи своєчасно додаткову винагороду в порядку і розмірі встановленому Кабінетом Міністрів України відповідач здійснив бездіяльність, яка є підтвердженою. Факт не виплати своєчасно і в повному обсязі якої відповідач не заперечує, посилається на відсутність коштів. Відповідачем протиправно за час проходження мною Служби не було видано предмети однострою в належній кількості, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Факт не видачі мені в повному обсязі предметів речового майна відповідач не заперечує. Крім того, звертаю увагу суду на те, що при звільненні Відповідачем утримано з мого грошового забезпечення, вартість виданих мені предметів речового майна, строк носіння (експлуатація) яких не закінчилася. Спеціальним законодавством не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, а передбачені лише загальні умови звільнення з посади, припинення повноважень на посаді, отже, спірні правовідносини мають бути врегульовані за загальним правилом, а саме, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення - статтею 44 КЗпП України. Враховуючи те, що зі мною не проведено повний розрахунок при звільненні, а саме ненарахована та невиплачена частина грошового забезпечення, не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, Відповідач повинен виплатити мені середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу начальника ТУ ССО у Житомирській області № 535/ОС від 23.09.2024 позивача з 30.09.2024 звільнено зі служби в Службі судової охорони у запас.
Вважаючи, що відповідачем не проведено повний розрахунок при звільненні, а саме не проведено виплату частини грошового забезпечення у розмірі 318 260 (триста вісімнадцять тисяч двісті шістдесят) грн 37 коп., не проведено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на суму 8 815 (вісім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 70 коп., не проведено виплату вихідної допомоги у розмірі 38 866 (тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 77 коп, позивач звернувся до суду з позовом, за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо стягнення додаткової винагороди в сумі 318260,37 грн.
В провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 240/223/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
У цій справі позивач просив визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області (далі - відповідач, ТУ ССО у Житомирській області) щодо не проведення нарахування та виплати щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн, установленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), у період з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року в розмірі 30000,00 грн щомісячно, а у період з 19 липня 2022 року по день прийняття рішення у розмірі до 30000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць та зобов'язання вчинити відповідні дії
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.10.2023, яке набрало законної сили, позов задоволено частково.
Звертаючись до суду з новим позовом, позивач вважає, що під час виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 240/223/23 відповідачем допущено порушення прав позивача, оскільки не виплачено додаткову винагороду в сумі 318260,37 грн.
Отже, звернення до суду з іншим позовом обумовлене неналежним виконанням відповідачем постанови рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 240/223/23.
Суд вважає що формулювання змісту заявлених позовних вимог у спосіб, який є відмінним від наведеного у справі № 240/223/23, не змінює суті спірних правовідносин та обставин, якими представник позивача їх обґрунтовує.
Так, при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.
А тому не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна покликання на норми матеріального чи процесуального права або інше наведення праворозуміння таких норм.
Таким чином, зміна формулювання позовних вимог та доповнення позову новим нормативним обґрунтуванням не змінює підстав позову, що розглянутий судами у справі № 240/223/23, а є намаганням переглянути рішення судів, які набрали законної сили.
Аналогічний правовий висновок наведений в ухвалі Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 160/20354/22.
Водночас суд зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".
За приписами частини першої статті 1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Механізм примусового виконання рішень судів визначений Законом України "Про виконавче провадження".
Окрім того, процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, урегульовані розділом ІV КАС України, яким не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи - позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем.
Згідно з приписами частини першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, нормами процесуального закону встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов'язання відповідача належним чином виконати рішення суду. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу щодо відповідача - суб'єкта владних повноважень, а невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Верховний Суд у постановах від 23 травня 2023 року у справі № 580/2223/20 звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 295/13613/16-а зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (статті 382, 383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. При розгляді позовних вимог стосовно невиконання (неналежного виконання) окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
В даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Відтак, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду в порядку ст. 382 або ст. 383 КАС України в межах справи № 240/223/23.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дана вимога не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Служби судової охорони, статус працівників служби, а також порядок проходження служби в судовій охороні визначені Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).
Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (ч. 1 ст. 161 Закону №1402-VIII) .
Згідно ч. 4, ч. 6 ст. 163 Закону №1402-VIII, на співробітників Служби судової охорони поширюється дія Дисциплінарного статуту Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони визначається у відповідному положенні, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим із Державною судовою адміністрацією України.
Відповідно до ч. 8 ст. 163 Закону №1402-VIII, співробітники Служби судової охорони забезпечуються за рахунок держави одностроєм і знаками розрізнення.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1052/0/15-19 затверджено Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони (Положення №1052/0/15-19), згідно з яким співробітниками Служби є громадяни, які в добровільному порядку прийняті па службу до Служби, склали Присягу співробітника Служби та яким присвоєно відповідно до цього Положення спеціальні звання (п. 3 розділу І).
Наказом Служби судової охорони від 27.12.2019 № 282 затверджено Інструкцію із речового забезпечення у Службі судової охорони (далі -Інструкція).
Ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення співробітників, які проходять службу в центральному органі управління Служби судової охорони та територіальних управліннях Служби; а також порядок зберігання, організації та ведення обліку та списання речового майна, закріпленого в установленому законодавством порядку за Службою (пункт 1.1 розділу І Інструкції).
Згідно з підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу 2 Інструкції у разі звільнення співробітників Служби з підстав, передбачених п.п. 5-8, 10, 11 п. 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 4 квітня 2019 року № 1052/0/15-19 (зі змінами), вартість виданих їм предметів речового майна утримується з урахуванням строків експлуатації (носіння), які не закінчилися, що відображається в довідці-розрахунку на утримання вартості речового майна. Вартість речового майна вираховується з зазначених співробітників пропорційно часу, що минув з дати видачі речового майна до дати підписання наказу про звільнення.
Однак дана інструкція не передбачає нарахування та виплати компенсації вартості за неотримане речове майно.
Крім того, як вбачається з розпорядження Т.в.о. голови ССО від 05.09.2022 № 178/ОД та голови ССО від 18.05.2022 № 60/ОД видача предметів однострою тимчасово припинена.
Враховуючи вищевикладене, та відсутність законодавчої процедури щодо нарахування та виплати співробітникам ССО компенсації за неотримане речове майно, суд відмовляє в задоволенні даної вимоги.
Щодо стягнення з територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.
Згідно з ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем чи у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується. Одноразова грошова допомога також не виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби на підставах, визначених пунктами 2-4 частини другої статті 36 (крім випадків звільнення у зв'язку з виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31) Закону України "Про розвідку".
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро України, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державного бюро розслідувань, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Суд зазначає, що оплата праці працівників ССО має свої специфічні особливості, в тому числі у частині їхнього правового регулювання.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Правовідносини, які виникають під час проходження публічної служби, за наявності спеціального законодавства регулюються останнім.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.
Враховуючи вищевикладене та те, що порядок нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні позивача встановлено спеціальним законодавством, суд відмовляє в задоволенні позову в даній частині.
Щодо вимоги про стягнення з територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 жовтня 2024 року по дату ухвалення рішення у розмірі середньоденного 424 (чотириста двадцять чотири) грн. 77 коп. грошового забезпечення за кожен календарний день затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців, то вона задоволенню не підлягає, оскільки на момент звернення до суду з позовною заявою відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача щодо невірного зазначення у довідці, яка не була видана, розмірів додаткових видів грошового забезпечення, а тому вказані вимоги не підлягають задоволенню, так як відповідно до матеріалів справи, відповідач ніяких дій щодо виплати заборгованості не вчиняв, а тому і відсутні підстави вважати, що права позивача були порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Житомирській області (вул. Мала Бердичівська, 17, м. Житомир, 10014, код 43291152) про визнання дій протиправними та стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк