Рішення від 04.06.2025 по справі 160/9271/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 рокуСправа №160/9271/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕХНОПРОМ-ВОСТОК" до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

31.03.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕХНОПРОМ-ВОСТОК" до Дніпровської митниці, з вимогами:

- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA110110/2025/000013/2 від 12.03.2025 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110110/2025/000054 від 12.03.2025 року, прийняті Дніпровською митницею (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ 43971371);

- стягнути з Дніпровської митниці (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “УКРТЕХНОПРОМ ВОСТОК» (місцезнаходження юридичної особи: 49107, м. Дніпро, проспект Науки, 115, код за ЄДРПОУ 37148500) судовий збір у сумі 4 844,80 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 листопада 2024 року до Дніпровської митниці (далі - Відповідач) ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “УКРТЕХНОПРОМ - ВОСТОК» (далі - Позивач) через свого митного брокера ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ “АВТОМИР- ТРАНС» (за Договором доручення № 222/СW від 03.07.2023р., далі - ТОВ “АВТОМИР- ТРАНС», декларант) при ввезенні товару за зовнішньоекономічним контрактом шляхом подачі електронної митної декларації (далі - ЕМД) № 25UA110110001247U5 було заявлено до митного оформлення товар, митна вартість якого була визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються. В результаті здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, Відповідачем було винесено рішення про коригування митної вартості товарів № UA110110/2025/000013/2 від 12.03.2025, надано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110110/2025/000054 від 12.03.2025. Вищевказане рішення та картка порушують законні права та інтереси Позивача, адже тягнуть за собою збільшення митних платежів з боку Позивача, є протиправними та такими, що суперечать вимогам діючого законодавства, оскільки Відповідачем безпідставно скориговано митну вартість товару.

Також позивач додатково зазначив про те, що оскаржувані рішення Дніпровської митниці є протиправними, оскільки вони прийняті з порушенням зазначеного законом порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання: законності та визнання рівності і правомірності інтересів усіх суб'єктів господарювання. А тому такі рішення підлягають скасуванню.

Вважаючи, що ним було подано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару, позивач не погоджується з винесеними рішеннями про коригування митної вартості товару та просить їх скасувати, про що звернувся з цим позовом до суду.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду, справу передано для розгляду судді Рябчук О.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2025 р. справу № 160/9271/25 прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.

22.04.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Дніпровської митниці надійшов відзив проти позову. Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Тернопільською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № 25UA110110001247U5 від 04.11.2024 було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів № UA110110/2025/000013/2 від 12.03.2025р, а саме:

1. У графі 9а декларації митної вартості № 25UA110110001247U5 (відмовлена) декларантом ОСОБА_1 заявлено, що продавець та покупець не пов'язані між собою. Як вбачається із змісту контракту від 11.11.2024 № 20241111, керівником компанії ТОВ «Укртехнопром-Восток» (Україна) - є ОСОБА_2 , а керівником «AUTOMIR s.r.o.» (Словаччина) - є ОСОБА_3 . Відповідно до даних, розміщених на просторах веб-сайту «https://youcontrol.com.ua» уповноваженими особами імпортера ТОВ «Укртехнопром-Восток» (Україна) є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а керівником компанії-декларанта ТОВ «Автомир-Транс» (Україна) є ОСОБА_5 , бенефіціаром є ОСОБА_3 , який володіє 100% частки статутного капіталу.

Таким чином, відповідно до положень статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року особи вважаються пов'язаними між собою, якщо: a) вони є службовцями або директорами підприємств один в одного; b) вони юридично визнані партнерами по бізнесу; c) вони є роботодавцем і працівником; d) будь-яка особа безпосередньо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них; e) один з них безпосередньо або опосередковано контролює іншого; f) обидва безпосередньо або опосередковано контролюються третьою особою; g) разом вони безпосередньо або опосередковано контролюють третю особу; h) вони є членами однієї й тієї самої сім'ї. На підставі вищезазначених положень міжнародного законодавства, та положень статті 58 МКУ продавець і покупець за зовнішньоекономічним контрактом від 11.11.2024 № 20241111 на поставку вищезазначених товарів для цілей Митного кодексу України вважаються пов'язаними між собою.

Під час продажу товарів між пов'язаними особами вартість операції береться за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом, якщо декларант покаже, що така вартість є близькою до вартості однієї з нижчезазначених операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами: 1) вартості операції при продажу непов'язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів для експорту в Україну; 2) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 62 цього Кодексу ; 3) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 63 Кодексу.;

2. Пунктом 2.1. контракту з Відповідно до п. 2.1. контракту асортимент, кількість, ціна товару зазначаються в специфікаціях до цього контракту. Відповідно до пункту 3.1. контракту умови оплати: 100% вартості товару оплачується Покупцем на умовах передплати проти проформи-інвойсу на підготовлену партію товару. Проте, проформа-інвойс до митного оформлення не надана.;

3. До митного оформлення надані банківські платіжні документи від 28.11.2024 № 4 (сума переказу 50 000,0 дол. США), від 10.12.2024 № 5 (сума переказу 25 000,0 дол. США), від 30.12.2024 №7 (сума переказу 29 400,0 дол. США). У графі 70 кожного із вищезазначених платіжних документів зазначено лише номер контракту, і не зазначено ні номеру проформи-інвойс, ні інвойсу, ні специфікації до контракту, що унеможливлює ідентифікацію передоплати з партією оцінюваного товару;

4. За додатково надісланою специфікацією № 1 від 11.11.2024 загальна сума поставленого товару складає 104 000,0 дол. США. Виробник товару (шин): Continental Reifen Denwalderutschland GmbH, Germany, модель шин: Matador THR4 160K, розмір 385/65R22.5, 360 штук, ціна за одиницю 290 дол. США, країна походження: EU/Євросоюз. Пунктом 1 Додаткової Угоди № 1 від 03.02.2025 до контракту від 11.11.2024 № 20241111 сторони домовилися провести відвантаження товару за умовами Специфікації № 2 від 03.02.2025 (загальна сума 35 828,00 дол. США) та Специфікацією № 3 від 03.02.2025 (загальна сума 44 078,00 дол. США), що разом складає 79 906,00 дол. США, замість Специфікації № 1 від 11.11.2024 (загальна сума 104 000,00 дол. США). Виходячи із вищевикладеного, перевірити правильність проведення оплати за товар не видається можливим. Варто зазначити, що відповідно до пункту 2.2. Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативноправових актів Національного банку України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 «Про затвердження Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативноправових актів Національного банку України», платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металах. Враховуючи вищезазначені зауваження щодо наданих банківських платіжних документів від 28.11.2024 № 4, від 10.12.2024 № 5, від 30.12.2024 № 7 (SWIFT), згідно частини 2 та 3 статті 53 МКУ, надані декларантом до митного оформлення товарів документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Додаткових банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваної партії товару декларантом до митного оформлення не надавалось.;

5. Відповідно до інформації коносаменту від 14.12.2024 № COSU6403806670 оцінюваний товар переміщувався за маршрутом порт Qingdao (Китай) до порту Hamburg (Німеччина). В декларації країни відправлення Китаю розраховується вартість товару на умовах CIF Hamburg (Німеччина) 41 128,00 дол. США. В інвойсі від 11.12.2024 № 24CFUTP005TBR також виставлена дана сума. Тобто, різниця між ціною продажу та ціною виробника становить 2950,00 дол.США. Відповідно до відміток на коносаменті від 14.12.2024 № COSU6403806670 морський фрахт оплачено. Разом з тим, за інформацією наданою декларантом, продавцю «AUTOMIR s.r.o.» (Словаччина) компанією «Stravex GmbH» (Німеччина) виставлено рахунок від 04.02.2025 № 46950 за послуги портового обслуговування здійснені в порту Hamburg (Німеччина) у розмірі 1933,00 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 04.02.2025 розраховується як 1982,58 дол. США. Таким чином різниця між ціною продажу та ціною виробника,п ортовими витратами становить 967,42 дол.США. Відповідно до наданої накладної від 17.02.2025 №12242, контейнер з товаром розміщено на склад компанії «Stravex Transport-und Handels GmbH» (Німеччина). Згідно інформації товаротранспортної накладної № 24022025 оцінюваний товар завантажено у місті Hamburg (Німеччина) на автотранспорт №AX9870HO/ AX2559XM лише 24.02.2025. Враховуючи дату складання рахунку 04.02.2025, складської накладної від 17.02.2025 № 12242 на зберігання товару на території Німеччини до дати відправки в Україну наявні витрати продавця «AUTOMIR s.r.o.» (Словаччина) на зберігання товару. Проте, розмір даних витрат не підтверджено документально.

Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до Дніпровської митниці разом з митною декларацією (МД) № UA110110/2025/000013/2 від 12.03.2025 містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів.

Разом з тим, митним органом проведено порівняння рівня заявленої митної вартості з рівнями митної вартості ідентичних, подібних (аналогічних) товарів та з довідковою інформацією, та встановлено заниження заявленого рівня митної вартості, що суперечить поняттю дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ 1947). За результатами проведеного порівняння встановлено, що у митного органу наявна інформація щодо рівня митної вартості ідентичних товарів за вищими рівнями митної вартості. Вищевикладені обставини слугували підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товару та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

25.04.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртехнопром - Восток» подано відповідь на відзив проти позову. Представник позивача вказує на безпідставність заперечень відповідача, зауважує, що до митного оформлення ними було подано всі документи для підтвердження заявленої ціни та просить задовольнити адміністративний позов.

Відповідно до ч.1ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

11 листопада 2024 року, між Позивачем, як покупцем, та Компанією «АUTOMIR s.r.o.» (м. Тренчин, Словаччина), як продавцем, був укладений Контракт № 20241111, згідно п.1.1. якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупцеві шини пневматичні гумові нові для автомобільної техніки, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та сплатити його на умовах цього Контракту.

Відповідно до п.4.1 Контракту, Вироби поставляються на умовах FCA, м.Поважська Бистриця, Словаччина, відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010. Пункт 2.1 Контракту передбачає постачання товару - шини пневматичні гумові нові для автомобільної техніки в асортименті, кількості, ціні та на суму відповідно до специфікацій до цього контракту, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.2.2. Контракту, його загальна сума складає 300 000,00 доларів США. Пунктом 3.1. Контракту визначені умови оплати, а саме, оплата за товар здійснюється на умовах 100% передплати проти проформи-інвойсу на підготовану партію Товару. Дозволяється оплата частинами.

11 листопада 2024 року сторонами контракту також було підписано специфікацію № 1 на поставку шин Matador THR4 160K 385/65R22,5 у кількості 360 шт., загальною вартістю 104 400,00 доларів США, та виставлено продавцем відповідну проформу-інвойс № 24-11-1 від 24.11.2024.

У пункті 9 специфікації № 1 від 11.11.2024 року сторони обумовили, що поставка зазначеної партії товару відбудеться у період грудень 2024 - січень 2025 року.

На виконання умов контракту, зокрема п. 3.1, Позивач здійснив попередню оплату товару частинами у наступному порядку: - 50 000,00 доларів США, згідно платіжної інструкції в іноземні валюті № 4 від 28.11.2024 року; - 25 000,00 доларів США, згідно платіжної інструкції в іноземні валюті № 5 від 10.12.2024 року; - 29 400,00 доларів США, згідно платіжної інструкції в іноземні валюті № 7 від 30.12.2024 року.

03.02.2025 року між продавцем та покупцем (Позивачем) підписано специфікації № 2 та № 3 до Контракту.

Відповідно до специфікації № 2 від 03.02.2025 року сторонами погоджено поставку шин пневматичних гумових нових для вантажних автомобілів, 2024 року виробництва, на умовах FCA - Гамбург, Німеччина, виробника SHANDONG HUASHENG RUBBER CO.,LTD (Китай), торгівельної марки Taitong, на загальну вартість 35 828,00 доларів США, а саме шин: - розмір 10.00R20-18PR, модель HS 268, індекс навантаження 149/146К TTF, кількість 30 шт.; - розмір 11.00R20-18PR, модель HS 268, індекс навантаження 152/149К TTF, кількість 30 шт.; - розмір 12.00R20-20PR, модель HS 268, індекс навантаження 156/153К TTF, кількість 40 шт.; - розмір 315/70R22,5-20PR, модель HS 201, індекс навантаження 154/150М TL, кількість 48 шт.; - розмір 315/70R22,5-20PR, модель HS 202, індекс навантаження 154/150М TL, кількість 100 шт.

Відповідно до специфікації № 3 від 03.02.2025 року сторонами погоджено поставку шин пневматичних гумових нових для вантажних автомобілів, 2024 року виробництва, на умовах FCA - Гамбург, Німеччина, виробника SHANDONG HUASHENG RUBBER CO.,LTD (Китай), торгівельної марки Onyx, на загальну вартість 44 078,00 доларів США, а саме шин: - розмір 10.00R20-18PR, модель HО 616, індекс навантаження 149/146К TTF, кількість 40 шт.; - розмір 8.25R20-16PR, модель HО 301, індекс навантаження 139/137L TTF, кількість 120 шт.; - розмір 8.25R20-16PR, модель HО 303, індекс навантаження 139/137 К TTF, кількість 214 шт.

Вищевказані домовленості сторін Контракту також відображені у Додатковій угоді № 1 від 03.02.2025 року до Контракту № 20241111 від 11.11.2024 року, відповідно до пунктів 1 та 2 якої сторони домовилися провести відвантаження за Специфікацією № 2 від 03.02.2025 та Специфікацією № 3 від 03.02.2025 замість Специфікації № 1 від 11.11.2024. При цьому, раніше отримана Продавцем передплата в загальному розмірі 104 400,00 доларів США враховується сторонами як оплата за Специфікацією № 2 та № 3 від 03.02.2025 та наступних.

Відповідно до інвойсу № 24/02 від 24.02.2025 року, міжнародної транспортної накладної CMR № 24022025 від 24.02.2025 та митної декларації країни відправлення № 25DE485183064324J від 03.03.2025 року, в адресу Позивача відбулася відправка партії шин відповідно до Специфікації № 3 від 03.02.2025, до Контракту № 20241111 від 11.11.2024.

З метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів, Товариством 03.03.2025 до Дніпровської митниці було подано електронну митну декларацію №25UA110110001247U5.

До даної митної декларації, як вбачається із інформації, що міститься в гр. 44 МД, уповноваженою особою Позивача до митного оформлення були подані наступні документи:

- Сертифікат відповідності №4 від 28.02.2025;

- сертифікат відповідності №UA*46A(b)*1341*00 від 26.12.2024р.;

- рахунок - фактура ( інвойс) №24/02 від 24.02.2025р.;

- коносамент COSU6403806670 від 14.12.2024р.;

- автотранспортна накладна 24022025 від 24.02.2025р.;

- навантажувальний документ Freistellung 5906 dsl 24.02.2025;

- супровідний документ Т1 № 25DE485183064324J4 від 21.02.2025р.;

- сертифікат про походження товару №24С3705В0330/00044 від 07.01.2025р.;

- декларація про походження товару №24/02 від 24.02.2025р.;

- банківський платіжний документ № 4 від 28.11.2024;

- рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційних послуг від виконавця договору ( контракту) про транспортно - експедиційні послуги № 17 від 11.02.2025р.;

- рахунок - фактура про надання транспортно - експедиційних послуг від виконавця договору ( контракту) про транспортно - експедиційні послуги № 23 від 25.02.2025р.;

- довідка про транспортні витрати від 25.02.2025р.;

- зовнішньоекономічний договір ( контракт) купівлі - продажу товарів №20241111 від 11.11.2024р.;

- додаткова угода № 1 від 03.02.2025р.;

- специфікація № 3 від 03.02.2025р.;

- договір про надання послуг митного брокера №222/CW від 03.07.2023р.;

- договір ( контракт) про перевезення - договір - заявка № 21 -1/02-25 від 21.02.2025р.;

- копія митної декларації країни відправлення №435020240000109953 від 11.12.2024.

Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари митницею було направлено повідомлення відповідно до якого Позивачу слід було надати за наявності додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) виписку з бухгалтерської документації;

4) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

6) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

7) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

8) розрахунок ціни (калькуляцію).

Листом декларанта від 12.03.2025 №12/03-07 повідомлено про неможливість надати інші додаткові документи.

За наявності зазначеної відповіді та відповідно до приписів ч. 6 ст. 54 МК України відповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом. Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів № UA110110/2025/000013/2 від 12.03.2025 року, яке обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів, а саме:

Митну вартість товару скориговано за інформацією попередніх митних оформлень подібного товару, митну вартість якого імпортером самостійно скориговано за резервним методом визначення митної вартості товару за ЕМД від 13.12.2024 №24UA205050044671U0 (UA205050/2024/44671), на рівні - 3,032 дол.США/кг. За даною ЕМД за кодом згідно УКТЗЕД 4011209000 «Шини пневматичні гумові нові, всеcезонні, для вантажних автомобілів, з індексом навантаження більш як 121, торгівельна марка - «ONYX», виробництва «Shandong Hengfeng Rubber & Plastic Co., Ltd.», країна виробництва та відправлення - Китай, комерційні умови поставки - DAP Abasivka (Україна) у кількості 282 шт., вагою 17900,00 кг.

Не погоджуючись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Господарського кодексу України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 Господарського кодексу України форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов'язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами.

Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16 квітня 1991 року №959-XII передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлені розділом III Митного кодексу України (надалі - МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.

Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).

Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як передбачено ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року .

З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Як вже зазначалося судом, відповідач під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявлених за електронними митними деклараціями, встановив, що в наданих позивачем документах є розбіжності: декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару всіх складових митної вартості, необхідних при її обчисленні.

У спірному рішенні відповідач також вказав, що за результатами розгляду наданих для підтвердження митної вартості документів встановлено, що із змісту контракту від 11.11.2024 № 20241111, керівником компанії ТОВ «Укртехнопром-Восток» (Україна) - є ОСОБА_2 , а керівником «AUTOMIR s.r.o.» (Словаччина) - є ОСОБА_3 .

Відповідно до даних, розміщених на просторах веб-сайту «https://youcontrol.com.ua» уповноваженими особами імпортера ТОВ «Укртехнопром-Восток» (Україна) є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а керівником компанії-декларанта ТОВ «Автомир-Транс» (Україна) є Невод Ігор, бенефіціаром є Борис Мойсеєнко, який володіє 100% частки статутного капіталу. Тобто, сторони угоди є пов'язаними між собою у розумінні ст.15 Угоди про застосування статті VII ГАТТ 1994 року. Інформація про наявність пов'язаності між продавцем та покупцем зазначена у декларації митної вартості (гр. 9 Чи пов'язані між собою продавець та покупець, зазначено - «ні»).

У зв'язку з наявною інформацією про те, що митна вартість подібних (аналогічних), імпортованих за контрактами, укладеними між непов'язаними суб'єктами ЗЕД, є вища, ніж заявлена декларантом, у Дніпровської митниці є обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену митну вартість, про що було повідомлено декларанта.

Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення митного органу, предметом судового контролю у даній справі, окрім загальних питань підтвердженості визначеної декларантом митної вартості імпортованих товарів як такої, входить й з'ясування обставин дотримання позивачем як пов'язаною особою у значенні пункту 4 статті 15 Угоди про застосування статті VІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року вимог ст.58 МК України щодо подання підтверджуючих заявлену митну вартість документів, а також чи вплинула така пов'язаність на заявлену митну вартість.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 13.01.2023 у справі №813/713/18.

Згідно з пунктом 2а статті 1 вказаної Угоди під час визначення того, чи є контрактна вартість прийнятною для цілей пункту 1, те, що покупець і продавець пов'язані між собою в рамках змісту статті 15, само по собі не є підставою вважати контрактну вартість неприйнятною. У такому разі повинні бути вивчені обставини навколо продажу й контрактну вартість повинно бути прийнято за умови, що ці відносини не вплинули на ціну. Якщо з урахуванням інформації, наданої імпортером або отриманої іншим чином, митна адміністрація має підстави вважати, що відносини вплинули на ціну, вона повинна повідомити свої аргументи імпортеру, а імпортеру повинно бути надано обґрунтована можливість для відповіді. Якщо імпортер того вимагає, це повідомлення аргументів повинно бути надано в письмовому вигляді.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

За змістом ч. 12 ст. 58 МК України той факт, що продавець і покупець пов'язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Згідно з ч.ч. 13-15 ст. 58 МК України за наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце. У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів. Декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Для цілей цього Кодексу особи вважаються пов'язаними між собою у випадках, зазначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов'язаними для цілей цього Кодексу, якщо вони підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (частини шістнадцята та сімнадцята статті 58 Митного кодексу України).

Згідно з пунктом четвертим статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, для визначення пов'язаності осіб до якої відсилають положення частини шістнадцятої статті 58 Митного кодексу України, особи вважаються пов'язаними між собою, тільки якщо:

a) вони є службовцями або директорами підприємств один в одного;

b) вони юридично визнані партнерами по бізнесу;

c) вони є роботодавцем і працівником;

d) будь-яка особа безпосередньо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них;

e) один з них безпосередньо або опосередковано контролює іншого;

f) обидва безпосередньо або опосередковано контролюються третьою особою;

g) разом вони безпосередньо або опосередковано контролюють третю особу;

h) вони є членами однієї й тієї самої сім'ї.

З матеріалів справи слідує, що спірне рішення відповідача у частині, що стосується пов'язаності покупця та продавця мотивовано тим, що уповноваженими особами імпортера ТОВ «Укртехнопром-Восток» (Україна) є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а керівником компанії-декларанта ТОВ «Автомир-Транс» (Україна) є Невод Ігор, бенефіціаром є ОСОБА_3 , який володіє 100% частки статутного капіталу, що вбачається з відкритих джерел, а саме веб-сайту «https://youcontrol.com.ua».

Суд встановив, що 11 листопада 2024 року, між ТОВ «Укртехнопром-Восток» (Україна), як покупцем, та Компанією «АUTOMIR s.r.o.» (м. Тренчин, Словаччина), як продавцем, був укладений Контракт № 20241111, згідно п.1.1. якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупцеві шини пневматичні гумові нові для автомобільної техніки, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та сплатити його на умовах цього Контракту.

Зі сторони «покупця» - ТОВ «Укртехнопром-Восток» (Україна) вказаний контракт підписав директор - Дмитро Дьомін.

Зі сторони «постачальника» - Компанія «АUTOMIR s.r.o.» (м. Тренчин, Словаччина) вказаний контракт підписано директором - Борисом Мойсеєнко.

Єдиним документом, що підтверджує державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, з метою виконання положень п.177.8 ст.177 Кодексу, є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР).

Порядок надання відомостей з ЄДР регулюється ст.11 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (надалі - Закон №755).

Згідно абз.1 частини шостої ст.11 Закону №755 порядок надання відомостей з ЄДР, перелік додаткових відомостей, до яких надається безоплатний доступ через портал електронних сервісів, форма та зміст виписки, витягу визначаються Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з ЄДР.

Наказом Міністерства юстиції України від 10.06.2016 №1657/5 затверджено Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - Наказ №1657).

Відповідно до абз.1 п.3 розділу І Наказу №1657 відомості з ЄДР надаються за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру у паперовій або електронній формах, що мають однакову юридичну силу та містять обов'язкове посилання на ЄДР, крім документів, що містяться в реєстраційній справі та надаються в паперовій формі.

У разі виникнення необхідності в отриманні витягу з ЄДР у паперовій формі, необхідно подати заяву на отримання послуг до державних адміністрацій, виконавчих органів, центру надання адміністративних послуг та ін.

Згідно з розділом ІІ п.2 наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2016 №897/5 «Про затвердження Переліку інформації, що підлягає оприлюдненню у формі відкритих даних, розпорядником якої є Міністерство юстиції України» визначено перелік інформації, що підлягає оприлюдненню у формі відкритих даних по фізичним особам - підприємцям.

Разом з цим наказом міністерства юстиції України від 13.04.2022 №1462/5 «Про зупинення оприлюднення інформації у формі відкритих даних, розпорядником якої є Міністерство юстиції України» на час дії воєнного стану зупинено оприлюднення інформації у формі відкритих даних, а саме, доступ до ресурсу https://usr.minjust.gov.ua/.

Отже відомості, що покладені в основу оскаржуваного рішення здобуто митним органом за допомогою ресурсу веб-сайту «https://youcontrol.com.ua» не можуть вважатися офіційними.

Враховуючи установлене, суд робить висновок, що доводи оскаржуваного рішення про пов'язаність продавця і покупця за наведених не підтверджено належними доказами.

Частиною 2 статті VII Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі встановлено, що оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції.

Щодо доводів митного органу в оскаржуваному рішенні щодо відсутності проформи - інвойсу на підготовлену пратію товару суд зазначає, що як вже вище було зазначено, 11.11.24 року, між Позивачем та Компанією «АUTOMIR s.r.o.» укладено Контракт № 20241111, згідно п.3.1. якого оплата за товар здійснюється на умовах 100% передплати проти проформи-інвойсу на підготовану партію Товару. Дозволяється оплата частинами. 11 листопада 2024 року сторонами контракту також було підписано специфікацію № 1 на поставку шин Matador THR4 160K 385/65R22,5 у кількості 360 шт., загальною вартістю 104 400,00 доларів США, та виставлено продавцем відповідну проформу-інвойс № 24-11-1 від 24.11.2024, згідно якої Позивач перерахував попередню оплату.

Додатковою угодою від 03.02.25р. сторони погодили, що в рахунок вже здійсненої в рамках Контракту оплати буде здійснена поставка інших шин (згідно специфікацій № 2 від 03.02.25р. на суму 35 828,00 доларів США та специфікації № 3 від 03.02.25р. на суму 44 078,00 доларів США). Тобто, грошові кошти, які були вже перераховані за проформою-інвойсом № 24-11-1 від 24.11.2024 сторони Контракту вирішили використати як оплату іншого асортименту шин, які належним чином погодили підписавши специфікацію, на оформили відповідні зміні шляхом укладення додаткової угоди.

Також, як вже зазначалося, сторонами Контракту підписано специфікацію № 3 від 03.02.2025 року, відповідно до якої погоджено поставку шин пневматичних гумових нових для вантажних автомобілів, 2024 року виробництва, на умовах FCA - Гамбург, Німеччина, виробника SHANDONG HUASHENG RUBBER CO.,LTD (Китай), торгівельної марки Onyx, загальною кількістю 374 на загальну вартість 44 078,00 доларів США. 24 лютого 2025 року продавцем товару оформлено інвойс № 24/02 від 24.02.25р., який має посилання на Контракт № 20241111 від 11.11.2024 року, специфікацію № 3 від 03.02.2025р., та додаткову угоду № 1 від 03.02.2025 року.

Числові значення товару у інвойсі № 24/02 від 24.02.25р., відповідають числовим значенням специфікації № 3 від 03.02.25р. Таким чином, подані декларантом документи дають можливість достеменно встановити зв'язок між здійсненою оплатою та заявленим до митного оформлення товаром.

Відповідно до п.2.4. Контракту № 20241111 від 11.11.2024, податки, мита, інші збори, які мають сплачуватись у зв'язку з цим Контрактом у країні продавця - несе продавець, а витрати у країні покупця - покупець. Відповідно до п.3.3. Контракту № 20241111 від 11.11.2024, усі банківські витрати, що виникають під час переказу коштів на території продавця - несе продавець, на території покупця - покупець. Як вже зазначено, відповідно до п.3 Специфікації № 3 від 03.02.2025 року до Контракту № 20241111 від 11.11.2024, шини, вартість який відкоригована Відповідачем згідно оскаржуваного рішення, постачаються на умовах FCA - Гамбург, Німеччина (згідно «Інкотермс-2010»), що відповідно до тлумачення означає, що всі витрати на транспортування до місця передачі товару та його завантаження несе продавець.

Щодо завлених транспортних витрат суд вважає за потрібне зауважити, що п.4.1. Контракту № 20241111 від 11.11.2024 року, Специфікацією № 3 від 03.02.2025 року, інвойсом № 24/02 від 24.02.2025 року, міжнародною транспортною накладною CMR № 24022025 від 24.02.2025 та митною декларацією країни відправлення № 25DE485183064324J від 03.03.2025 року, поставка партії товару, вартість якої відкоригована оскаржуваним рішенням, відбулася на комерційних умовах FCA - Гамбург, Німеччина, тобто до складових вартості товару не включена вартість транспортування цього товару від місця розташування складу продавця до кінцевого пункту призначення, а саме, до м. Дніпро (склад покупця (Позивача)). З метою перевезення шин у м.Дніпро, Позивач уклав з ФОП ОСОБА_6 Договір-заявку № 21-1/02-25 від 21.02.2025 року на здійснення транспортних послуг. Відповідно до Рахунку-фактури № 23 від 25.02.2025 року, а також довідки ФОП ОСОБА_6 про транспортні витрати від 25.02.2025 року, вартість доставки вантажу згідно CMR 24022025 від 24.02.2025р., автомобілем № НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом м.Гамбург, Німеччина, - м.Дніпро, Дніпропетровська обл., України через перехід Корчова, Польща - Краківець, Україна, складають 108 900,00 грн, включаючи: - транспортні витрати за маршрутом м.Гамбург, Німеччина - перехід Корчова, Польща - Краківець, Україна - 1200 км., складають 59 400,00 грн., враховуючи подачу автомобіля з попереднього місця розвантаження; транспортні витрати за маршрутом Краківець, Україна - м.Дніпро, Дніпропетровська обл., Україна - 1000 км., складають 49 500,00 грн. Таким чином, вартість транспортування до митного кордону України, яка увійшла у митну вартість Товару складає 59 400,00 грн. Отже, митна вартість (фактурна вартість) партії товару склала 44 078,00 доларів США (1 826 208,84 грн. за курсом 41,4313 грн. за 1 долар США на дату декларування), вартість його доставки до митного кордону України - 59 400,00 грн., а всього: 1 885 608,84 грн.

За таких обставин, вимоги Митниці про необхідність надання декларантом додаткових документів на підтвердження вказаних відомостей є неправомірними, а коригування митної вартості, заявленої Товариством, на цій підставі - необґрунтованим.

Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.

Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.

У зв'язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об'єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.

Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач (сертифікат дилера) не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.

Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

Таким чином подані декларантом документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої п'ятої статті 58 Митного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

У ч.2 ст. 53 МК України не передбачено надання декларантом на підтвердження митної вартості документів, які зазначаються сторонами у зовнішньоекономічній угоді.

Таким чином, зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні, як підстави для його прийняття: ненадання документів передбачених Контрактом, суперечить положенням чинного законодавства України.

У зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.

Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.

Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб'єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).

Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.

Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару митне оформлення яких вже здійснено, визначений відповідно до раніше визнаної (визначеної) митної вартості товарів, зокрема джерелом інформації для коригування митної вартості товарів слугувала ЕМД від 13.12.2024 №24UA205050044671U0 (UA205050/2024/44671), на рівні - 3,032 дол.США/кг. За даною ЕМД за кодом згідно УКТЗЕД 4011209000 «Шини пневматичні гумові нові, всеcезонні, для вантажних автомобілів, з індексом навантаження більш як 121, торгівельна марка - «ONYX», виробництва «Shandong Hengfeng Rubber & Plastic Co., Ltd.», країна виробництва та відправлення - Китай, комерційні умови поставки - DAP Abasivka (Україна) у кількості 282 шт., вагою 17900,00 кг.

Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

Згідно з положеннями ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Згідно з положеннями ст. ст. 179, 189, 190 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

За таких обставин, рішення про коригування митної вартості товарів № UA110110/2025/000013/2 від 12.03.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку прийняттю відповідачем картки відмови у митному оформленні № UA110110/2025/000054 від 12.03.2025 року, яка є предметом спору у цій справі, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 12 статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Як зазначено у пунктів 8.1, 8.2 Розділу VІІІ Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого 30 травня 2012 року наказом Міністерства фінансів України №631, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2012 року за №1360/21672, у всіх випадках відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення оформлюється картка відмови за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку.

Картка відмови складається за допомогою АСМО у межах строку, відведеного статтею 255 Кодексу для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову.

У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.

Картка відмови № UA110110/2025/000054 від 12.03.2025 року прийнята у зв'язку із прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів згідно із ЕМД № 25UА110110001247U5 від 03.03.2025 року відповідно.

Оскільки судом скасоване рішення про коригування митної вартості від № UA110110/2025/000013/2 від 12.03.2025 року через його протиправність, картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110110/2025/000054 від 12.03.2025 року також підлягає скасуванню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх рішень. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

В позовній заяві позивач просить стягнути на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 3 500,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частини дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у цій справі позивачем надано до суду:

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3663;

-Договір № 1703/25 про надання правничої допомоги від 17.03.2025р.

Судом досліджено надані докази та встановлено наступне.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у даній адміністративній справі, судом враховано, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність усталеної практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, у судових засіданнях адвокат участі не брав.

Також основним визначенням факту надання адвокатських послуг відповідно до договору є складання та підписання сторонами акту приймання - передачі виконаних робіт ( наданих послуг) та додатку до договору, який визначає розмір гонорару адвоката.

Проте ані позивачем, ані його представником не було надано до матеріалів справи цих документу.

Наведені обставини унеможливлюють надання оціночного висновку щодо обсягу наданих послуг на виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги, їх реальності та об'єму виконаних робіт.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України", від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).

Також суд враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат заперечення відповідача щодо заявленої до відшкодування суми, що було висловлено у відзиві проти позову.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін), предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3500,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки за відсутності детального опису виконаних та прийнятих робіт неможливо надати точну та фактичну оцінку наданим послугам. При цьому, суд зазначає, що сторони несуть витрати на професійну правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану із справою.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено в повному обсязі документального підтвердження понесення ним в рамках цієї справи витрат на правничу допомогу, тому клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 4844,80 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕХНОПРОМ-ВОСТОК" до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA110110/2025/000013/2 від 12.03.2025 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA110110/2025/000054 від 12.03.2025 року, прийняті Дніпровською митницею (адреса місцезнаходження: 49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, 22, код ЄДРПОУ 43971371)

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43971371) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “УКРТЕХНОПРОМ ВОСТОК» (місцезнаходження юридичної особи: 49107, м.Дніпро, проспект Науки, 115, код за ЄДРПОУ 37148500) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4844,80 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук

Попередній документ

127875096

Наступний документ

127875098

Інформація про рішення:

№ рішення:	127875097
№ справи:	160/9271/25
Дата рішення:	04.06.2025
Дата публікації:	06.06.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (07.11.2025)
Дата надходження:	31.03.2025
Предмет позову:	визнання протиправним та скасування рішення