04 червня 2025 рокуСправа №160/8213/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови,
20.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Одеської митниці (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000596/1 від 18.11.2024;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/001185 від 18.11.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що до митного органу були надані документи, необхідні для митного оформлення товарів з визначенням його митної вартості за першим методом (за ціною контракту), що надійшли на митну територію України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Однак, митниця, на думку позивача, витребувавши у підприємства додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості, прийняла рішення про коригування митної вартості товарів за другорядним методом на підставі необґрунтованих та необ'єктивних зауважень. Надані документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні відповідачем не обґрунтовано неможливість визначення митної вартості товару за першим (основним) методом, необґрунтовано визначення митної вартості товару за попередніми методами. Митниця у своєму рішенні вказує, що рівень митної вартості товарів, що ввозяться позивачем, більший з наявною у митниці інформацією, проте в рішенні відсутня інформація, що за наведеною відповідачем митною декларацією відбулось митне оформлення такого ж самого товару. У зв'язку з чим, на думку позивача, наявні усі підстави для скасування рішень, які звернуті до оскарження.
Ухвалою Дніпропетровського кружного адміністративного суду від 24.03.2025 відкрито провадження у адміністративній справі; призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
04.04.2025 відповідачем через автоматизовану систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що під час митного оформлення у митниці виник сумнів в заявлених декларантом відомостях, оскільки містились розбіжності і неточності в поданих документах. До митного оформлення не подано ряд документів на підтвердження заявленої митної вартості, що в свою чергу свідчить про заявлення декларантом неповних даних, а також не всіх складових митної вартості. У цьому випадку наявні розбіжності в числових значеннях, а також не підтверджено числові значення складових митної вартості товару. Враховуючи зазначені в повідомленні митниці результати перевірки документів, наданих до митного оформлення оцінюваної партії товару за ЕМД, ненадання документів у спростування виявлених невідповідностей, що унеможливлює перевірити числове значення вартості заявленого товару, відсутність документального підтвердження повноти включення складових митної вартості, відсутність документального підтвердження ціни, що фактично сплачена, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не може бути застосований відповідно п. 2 ст. 58 МК України, п. 6 ст. 54 МК України. Рішення містить причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), відмітку про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом. Таким чином, на думку відповідача, посадові особи митниці при прийнятті спірних рішень про коригування митної вартості, заявленого позивачем товару, діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
До відзиву додано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Дніпропетровського кружного адміністративного суду 11.04.2025 клопотання Одеської митниці про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у справі №160/8213/25 - залишено без задоволення.
10.04.2025 представником позивача через автоматизовану систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив, в якій вказано, що в оскаржуваному рішенні містяться посилання на те, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, проте які саме відомості відсутні не зазначено, не вказано й обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано. Разом з тим у рішенні контролюючим органом не було наведено і жодних обґрунтованих обставин та не надано доказів на підтвердження наявності у нього законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів для митного оформлення заявленого товару. При цьому незважаючи на факт надання позивачем всіх додатково витребуваних документів відповідач не навів аргументованих підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
14.04.2025 представником відповідача через автоматизовану систему «Електронний суд» подані заперечення на відповідь на відзив, в яких представник зазначив, що на виконання вимог ст. 54 МК України під час здійснення Одеською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) №24UA500500038866U0 від 15.11.2024 встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, наявні ознаки підробки та не містяться всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UА500500/2024/000596/1 від 18.11.2024. В рамках проведення консультації з декларантом відповідно до п. 5 ст. 55 Митного кодексу України, було повідомлено, що митну вартість товарів, заявлених до митного оформлення за (МД) №24UA500500038866U0 від 15.11.2024, буде скориговано. Адже декларантом не подано документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 Митного кодексу України, та не спростовано наявні розбіжності у документах. У рішенні про коригування митної вартості №UА500500/2024/000596/1 від 18.11.2024 наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цьому рішенні про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю. Також, зазначено, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 15000 грн є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співрозмірності.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» (код ЄДРПОУ 30487219) 19.07.1999 зареєстроване як юридична особа, місцезнаходження: Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Олександра Поля, будинок 40.
Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» та Ningbo Globalway Imp.&Exp. (Китай) укладено зовнішньоекономічний контракт №3477-NG/CN від 27.12.2019, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених у цьому контракті.
Відповідно до пункту 2.1 контракту найменування, кількість та ціна товару, який постачається за цим контрактом, зазначаються у специфікаціях до цього контракту, які підписуються обома сторонами на кожну поставку товару та є невдємною частиною цього контракту.
Пунктом 2.2 визначено, що загальна остаточна сума цього контракту дорівнює загальній ціні товару згідно з усіма специфікаціями, які будуть підписані сторонами протягом строку дії контракту. Вартість одиниці товару визначається у відповідній специфікації до цього контракту, підписаній обома сторонами.
Згідно з п. 2.3 контракту ціна на товар розуміється відповідно до умов FOB-Нінгбо, КНР, згідно з міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» Міжнародної торгової палати у редакції 2010 року, та включає в себе вартість навантаження товару у продавця, вартість усіх митних формальностей у країні продавця, витрати сертифікації товару, вартість упаковки та маркування товару, не включаючи податки та мита на території України.
На підставі контракту №3477-NG/CN на поставку товару від 27.12.2019, згідно із рахунком фактурою (інвойс) №HY3-ATB240718 від 11.07.2024 товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» на митну територію України ввезено товар: «Капці жіночі закриті, арт. GW 0982; набір: шапка дитяча та баф, арт. GW 0959; скребок кухонний з тримачем, арт. GW 0954; щипці кухонні, силіконові, арт. GW 0941; Дзеркало двостороннє, арт. GW 0765; капці-напівчобітки жіночі кімнатні, арт. GW 0984».
15.11.2024 з метою митного оформлення ввезеного товару позивач через свого представника подав до Одеської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) митну декларацію типу ІМ40ДЕ №24UA500500038866U0 від 15.11.2024 (референтний номер 21112).
Митна вартість товару була визначена за ціною договору (основним методом).
На підтвердження митної вартості до декларації були додані наступні документи:
- декларація митної вартості з додатковим аркушем А;
- контракт № 3477-NG/CN на поставку товару від 27.12.2019;
- специфікація №196 NG від 11.07.2024 до контракту №3477-NG/CN на поставку товару від 27.12.2019;
- рахунок-фактуру (інвойс) № HY3-ATB240718 від 11.07.2024;
- сертифікат якості від 11.07.2024;
- заява на страхування №20060 від 31.07.2024 та договір №040г0д від 11.03.2020;
- рахунок-фактура №СФ-41250 від 15.11.2024 про надання послуг з морського перевезення за маршрутом Нінгбо (Китай) - Констанца (Румунія); перевезення баржою за маршрутом Констанца (Румунія) - Чорноморськ (Україна);
- рахунок-фактура №СФ-41251 від 15.11.2024 про надання послуг з навантажувально-розвантажувальних робіт за межами України;
- рахунок-фактура №СФ-41252 від 15.11.2024 про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги;
- рахунок-фактура №СФ-41253 від 15.11.2024 про надання послуг зі страхування вантажу;
- декларація про походження товару (Declaration of origin) HY3-ATB240718 від 11.07.2024;
- товаро-транспортна накладна (CMR) №339 від 14.11.2024;
- коносамент (Bill of lading) ZJSM24070578 від 18.07.2024;
- пакувальний лист від 11.07.2024;
- сертифікат якості від 11.07.2024;
- комерційна пропозиція б/н від 02.07.2024 (надана додатково на вимогу митниці);
- митна декларація країни відправлення від 14.07.2024 №310120240517234394 (надана додатково на вимогу митниці);
- прайс-лист б/н від 27.06.2024(наданий додатково на вимогу митниці);
- swift б/н від 01.08.2024 (наданий додатково на вимогу митниці);
- договір на транспортно-експедиторські послуги від №88189 від 09.04.2019 (наданий додатково на вимогу митниці);
- заявка на перевезення вантажу морським транспортом від 18.07.2024 №802083/303013_3 (надана додатково на вимогу митниці);
- лист ТОВ "АТБ-маркет" від 16.11.2024 №1611/3 щодо направлених документів і неможливості надання інших документів для підтвердження заявленої митної вартості (наданий додатково);
- виписка із бухгалтерської документації 63.2 на 14.01.2025 (наданий додатково).
За результатами перевірки поданої 15.11.2024 представником позивача митної декларації з доданими до неї документами відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000596/1 від 18.11.2024, яким збільшив митну вартість: «товару №1 Взуття кімнатне на підошві з полімерних матеріалів та верхом з текстильних матеріалів: - арт. GW0982 Капці жіночі кімнатні закриті (поліестер, ПВХ), - 8424 пар - арт. GW0984 Капці-напівчобітки жіночі кімнатні (поліестер, ПВХ), - 8424 пар Виробник: Ningbo Globalway Imp.&Exp.Co.,LTD. Країна виробництва: CN Торгівельна марка - немає даних» та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/001185 від 18.11.2024, якою позивачу відмовлено у митному оформленні ввезених товарів з наступних причин: «Згідно вимог частини 6 пункту 2 статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI відмовлено в митному оформленні. Відповідно до статті 55 Митного кодексу України по товару 1 прийнято рішення про коригування митної вартості від 18.11.2024 №UA500500/2024/000596/1. Рішення про відмову у митному оформленні може бути оскаржено у порядку передбаченому гл. 4 Митного кодексу України або у суді».
Рішення про коригування обґрунтовано тим, що у поданих до митного оформлення документах містяться наступні розбіжності. В рахунках-фактурах про надання транспортно-експедиційних послуг від 15.11.2024 №СФ-41250, №СФ-41251, №СФ-41252, № СФ-41253 наявні відомості на договір №88189 від 09.04.2019, який на розгляд не надано. Специфікацією від 14.11.2024 №339 передбачено оплату за товар протягом 30 діб після отримання копій документів, проте банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати за товар на розгляд не надано. Розділом 4 пунктом 4.2.6 Контракту зазначено, що разом з товаром продавець повинен надати засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення, яка до митного оформлення не надавалася. В автотранспортній накладній (СМR) від 25.10.2024 № 064085 зазначено, що перевізником є МП «ІНТЕКС», але рахунки-фактури на оплату транспортно- експедиційних послуг від 15.11.2024 № СФ-41250, № СФ-41251, № СФ-41252, № СФ-41253 видані ТГЛ «УКРАЇНА».
Митним органом відповідно до п. 5 ст. 54, ч. 3 ст. 53 МКУ декларанта було зобов'язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 4) копію митної декларації країни відправлення (з перекладом на українську мову згідно ст.254 МКУ).
У відповідності до ч. 6 ст. 53 МКУ декларанту або уповноваженій ним особі було запропоновано за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
18.11.2024 представником ТОВ "АТБ-маркет" надіслано комерційну пропозицію від 02.07.2024 б/н, копію митної декларації країни відправлення від 14.07.2024 №310120240517234394, прайс-лист від 27.06.2024 б/н, swift б/н від 01.08.2024, договір на транспортно-експедиторські послуги від №88189 від 09.04.2019, заявка на перевезення вантажу морським транспортом від 18.07.2024 №802083/303013_3 та лист ТОВ "АТБ-маркет" від 16.11.2024 №1611/3 щодо направлених документів і неможливості надання інших документів для підтвердження заявленої митної вартості.
В рішенні зазначено, що у додатково наданій копії митної декларації країни відправлення від 14.07.2024 №310120240517234394 зазначено умови поставки FOB, проте, не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів витрат на транспортування товарів від продавця до покупця. Крім того, додатково наданий на розгляд прайс-лист не містить кінцевої дати, у зв'язку з чим не можна прийти до однозначного висновку про його дійсність (можливо видавався новий прайс-лист). Отже, встановлено, що декларантом не надані всі перелічені в повідомленні митного органу документи для підтвердження заявленої митної вартості та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, розбіжності не спростовано.
Оцінюючи рішення про коригуванням митної вартості товару на предмет його відповідності закону, суд виходить з наступного.
Частиною 1 ст. 7 МК України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п. 24 ч. 1 ст. 4 МК України).
Відповідно ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводиться розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт); рахунок-фактура (інвойс) або рахунок - проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 вказаної статті також передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у ч.2 цієї статті, містять розбіжності, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою , контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний та авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті.
Приписами ст. 337 МК України передбачено, що перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.
Згідно п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України контроль заявленої декларантом митної вартості товарів здійснюється шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Частиною 2 ст. 55 МК України визначено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Передбачене ч. 5 ст. 54 МК України право митного органу на витребування у декларанта додаткових документів реалізується виключно з підстав, які передбачені частиною третьою статті 53 МК України, - надання декларантом документів, які містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, а відтак суперечності (розбіжності) між відомостями, які не впливають на ціну товару та інші складові митної вартості не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару та витребування додаткових документів, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України.
З матеріалів справи встановлено, що оскаржуваним рішенням, митну вартість товару скориговано за результатами проведення перевірки документів, як надані на підтвердження заявленої митної вартості товару у відповідності до ст. 337 МК України.
Стосовно обґрунтування відповідача, що покладене в основу оскаржуваного рішення, щодо складових митної вартості товару, судом встановлено наступне.
Щодо тверджень відповідача про не надання позивачем договору №88189 транспортного експедирування від 09.04.2019, на який є посилання в наданих на розгляд рахунках-фактурах про надання транспортно-експедиційних послуг від 15.11.2024 №СФ-41250, №СФ-41251, №СФ-41252, №СФ-41253, судом встановлено наступне.
Пункт 6 ч. 2 ст. 53 МК України встановлено, що: «2. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів».
На виконання названої вище норми позивач під час митного оформлення надав міжнародну товаро-транспортну накладну (CMR) №339 від 14.11.2024 (транспортний/перевізний документ) та рахунки-фактури від 15.11.2024 № СФ-41250, №СФ-41251, №СФ-41252, №СФ-41253 видані ТГЛ «УКРАЇНА» (документи, що містять інформацію про вартість перевезення оцінюваних товарів).
Надання даних документів підтверджується змістом спірної картки відмови.
Договір транспортного експедирування №88189 від 09.04.2019 був наданий відповідачу 18.11.2024 на його вимогу. У графі 33 спірного рішення про коригування зазначено, що даний договір було надано відповідачу 18.11.2024.
Щодо твердження відповідача про не надання позивачем документів, що підтверджують факт оплати за товар оплата якого, згідно специфікації, здійснюється протягом 30 діб після отримання копій документів, суд вказує наступне.
Відповідно до ст. 53 Митного кодексу документами, що підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, рахунок-фактура (інвойс).
Під час митного оформлення був наданий рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №ML20240820 від 20.08.2024, про що свідчить зміст спірної картки відмови та зміст спірного рішення.
Отже, у даному випадку були надані належні документи, що підтверджують вартість товару.
Крім того, як свідчить зміст спірного рішення про коригування митної вартості (графа 33), 18.11.2024 до митного оформлення було надано платіжний документ Swift б/н від 01.08.2024.
Основним документом на підтвердження вартості товару є інвойс, а передоплата, договірна дата перерахування коштів, відноситься до умов оплати. Від того, коли саме була здійснена оплата та від якої дати рахувати строк оплати не залежить розмір митної вартості, оскільки не змінює її.
Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі №804/4680/16 зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №460/2674/20.
Щодо тверджень відповідача про ненадання до митного оформлення митної декларації країни відправлення товару, копія якої, згідно розділу 4 пункту 4.2.6. Контракту, продавець надає разом з товаром, суд зазначає наступне.
Наявність у зовнішньоекономічному договорі (контракті) умови про те, що продавець передає покупцю разом з товаром копію митної декларації країни відправлення не визначає обов'язок позивача надавати цей документ відповідачу, оскільки процедура митного декларування та список необхідних документів регулюється саме нормами Митного кодексу, а не умовами контракту. Копія митної декларації країни відправлення була надана відповідачу під час консультацій та листування.
Стосовно перекладу митної декларації на українську мову, то суд зазначає наступне.
Статтею 254 МК України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
51 Правилом Процедури Генеральної асамблеї ООН, до якої входить Україна, передбачено, що «арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська мови є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї, її комітетів та підкомітетів». Таким чином, декларант не повинен був надавати, а контролюючий орган витребувати переклади документів. митної декларації країни відправлення з китайської, оскільки митна декларація мала бути складена китайською мовою, тобто мовою міжнародного спілкування. Тому, вимоги надати переклад митного документу з китайської також є незаконними та безпідставними.
Верховним Судом, при прийнятті рішень по справам про коригування митної вартості неодноразово висловлювались наступні правові висновки щодо умов оплати за товар: у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №804/4680/16.
Щодо тверджень відповідача про те, що в автотранспортній накладній (СМR) від 25.10.2024 №064085 зазначено, що перевізником є МП «ІНТЕКС», але рахунки-фактури на оплату транспортно-експедиційних послуг від 15.11.2024 №СФ-41250, №СФ-41251, №СФ-41252, №СФ-41253 видані ТГЛ «УКРАЇНА»), суд зазначає наступне.
МП «ІНТЕКС» є перевізником (третьою особою) якого ТОВ «МЕРКС УРКЇНА ЛТД» залучило до перевезення шляхом укладення договору надання транспортних послуг від 01.01.2021. В свою чергу ТОВ «МЕРКС УРКЇНА ЛТД» має договірні відносини з ТОВ «ТГЛ Україна» на підставі договору транспортного експедирування № UA00050596 від 01.01.2021.
Згідно з п.2.1.1. до договору №88189 від 09.04.2019 між ТОВ «АТБ Маркет» (Замовник) та ТОВ «ТГЛ Україна» (експедитор) - експедитор зобов'язаний «здійснити підбір перевізників та укласти від свого імені з цими перевізниками договори на перевезення вантажів згідно із заявкою». Керуючись наведеною умовою, експедитор, через свого контрагента підібрав відповідного перевізника - МП «ІНТЕКС».
Зазначені договори було надано до митного оформлення разом з листом від 22.01.2025 №М-2025-0319/1.
Таким чином, ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» до митного оформлення надало рахунки фактури видані експедитором. Рахунки від МП «ІНТЕКС» відсутні, оскільки це відносини між експедитором та залученим ним від свого імені перевізником. ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» не сплачує грошові кошти безпосередньо перевізнику, а сплачує експедитору, який відповідно до умов договору і виставив рахунки, які були надані до митного оформлення.
Суд вказує, що перевезення вантажу на митній території України не є складовою митної вартості, а тому будь-яка розбіжність відсутня.
Щодо тверджень відповідача про те, що у додатково наданій копії митної декларації країни відправлення від 14.07.2024 №310120240517234394 зазначено умови поставки FOB, проте, не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів витрат на транспортування товарів від продавця до покупця, суд зазначає наступне.
В митній декларації, що подана позивачем, зазначено, що портом відправлення товару є порт СN Ningbo (КНР), умови поставки FOB.
Відповідно до положень Інкотерме 2010 - Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати, термін FOB (named port of shipment) англ. Free On Board, або Франко борт (... назва порту відвантаження).
Вказаний термін інкотермс 2010 означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження.
Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрата ушкодження товару повинен нести покупець.
За умовами терміна FOB на продавця покладається обов'язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом. А тому, продавець за такою поставкою товару виконав постачання в той момент, коли товар відвантажений на судно в пору відправлення.
Відповідно, саме з цього моменту відбувся перехід відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця.
В свою чергу митна вартість жодним чином не залежить від місця переходу права власності на товар від постачальника до позивача, адже цей перехід не впливає на ціну товару та вартість транспортування.
Щодо наданого прайс-листа, суд вказує наступне.
Прайс-лист є документом довільної форми, чинне законодавство не містить обов'язкової форми та/або змісту прайс-листа та кожен виробник продукції формує свій прайс-лист відповідно до власної комерційної політики, зазначаючи в ньому ту інформацію, яку він вважає доцільною.
Також, прайс-лист відсутній в переліку обов'язкових документів, визначених ч. 2 ст. 53 МК України, він носить виключно інформаційний характер та не є документом, який підтверджує митну вартість товарів.
Більше того, наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 23.09.2020 по справі № 820/3893/16).
Верховний Суд у постанові від 23.10.2020 у справі №810/690/17 вказує, що «жодний нормативний акт, зокрема міжнародний, не встановлює вимоги до форми та змісту прайс-листів. Тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей як на підставу для коригування митної вартості товару».
Верховним Судом у Постанові від 08.12.2022 у справі №420/2792/19 зазначено, що «прайс-лист є документом довільної форми й чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд; наявність же чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, лише сама по собі не може свідчити про заниження митної вартості товарів».
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 256 МК України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Відповідно до ч. 7 ст. 54 МК України, у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
З тлумачення даних норм у їх системному зв'язку між собою та з положеннями пункту 2 частини шостої статті 54, частини третьої статті 53 МК України, вбачається що відмова у митному оформленні має бути аргументованою невиконанням вимог, що пов'язані саме з тими недоліками, у зв'язку з якими органом доходів і зборів витребувані додаткові документи.
Аналогічний правовий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 06 березня 2018 року по справі №815/3142/17.
Надані позивачем документи, на думку суду, у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, шо спростовує висновки митного органу щодо відсутності таких підтверджень.
За таких обставин, усі доводи митного органу, які покладені в основу оскаржуваного рішення та наведені у відзиві на позовну заяву не знайшли свого правового підтвердження під час судового розгляду справи та спростовані наданим позивачем документальними доказами.
Згідно ч. 3 ст. 335 МК України, разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості про:
1) документи, що підтверджують повноваження особи, яка подає митну декларацію;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або інші документи, що підтверджують право володіння, користування та/або розпорядження товарами;
3) транспортні (перевізні) документи;
4) комерційні документи, наявні у особи, яка подає декларацію;
5) у разі необхідності - документи, що підтверджують дотримання заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
6) документи, що підтверджують дотримання обмежень, які виникають у зв'язку із застосуванням захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів (за наявності таких обмежень);
7) у випадках, передбачених цим Кодексом, - документи, що підтверджують країну походження товару;
8) у разі необхідності - документи, що підтверджують сплату та/або забезпечення сплати митних платежів;
9) у разі необхідності - документи, що підтверджують право на пільги із сплати митних платежів, на застосування повного чи часткового звільнення від сплати митних платежів відповідно до обраного митного режиму;
10) у разі необхідності - документи, що підтверджують зміну термінів сплати митних платежів;
11) у разі необхідності - документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 цього Кодексу.
Судом встановлено, що у спірній митній декларації зазначені всі відомості, передбачені вказаною вище нормою.
Жодних порушень митного законодавства судом не встановлено.
Посилання митного органу на порушення позивачем митного законодавства при декларуванні товару не можуть вважатись розбіжністю у розумінні частини 3 ст. 53 МК України і не можуть бути підставою для витребування додаткових документів та коригування митної вартості.
Зворотного суду не доведено.
Окрім того, відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, неодноразово висловленої у постановах: від 30.01.2018 у справі №813/7903/14, від 18.12.2018 у справі №826/15706/13-а, від 29.01.2019 у справі №815/6827/17, від 16.04.2019 у справі №815/6698/17, митна вартість товарів, відкоригована за резервним методом має ґрунтуватися на митній вартості, раніше визнаній (визначеній) митними органами, що міститься в Єдиній автоматизованій інформаційній системі (далі - ЄАІС).
При цьому, митний орган повинен не просто зазначити, зокрема, обставину відсутності в нього інформації щодо оформлення ідентичних та подібних товарів (як на підставу незастосування методів за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів), а навести цінову інформацію з ЄАІС про оформлення товарів, що мають ознаки, найбільш схожі на ознаки задекларованих товарів та пояснити з урахуванням положень статей 59, 60 МК України, чому ця інформація не може бути взята за основу для визначення митної вартості, чого в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості, відповідач не зазначив.
Таким чином, факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів.
Підсумовуючи викладене, суд робить висновок про надання позивачем митниці належного та достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, визначеної за основним методом, а відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.
В свою чергу, відповідачем не надано обґрунтованих пояснень відносно безпосереднього впливу вказаних ним зауважень на числові значення митної вартості товару та її розрахунок.
По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує про наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що вказувати про можливі порушення позивачем та/або припущення з боку суб'єкта владних повноважень є неприпустимим. Суд не може включати такі докази до предмету дослідження, оскільки вони не є належними доказами в розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням викладеного, з наданих документів видно, що підприємство для митного оформлення і підтвердження митної вартості надало усі документи для застосування основного методу визначення митної вартості. Надані документи підтверджують числові значення складових митної вартості, відомості в них не мають протиріч та розбіжностей дозволяють провести обчислення митної вартості.
Факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано позивачем, розмитнювався раніше за вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку Декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Викладена правова позиція відповідає правовому висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 07.08.2018 у справі №815/3400/17.
З урахуванням наведеного, суд робить висновок, що митним органом оспорювані рішення прийняті без урахування усіх обставин та без дотримання норм чинного законодавства, тому наявні підстави для їх скасування.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5053,84 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №365965 від 17.02.2025.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за в сумі 5053,84 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Представником відповідача у відзиві заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі №816/416/18.
Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).
На підтвердження понесених позивачем судових витрат адвокатом надано: копію довіреності №14/02/25-ОВ від 14.02.2025; копію договору №08/02-19/1 про надання правової (правничої) допомоги від 08.02.2019; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №4209 від 22.03.2019; копію додаткової угоди №14-02/25 від 14.02.2025 до договору про надання правової допомоги №08/02-19/1 від 08.02.2019.
Таким чином, представник позивача зазначає, що загальна вартість наданих послуг становить 15000,00 грн, а тому просить суду стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в повному обсязі.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в акті приймання-передачі наданих послуг, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги.
Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги позивачем не подано до суду доказів понесення витрат на правову допомогу: актів приймання-передачі послуг з визначенням витраченого адвокатом часу та детальним переліком наданих послуг, квитанцій про сплату витрат на правову допомогу тощо.
З огляду на викладене, суд робить висновок про відмову у задоволенні клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» (пр-т Олександра Поля, буд. 40, м. Дніпро, 49031, код ЄДРПОУ 30487219) до Одеської митниці (вул. Івана та Юрія Лип, буд. 21А, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ ВП 44005631) про визнання протиправними та скасування рішення про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів №UA500500/2024/000596/1 від 18.11.2024.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2024/001185 від 18.11.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5053 (п'ять тисяч п'ятдесят три) грн 84 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський