04 червня 2025 рокуСправа №160/33230/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 17 грудня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 для ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 13 вересня 2024 року, а також у протиправному неврахуванні пільгового стажу роботи за Списком №1 в повному обсязі, тому:
-скасувати рішення про відмову у призначенні пенси за віком на пільгових умовах за Списком №1 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.10.2024 №047050028864;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 ОСОБА_1 період з 01.08.2002 до 19.09.2007;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1996 до 28.06.1998 та з 18.11.1998 до 16.05.1999;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 з моменту досягнення пенсійного віку та звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 13 вересня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.10.2024 №047050028864 їй було відмовлено у призначенні пенсії через недосягнення пенсійного віку у 50 років. Також, позивач вказує, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу наступні періоди: з 01.09.1996 до 28.06.1998 та з 18.11.1998 до 16.05.1999, а до пільгового стажу - з 01.08.2002 до 19.09.2007. Рішення про відмову у призначенні пенсії позивачка вважає протиправним, тому і звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач повідомлявся про розгляд даної справи належним чином, проте заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не надав.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває, пенсію не отримує.
02.10.2024 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області розглянуто заяву позивачу від 02.10.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах та винесено рішення №047050028864 від 11.10.2024, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (50 років).
Судом встановлено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачки не зараховано:
-період навчання згідно з дипломом НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про початок навчання;
-період перебування в центрі зайнятості з 18.11.1998 до 16.05.1999 згідно з наданою трудовою книжкою НОМЕР_3 , оскільки відсутній запис про припинення допомоги.
До пільгового стажу не було зараховано період з 01.08.2002 до 19.09.2007 згідно з наданою довідкою №453 від 18.09.2023, оскільки не долучено докази на підтвердження проведення атестації робочих місць за 2002 рік.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 04.08.2029.
Вік заявника на момент звернення за призначенням пенсії - 45 років 01 місяць 29 днів.
Страховий стаж, визначений відповідачем, на момент звернення - 38 років 11 місяців 08 днів. Пільговий стаж - 15 років 08 місяців 10 днів.
Не погоджуючись з відмовою територіального органу Пенсійного фонду України у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Щодо пенсійного віку.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із пунктом 1 частинидругої якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Вказана норма застосовується з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд вважає, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. У даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тобто, з урахуванням вищевказаного, позивач на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах досяг необіхідного пенсійного віку у 45 років з необхідних 45 років, а тому позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу періоду навчання позивачки з 01.09.1996 до 28.06.1998.
Як стверджує відповідач у спірному рішенні, період навчання з 01.09.1996 до 28.06.1998 згідно з даними диплома НОМЕР_2 не був зарахований до страхового стажу, оскільки відсутня інформація про початок навчання.
Суд вважає такі висновки пенсійного органу невмотивованими, оскільки вони не базуються на нормах діючого пенсійного законодавства, а допущена в перекладі імені з російської мови на українську помилка не виключає приналежності виданого диплома позивачці.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про професійно-технічну освіту», професійно-технічний навчальний заклад - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я. Відповідно до ст. 18 цього Закону, до професійно-технічних навчальних закладів належать також навчально-курсові комбінати, навчальні центри та інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту.
Випускнику професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація «кваліфікований робітник» з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається відповідний документ про освіту встановленого зразка.
За наявності відповідного документа про освіту встановленого зразка період навчання зараховується до страхового стажу.
Так, згідно із записом №11 трудової книжки НОМЕР_3 та диплома НОМЕР_2 позивачка навчалася у Жовтоводському училищі Криворізького державного педагогічного інституту з 01.09.1996 до 28.06.1998.
Відтак, на переконання суду, період навчання позивачки з 01.09.1996 по 28.06.1998 підтверджений належним чином, а тому повинен бути зарахований до страхового стажу позивача. Натомість, відсутність у дипломі відомостей щодо дати початку навчання, за наявності цієї інформації у трудовій книжці, не може впливати на реалізацію позивачем права на пенсійне забезпечення.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду безробіття з 18.11.1998 до 16.05.1999, оскільки відсутній запис про припинення допомоги.
Так, відповідачем у спірному рішенні відмова у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу пояснюється тим, що відсутній запис про припинення допомоги.
З цього приводу суд зазначає таке.
Аналіз норм Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Мінстерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також, слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
При цьому, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що наявні в трудовій книжці позивача розбіжності не можуть бути підставою неврахування спірного періоду для обрахунку стажу при призначенні позивачу пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
З огляду на наведене, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивачки період отримання допомоги по безробіттю з 18.11.1998 до 16.05.1999.
Щодо незарахування відповідачем до пільгового стажу періодів роботи з 01.08.2002 до 19.09.2007.
Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що до пільгового стажу не зараховано період роботи: з 01.08.2002 по 19.09.2007 згідно з довідкою №453 від 18.09.2023, яка видана ПАТ «Юкрейніан Кемікал Продакс», оскільки відсутні відомості щодо атестації робочих місць за умовами праці з 2002 рік.
Зазначені твердження спростовуються наявними матеріалами справи.
Так, у матеріалах справи та у довідці про підтвердження наявного трудового стажу №453 від 18.09.2023 містяться відомості щодо атестації робочих місць. Зокрема:
- в період з 01 серпня 2002 року до 15 січня 2003 року - наказ про атестацію робочих місць № 147 від 17.04.1997; наказ № 127 від 04.03.2002;
- в період з 16 січня 2003 року до 01 жовтня 2014 року - наказ про атестацію робочих місць № 336 від 20.09.2007; № 129 від 10.04.2013.
Суд вказує, що порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок №383).
Відповідно до п.3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою КМУ від 01.08.1992 №442 (далі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 №41 (далі - Методичні рекомендації).
Основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з п.4 Порядку № 442 та п.п.1.5 п.1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Право на призначення пенсії не може ставитися в залежність від того, чи використано органом Пенсійного фонду наявні повноваження щодо направлення запитів для отримання документів та інформації від підприємств, які видали довідки, щодо яких у органу Пенсійного фонду наявні сумнівів та/або зауваження.
Крім того, суд враховує те, що належне оформлення наказів по підприємству та Переліків робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад покладається не на працівника, а на роботодавця.
Відтак, порушення роботодавцем порядку ведення та оформлення робочої документації, а так само невикористання пенсійним органом повноважень щодо перевірки поданих для призначення пенсії документів не може бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист.
Відтак, відповідачем неправомірно відмовлено в зарахуванні до пільгового стажу позивачки періодів роботи з 01.08.2002 до 19.09.2007.
Суд вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії, що ґрунтується на незарахуванні (невизнанні) частини наявного у позивачки страхового та пільгового стажу, без врахування положень пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, - є протиправним та підлягає скасуванню.
Порушені права позивача підлягають також захисту шляхом зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 01.08.2002 по 19.09.2007, а також до страхового стажу періоди - з 01.09.1996 до 28.06.1998 та з 18.11.1998 до 16.05.1999.
З урахуванням незарахованих відповідачем періодів навчання та роботи позивачки її стаж станом на дату звернення за призначенням пенсії становив понад 18 років з необхідних 07 років 06 місяців, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Також, в ході розгляду справи встановлено право позивача на призначення пільгової пенсії за Списком №1 при досягненні 45 років.
Отже, з метою ефективного захисту порушених прав позивача та задля виключення нових судових проваджень суд зобов'язує Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірні періоди з 01.09.1996 до 28.06.1998 та з 18.11.1998 до 16.05.1999, а також до пільгового стажу за Списком №1 - з 01.08.2002 до 19.09.2007 та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Щодо дати призначення пенсії відповідно до заяви позивача про призначення пенсії від 13.09.2024.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить зобов'язати відповідача вирішити питання призначення пенсії з 13.09.2024, з чим суд не погоджується.
Так, заява від 13.09.2024 розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, рішення якого не є предметом розгляду в цій справі.
Натомість, оскаржуване рішення в цій справі винесено за наслідком розгляду заяви позивача від 02.10.2024, яка подана в межах трьох місяців з дати настання пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачці виповнилося 45 років).
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. У разі звернення за пенсією після спливу трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку пенсія за віком призначається з дня звернення.
В спірних правовідносинах позивачка звернулася за призначенням пенсії не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, відтак, пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, - з 04.08.2024.
При цьому, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплачувати пенсію, оскільки фактично такі вимоги спрямовані на майбутнє.
Суд наголошує, що станом на час вирішення спору по суті, пенсія позивачу пенсійним органом не призначена, відтак, стверджувати, що після її призначення остання не буде виплачена не вбачається за можливе.
Відтак, на переконання суду, права та охоронювані законом інтереси позивача в цій частині не порушені.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС).
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код: 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.10.2024 №047050028864 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи за Списком №1 з 01.08.2002 до 19.09.2007.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди з 01.09.1996 до 28.06.1998 та з 18.11.1998 до 16.05.1999.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 04.08.2024 призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ідентифікаційний код: 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон