Номер провадження 22-ц/821/952/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №704/973/23 Категорія: 310000000 Дьяченко Д. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
03 червня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В.
секретар Широкова Г.К.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03.03.2025 у (повний текст складено 12.03.2025, суддя в суді першої інстанції Дьяченко Д. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради; Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та визначення порядку участі матері у вихованні дитини,
у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Відділ служби у справах дітей Тальнівської міської ради; Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та визначення порядку участі матері у вихованні дитини.
В обґрунтування позову зазначено про те, що 18.07.2019 між сторонами було укладено шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 . На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у березні 2022 року відповідач із сином виїхали в м. Золочів Львівської області. Перебуваючи там у квітні 2022 року відповідач повідомила, що не має наміру повертатись і хоче розлучитись.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 21.03.2023 шлюб між сторонами розірвано. Після розлучення батьків дитина постійно проживає з матір'ю, яка постійно перешкоджає спілкуванню позивача з сином, постійно наражає дитину на небезпеку шляхом залишення сина одного, без нагляду за ним дорослих на тривалий час, ігнорує повітряні тривоги, не відвідуючи укриття. Крім того, за час спільного проживання відповідач показала себе психічно неврівноваженою особою, з постійними нервовими зривами, регулярно приймала заспокійливі препарати. Позивач вважає, що таким чином відповідач завдає шкоди здоров'ю дитини та порушує права та інтереси позивача як батька.
Вказує, що має можливість забезпечити сину належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі.
З наведених підстав позивач просив суд визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 за місцем його реєстрації або проживання.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 03.03.2025 позов залишено без задоволення.
Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу вчинення відповідачем, як матір'ю дитини дій, що можуть наражати дитину на небезпеку, зашкодити її здоров'ю та розвитку, а також не довів інших обставин, що унеможливлюють подальше перебування дитини з матір'ю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції позивач подав 11.04.2025 засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.
В обґрунтування вказано на те, що відповідачем не надано суду жодних даних про те, що дитина перебуває у безпеці, в якій саме країні знаходиться, чи має належні умови для проживання та отримує необхідний догляд. Також зазначає про те, що відповідач виїхала з дитиною за кордон без погодження з позивачем, як з батьком дитини.
Також скаржник вказує на те, що в матеріал справи містяться дані, які підтверджують факти, в тому числі зафіксовані за участі поліції, які свідчать, що в період 2022-2023 років відповідач наражала дитину на небезпеку залишаючи її вдома саму на тривалий час, а також забираючи з укриття під час повітряних тривог.
Наголошує на тому, що відповідач не має власної житлової площі для проживання з дитиною, не має постійного місця роботи зі стабільним графіком і доходом, наражає дитину на небезпеку, постійно порушує законні права та інтереси дитини та його, як батька.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.07.2019 між сторонами Святошинським районним у місті Києві відділом ДРАЦС ГТУЮ у місті Києві було зареєстровано шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_4 (а.с. 8,9).
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 21.03.2023 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
На виконання вимог ухвали Тальнівського районного суду Черкаської області від 25.10.2023 про зобов'язання служби у справах дітей Тальнівської міської ради надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 виконавчим комітетом Тальнівької міської ради суду надано інформаційний лист від 13.12.2023 про те, що висновок щодо вирішення спору про визначення місця проживання дитини видати неможливо з тих підстав, що батьком дитини не надано всіх необхідних документів, а мати з дитиною перебувають за кордоном та остання категорично проти проживання дитини з батьком (а.с. 31-32).
На виконання вимог ухвали Тальнівського районного суду Черкаської області від 30.01.2024 про зобов'язання служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 на адресу районного суду надійшов лист про те, що Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування не вбачає правових підстав для надання висновку, оскільки дитина з матір'ю на території Святошинського району міста Києва не проживають ( а.с. 90,91).
Згідно з повідомленням КНП «Тальнівська багатопрофільна лікарня» Тальнівської міської лікарні №569-с від 11.07.2024 ОСОБА_6 на обліку у лікаря психіатра не перебуває. Дані щодо звернення за медичною допомогою до лікаря психіатра відсутні (а.с. 143).
Представник відповідача адвокат адвокат Тригуб О.М. в судовому засіданні в суді першої інстанції позов пояснила, що на даний час за для безпеки дитини відповідач разом з сином виїхала за кордон, перебуває в Німеччині в безпеці та в гарних умовах.
Аналогічні пояснення надала суду апеляційної інстанції представник третьої особи у справі - начальник відділу служби у справах дітей Тальнівської міської ради Черкаської області.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо наявного спору про визначення місця проживання дітей регламентуються такими правовими нормами.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 ЗУ «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 вказаного Закону).
Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Дитина є суб'єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Аналіз наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Колегія суддів вважає, що з огляду на малолітній вік дитини, саме проживання з матір'ю буде відповідати її найкращим інтересам, так як забезпечуватиме стійкість усталеного внаслідок тривалого спільного проживання емоційного зв'язку.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливатиме на взаємовідносини дитини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Отже, відповідні доводи апеляційної скарги на порушення певного обсягу батьківських прав внаслідок визначення місця проживання дитини з матір'ю є безпідставними.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, приймати в цьому участь, незалежно від того, з ким діти проживатимуть.
У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач наражала дитину на небезпеку залишаючи її вдома саму на тривалий час, а також забираючи з укриття під час повітряних тривог, матеріалами справи не підтверджено.
Твердження скаржника про те, що він має кращий матеріальний стан для забезпечення дитини, а відповідач в той же час не забезпечена власним житлом, не має стабільного заробітку, та в цілому не має можливості надати дитині належний догляд та забезпечити сина, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі доводи не мають визначального значення для вирішення цієї справи у зв'язку з тим, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, їх матеріальне забезпечення.
Матеріально-побутове забезпечення батьків суд враховує, але ці обставини не є визначальними у вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки суду, перш за все слід брати до уваги інші критерії, зокрема ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, у тому числі обов'язків із виховання дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини та суд повинен виходити із якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
В даному випадку колегія суддів особливо звертає увагу на те, що наразі дитина перебуває з матір'ю за кордоном, а батько наполягає на їх спільному з дитиною проживанні саме в м. Києві, що поза всяким розумним сумнівом не в інтересах дитини в умовах воєнного стану в державі.
У цій справі при вирішенні позову органи опіки та піклування брали участь у розгляді справи, проте висновок щодо розв'язання спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини не надали з підстав наведених вище.
У частинах четвертій-шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Однак, винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.
Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.12. 2023 у справі № 523/19706/19 передбачена частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п'ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов'язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв'язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо».
Встановивши фактичні обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про вирішення спору у цій справі за відсутності висновку органу опіки та піклування, з огляду на наявність відомостей, які дають можливість вирішити спір за наявними у матеріалах справи доказами.
Інші аргументи апеляційної скарги позивача на правильність вищенаведених висновків суду у справі не впливають, адже не доводять, що саме проживання з батьком буде відповідати найкращим інтересам малолітньої дитини.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03.03.2025 слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати ОСОБА_1 за апеляційний перегляд справи залишити за вказаним скаржником у зв'язку із залишенням без задоволення його апеляційних вимог.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 03.03.2025 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повний текст постанови виготовлений 04.06.2025.
Суддя-доповідач
Судді