Справа № 528/596/20 Номер провадження 22-ц/814/4/25Головуючий у 1-й інстанції Вітківський М.О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
26 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С. Б.
Суддів Обідіної О. І., Чумак О. В.
за участю секретаря: Ракович Д. Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 01 лютого 2021 року, ухвалене в м. Гребінці під головуванням судді Вітківського М. О., дата складення повного рішення суду - 10 лютого 2021 року
та заперечення на ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2020 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив суд визнати факт про те, що аварійний глиняний будинок 1941 року забудови «А-1» з господарськими будівлями, що були розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які перейшли у спадщину ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.12.2013, спадкова справа № 5/2013 зареєстрована в реєстрі № 788, посвідченого приватним нотаріусом Гребінківського районного нотаріального округу Полтавської області Радзівон Н. В., за власні кошти родиною позивача демонтовані, та як об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці відсутні; встановити факт, що при забудові земельної ділянки з 2016 року по АДРЕСА_1 , позивач почав споживати та користуватись комунальними послугами за цією ж адресою з 15.06.2016.
Позов мотивовано тим, що 15.06.2016 він за довіреністю та в інтересах своєї дружини ОСОБА_3 підписав останнє прийняття по акту прийому-передачі (покази приладів обліку, стан будівель, наявність будов, тощо), до прийнятих раніше по садибі АДРЕСА_1 будівлі: недобудований аварійний будинок «В-1» 2004, який будувався за рішенням Гребінківської міської ради народних депутатів № 460 від 23.08.1988, та дозволу на початок проведення робіт від 14.09.1988, виданих на ім'я ОСОБА_4 , яка в експлуатацію його сама не ввела (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та її син ОСОБА_5 , в подальшому при житті цей недобуд теж не добудував, на себе не переоформив та не ввів його в експлуатацію (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ); та глиняний, непридатний до використання будинок 1941 року «А-1», який належав відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.12.2013.
Після смерті забудовників з 2013 року садиба містилася без охорони, в результаті шифер будинку «В-1» неодноразово зривало вітрами, стеля і стіни заливалися дощами, систему опалення та систему водопостачання порвало морозом, кладка стін і фундаменту були розморожені та лопнули в багатьох місцях від замерзання води при затопленній дощами і розмороженій системі водопостачання, все знімне в будинку було знято і вкрадено невідомими, будинок був частково знищено, що підтверджує стан та наявність будівель на ділянці актом прийому-передачі від 15.06.2016 та актом обстеження начальника відділу містобудування архітектури та житлово- комунального господарства Гребінківської РДА від 12.07.2016.
Угоду у нотаріуса про купівлю-продаж будинку «А-1» не засвідчили, оскільки не вистачало документів на землю, які відповідач обіцяв знайти вдома. Відповідач повинен був приїхати в м. Гребінка, привезти або вислати позивачу довіреність і документи на земельну ділянку, погасити борги минулих років, подати заяву в ЦНАП та вивести з Державного реєстру аварійну глиняну хату «А-1» 1941 року та інші зазначені в свідоцтві про право на спадщину зруйновані часом споруди, а якщо він сам не встигне, позивач повинен був по наданій йому довіреності від імені відповідача підписати у нотаріуса договір про купівлю-продаж будинку «А-1» на ОСОБА_3 , яка потім буде сама оформляти документи і нести витрати, як власник. Проте, з невідомих причин перервався зв'язок з відповідачем вже 3 роки. Він сам не дотримав обіцянки і не вивів з реєстру зруйнованих часом споруд «А-1», «Б і Д».
Підписуючи акт прийому-передачі за вказаною адресою від 15.06.2016, представники не висловлювали своє особисте рішення і не розпоряджалися аварійним недобудованим будинком «В-1» за довіреністю, а як представники виконували усні вказівки довірителів, та як свідки підтверджували фактичну дату передачі ключів, приладів обліку, показань приладів обліку, стану будівель та наявність будов за цією адресою, вже після домовленості довірителів. У аварійного, недобудованого будинку «В-1» та земельної ділянки під ним, власника не було.
Зазначав, що в результаті виявлених суттєвих пошкоджень і дефектів при обстеженні, глибини тріщин, усадки та інше по будинку «В-1», в т. ч. розморозку будинку після затоплення з лопнутих систем водопостачання та опалення, що впливали на міцність і безпечне проживання у будинку, фахівцями після обстеження виявилося, що без зміцнення несучих ділянок і фундаменту, стяжки металоконструкцією всієї коробки будинку, заміни підлоги, збільшення товщини стін і стелі, заміни гнилих балок в стелі, перекриття даху, та ін. - будинок використовувати для житла було неможливо і небезпечно.
Відповідач, не маючи правовстановлюючого документу на будинок «В-1», не бажаючи і не маючи можливості добудувати, перебудувати або відновити в будинку хоча б те, що вже стало непридатним або було розкрадено невідомими, передав позивачу його за домовленістю під розбирання та реконструкцію як будматеріали, які були вмонтовані та використані при будівництві цього будинку «В-1». У своєму глиняному будинку 1941 року «А-1» відповідач не проживав, не охороняв його і не ремонтував, належні йому об'єкти на садибі розкрадалися невідомими на дрова та зруйнувалися згодом, так як на дату прийняття домоволодіння позивачем, пройшло з часу будівництва будинку «А-1» вже 75 років, а основним будівельним матеріалом будівель служила глина, тому мав місце факт руйнування часом його житлового будинку «А-1» та господарських будівель.
У рішенні Гребінківської міськради № 460 вказано, що будинок «А-1» прийшов в непридатність, і замість нього дозволили будувати новий будинок «В-1» з господарськими будівлями, у т. ч. сарай, гараж, шахтний колодязь, дворову вбиральню з вигрібною ямою. Вони з відповідачем домовилися, що для введення в експлуатацію будинку «В-1», його треба добудувати згідно рішення № 460 з господарськими будівлями, як вимагали цього служби міста від батька відповідача, усунути всі будівельні порушення шляхом розбирання та реконструктивної перебудови, привести земельну ділянку у відповідність з цільовим призначенням, вивезти з території садиби неіснуючі сараї «Б, Д» і аварійну глиняну хату «А-1» 1941 року (яка загрожувала обвалом) інакше буде стояти на ділянці два об'єкта нерухомості, що суперечить цьому рішенню міськради, яким приймалося рішення про можливість будівництва нового будинку замість старого непридатного, що зобов'язувало забудовника графічними хрестиками (X) на всіх стінах старого будинку «А-1» та сараю позначених в генплані земельної ділянки та червоних ліній забудови до рішення № 460 від 23.08.1988 тільки обов'язкове знесення старого будинку «А-1» та сараю.
Для вводу в експлуатацію будинку «В-1» позивачем демонтовано та вивезено залишки аварійного будинку «А-1» та сараїв «Б, Д», що підтверджується актом виконаних робіт № 7 від 21.09.2016, але відповідач довіреність до тепер не надав, сам не приїхав, доказів, що має документи на земельну ділянку за вказаною адресою, чи що вже отримав кадастровий номер на цю земельну ділянку не надав.
Факт загрози обвалу будинку «А-1» підтверджувався наступними документами: за даними техпаспорту 1945 року на 29.12.1945 % зносу вже становив 41% та у жовтні 2013 року була поставлена відмітка на техпаспорті будинку «А-1», під інвентарним № 1688, реєстровим № 10/1151, поставлено штамп «Погашено»; рішенням Гребінківської міської ради № 460 від 23.08.1988, де вказано, що старий будинок прийшов у непридатність; даними техпаспорту від 08.10.2013 % зносу становив 80%; актом прийому-передачі від 15.06.2016 з додатком, про стан будов «А-1, Б, Д»; актом обстеження начальника відділу містобудування архітектури та житлово-комунального господарства Гребінківської РДА від 12.07.2016; висновком експерта при незалежній оцінці від 10.06.2016.
Факт споживання позивачем комунальних послуг з 15.06.2016 підтверджуються актом депутата та сусідів від 20.04.2018; першою квитанцією на передоплату за вивіз сміття на червень-грудень від 16.06.2016; відповіддю «Лубнигаз» від 05.07.2016 де засвідчено, що покази лічильника газу знімали 16.06.2016. Факт проживання за цією адресою, а отже і споживання комунальних послуг підтверджується довідкою (повідомлення) про призначену субсидію № 10135 від 19.12.2018, довідками про відсутність заборгованості.
Також вказував, що сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх істотних умов по оплаті за будинок «А-1» по договору купівлі-продажу, зокрема: відповідач передає позивачу будинок «А-1» 1941 року з документами, замовляє та сплачує незалежну оцінку свого будинку «А-1» та технічну інвентаризацію з інформаційною довідкою, та відшкодовує всі витрати позивача які будуть ним понесені замість відповідача до переходу права власності по нотаріально посвідченому договору на вказане майно. Якщо відповідач вчасно не приїде в зазначений час для нотаріального посвідчення договору, і не надасть документи на земельну ділянку та довіреність, за якою можна буде підписати договір купівлі-продажу з позивачкою, щоб вона стала власником будинку «А-1», та як власник буде потім нести сама витрати по охороні, знесенню та вивезенню зруйнованих часом своїх будівель «А-1» «Б і Д», то всі понесені сім'єю позивачки витрати повинні бути компенсовані відповідачем. Позивач виконує фінансові та організаційні зобов'язання замість відповідача та за його рахунок, в рахунок оплати за будинок «А-1» на суму 4815 грн незалежної оцінки будинку, діє в інтересах відповідача щодо припинення нарахувань йому за минулі або поточні періоди за грошовими зобов'язаннями відповідача та успадковані відповідачем борговими зобов'язаннями від його спадкодавця, у т. ч.: сплачує борги за відповідача та за його спадкодавця, які були накопичені до 15.06.2016; як вимагали служби міста від батька відповідача згідно рішення № 460 від 23.08.1988, приводить земельну ділянку у відповідність з цільовим призначенням, як власник вивозить з території садиби залишки глини неіснуючих сараїв «Б, Д» і аварійну глиняну хату «А-1» 1941, для можливості добудови та введення в експлуатацію будинку «В-1».
Зазначає, що з 2016 року проводячи реконструктивне розбирання та капітально-відновлювальний ремонт основних вузлів, стін, стелі, фундаменту, несучих конструкцій, покрівлі, вікон, дверей, систем опалення, освітлення, та ін. будинку «В-1», родина заявника фактично побудувала на цій ділянці новий будинок «Л-1», сарай «К», підвал під «К», кухню «Ж», каналізаційний септик №7, вбиральню «З», літній душ «Е», огорожу № 1, № 10, вимощення 1, ділянку приведено у належний стан, де посаджено: дерев плодових - 69 шт; дерев хвойних 8 шт.; дерев декоративних - 7 шт.; чагарників плодових - 20 шт.; виноградних кущів - 40 шт.; малини кустової - 42 шт.; 6 сортів клубники- багато; кустарники декоративні - 25 шт.; рози - 32 кущі; інші квіти різні - багато.
З 15.06.2016 позивач, як споживач комунальних послуг за вищевказаною адресою укладає договори на комунальні послуги, та сплачує в подальшому за рахунками фактичне споживання.
Ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2020 року за клопотанням ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, зменшено розмір судового збору за подання позовної заяви до 911,95 грн та розстрочено сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 01 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 911,95 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про встановлення фактів демонтажу родиною позивача за власні кошти аварійного глиняного будинку та встановлення факту початку споживання та користування позивачем комунальними послугами, проте встановлення зазначених фактів не передбачено чинним законодавством.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що предметом спірних правовідносин є встановлення фактів демонтажу за власні кошти аварійного будинку та початку споживання і користування позивачем комунальними послугами, що для позивача мають юридичне значення.
Вказує, що суд помилково послався на положення статті 293 ЦПК України, оскільки ним було подано позов про встановлення фактів, а не заяву в порядку окремого провадження.
Зазначає, що суд також помилково посилався на статтю 331 ЦК України. Оскільки він перебудовував глиняний аварійний будинок та не просив суд визнати факт перебудови і права власності на нього, а лише запобіг обвалу будинку, поніс на нього фінансові та трудові витрати, а також сплачував комунальні послуги та борги.
Крім того в апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування ухвали суду від 16 листопада 2020 року.
Зазначає, що суд вирішив питання про відстрочення сплати судового збору без заявлення такого клопотання позивачем, яким було заявлено клопотання саме про звільнення від сплати судового збору, відтак незаконно стягнув суму судового збору з позивача за результатами розгляду справи.
Звертає увагу, що 25.09.2020 в рамках справи № 528/596/20 судом вже було звільнено його від сплати судового збору, а у 2020 році ним вже сплачено державі судовий збір у сумі 1 886,96 грн.
Наголошує, що доданими до позовної заяви доказами підтверджується наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору у зв'язку із незадовільним майновим станом.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надходив.
Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі встановлено, що рішенням виконавчого комітету Гребінківської міської ради народних депутатів Гребінківського району Полтавської області від 23.08.1988 року № 460 дозволено ОСОБА_4 будувати новий житловий будинок замість старого, який прийшов в непридатність, господарський сарай, гараж, шахтний колодязь, надвірн вбиральню з вигрібною ямою по АДРЕСА_1 (а. с. 20, 191, т.1).
Згідно дозволу на проведення робіт, який видано головою виконкому Гребінківської міської ради народних депутатів Гребінківського району Полтавської області 14.09.1988, дозволено ОСОБА_4 будівництво нового житлового будинку, на підставі рішення № 460 від 23.08.1988, генплану, термін закінчення робіт серпень 1991 року (а. с. 19, 192, т.1).
Станом на 29.12.1995 на житловий будинок за вказаною адресою власникам житлового будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виготовлено технічний паспорт, згідно якого житловий будинок складається з: «А-1» - житловий будинок 1941 року побудови; «Б» - сарай; №2 - огорожа; «В1» - будується житловий будинок по АДРЕСА_1 (а. с. 33-40, 199-204, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Гребінківської міської ради № 383 від 23.06.2010 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, внесено зміни до площ земельних ділянок, які приватизуються та передаються безоплатно у власність мешканцям міста, зокрема ОСОБА_6 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,080 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1084 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 194-196, т.1).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Гребінківського районного нотаріального округу Полтавської області Радзівон Н. В., ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_5 , 1943 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з житлового будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 23, 197, т. 1).
Згідно копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №119214363 від 31.03.2018, власником об'єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17.12.2013, є ОСОБА_2 (а. с. 7, 184, 185, т.1).
Відповідно до копії Звіту про проведення незалежної оцінки житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 23,2 кв. м, який розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , його ринкова вартість без урахування ПДВ станом на 2016 рік складає 4 815,00 грн (а. с. 24-33, 175-183, т.1).
Відповідно до акту прийому-передачі від 15.06.2016 ОСОБА_1 отримав, а ОСОБА_7 на підставі довіреності № 801 від 19.12.2013, передала йому майно згідно списку, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 61-63, 167-169, т.1).
12.07.2016 начальником відділу містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства Гребінківської РДА за участі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 складено акт обстеження домоволодіння, згідно якого встановлено, що використовувати для житла вказаний житловий будинок неможливо (а. с. 56-60, 160-164, т. 1).
Із довідки виконавчого комітету Гребінківської міської ради про склад сім'ї, або зареєстрованих у житловому приміщенні-будинку осіб від 27.12.2016 № 5669, вбачається, що за вказаною вище адресою ніхто не зареєстрований (а. с. 52, 198, т.1).
24.02.2017 за вих № 01-12/12 ОСОБА_1 надано відповідь начальником відділу містобудування архітектури та житлово-комунального господарства Гребінківської РДА Охріменко О. Ф. про те, що при огляді вказаного домоволодіння встановлено, що аварійний глиняний житловий будинок «А-1» побудований у 1941 році, а також глиняні сараї побудовані у 1941 і 1995 роках «Б, Д» на ділянці відсутні (а. с. 49, 171, т.1).
Як вбачається із копії довідки Гребінківської РДА Полтавської області № 01-12/51 від 29.12.2017, згідно рішення Гребінківської міської ради від 23.08.1988 № 460 ОСОБА_4 дозволено будувати за вищевказаною адресою новий житловий будинок «В-1» замість старого житлового будинку «А-1», який прийшов у непридатність та новий господарський сарай, гараж, шахтний колодязь та каналізаційний септик, по закінченню будівництва нових будівель старі будівлі демонтувати (а. с. 50, 172, т.1).
З акту № 7 приймання виконаних робіт та їх вартості вбачається, що роботи з розбирання та вивезення аварійного глиняного житлового будинку АДРЕСА_1 від 21.09.2016 виконано ФОП (підприємство-підрядник) ОСОБА_1 , замовник ОСОБА_3 (а. с. 53-55, 157-159, т.1).
Копією технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою встановлено, що замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_3 , паспорт виготовлено станом на 03.05.2019 (а. с. 41-47, 205-212, т.1).
20.04.2018 проведено обстеження даного домоволодіння, про що складено відповідний акт, який підписано депутатом міської ради Сотниченко К. В., сусідами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , відповідно до якого ОСОБА_1 який зареєстрований Донецька область, с. Шахове (Октябрське) Добропільський р-н, фактично проживає в АДРЕСА_1 . У 2016 році за вказаною адресою він перебудував будинок «В-1» та побудував з червоної цегли новий господарський сарай, підвал, кухню, каналізаційний септик, вбиральню, літній душ (а. с. 48, 165, т.1).
Із довідки № 18-04/31/29 від 26.12.2019, виданої Управління соціального захисту населення Гребінківської РДА вбачається, що ОСОБА_1 , 1958 р. н., що проживає в АДРЕСА_1 , призначена житлова субсидія для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, як внутрішньо переміщеній особі, згідно рішення комісії з питань призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, житлових субсидій та надання пільг та тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату. Житлова субсидія призначена на період з 01.02.2019 по 30.03.2019, з 01.11.2019 по 30.03.2020 (а. с. 11, 190, т. 1).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем факти не підтверджують наявність чи відсутність відповідного майнового права, а є його особистим тлумаченням певних правовідносин, які виникли внаслідок досягнення усних домовленостей сторони позивача із власником будинку ОСОБА_2 , та пов'язані із користуванням та здійсненням нової забудови позивачами на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак суд дійшов висновку, що позивач не є власником нерухомого майна у спосіб визначений законом, тому не мав права на його знесення для подальшого введення в експулатацію новозбудованого ним будинку, а тому факт який просить встановити позивач не породжує для нього жодних юридичних наслідків
Щодо мети встановлення факту початку споживання та користування позивачем комунальними послугами, суд вказав, що позивач в позові не навів його належне обґрунтування.
Згідно приписів частини першої статті 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Згідно з положеннями статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Для державної реєстрації припинення права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням подаються: 1) заява власника закінченого будівництвом об'єкта чи об'єкта незавершеного будівництва, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат»; 2) документ, що посвідчує право власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав або коли такий документ відсутній у зв'язку із втратою, пошкодженням чи псуванням).
Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням проводиться за наявності, зокрема, відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (пункт 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127).
Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку про те, що наявність встановленого факту знищення майна є умовою для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно зі статтею 349 ЦК України.
Позивач, заявляючи про встановлення такого факту, не довів належними доказами певного суб'єктивного права (інтересу) та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
Право власності на об'єкт нерухомого майна в установленому порядку він не набув, а питання щодо знищення майна, що є підставою для припинення права власності, може ініціювати виключно власник майна або уповноважена в його інтересах особа.
Вказуючи, що встановлення факту демонтажу, тобто знищення будинку «А-1» з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , при забудові земельної ділянки з 2016 року та відсутності даного об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці має значення для введення в експлуатацію будинку «В-1», позивач факту переходу до нього прав та обов'язків забудовника земельної ділянки ОСОБА_4 згідно рішення № 460 від 23.08.1988 та права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 в установленому порядку не довів.
Визнання об'єкта нерухомого майна знищеним поза волевиявленням власника майна ОСОБА_2 та за відсутності законних підстав такого втручання у право власності, що не має об'єктивної необхідності та не переслідує суспільний інтерес і легітимну мету, є несумісним з гарантіями статті 1 Першого протоколу та становитиме невиправдане втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном.
У частині факту користування комунальними послугами за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ґрунтується на договірних правовідносинах, учасниками яких є споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг, суд першої інстанції вірно зазначив, що саме по собі визнання юридичного факту в судовому порядку є непотрібним, якщо від цього факту не виникають, не змінюються чи не припиняються інші правовідносини.
За відсутності відповідних правових наслідків у контексті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог до ОСОБА_2 , факт споживання та користування комунальними послугами за вказаною адресою з 15.06.2016 не підлягає окремому встановленню судом.
Виходячи з викладеного, оскільки позивач не довів факту порушення його прав, а також, що обраний ним спосіб захисту є ефективним, таким, що відповідає змісту права чи інтересу, за захистом якого він звернувся до суду, характеру його порушення, невизнання або оспорення відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і доводами апеляційної скарги позивача такі висновки суду не спростовуються.
Заперечення в апеляційній скарзі на ухвалу Гребінківського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2020 року у частині відмови у звільненні від сплати судового збору за подання позовної заяви колегія суддів апеляційного суду відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 вказаного Закону, норма якої є спеціальною.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина 2 цієї ж статті): 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Наведеними правовими нормами встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб'єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити, відстрочити сплату судового збору або зменшити його розмір.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20).
Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція частин першої, другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року; «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року).
Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року становив 2 270 грн, за подання позовної заяви, що містить дві вимоги немайнового характеру позивач мав сплатити 1 681,60 грн, виходячи зі ставки судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI).
Згідно наданих позивачем доказів щодо його майнового стану за попередній 2019 календарний рік, його дохід у виді пенсії становив 18 239 грн.
Розглянувши клопотання позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру судового збору за подання цього позову до 911,95 грн, що не перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача, належним чином мотивувавши таке рішення.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо рішень інших судів про звільнення його від сплати судового збору відхиляються апеляційним судом, як безпідставні, оскільки відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, а також звільнення від його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
За змістом положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Так, згідно прецедентної судової практики ЄСПЛ, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Таким чином, необхідність сплати судових витрат не може визнаватися обмеженням права доступу до суду та зменшивши тягар судових витрат позивача до 5 відсотків розміру його річного доходу, суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права і діяв у межах наданого законом розсуду.
За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та залишає ухвалу та рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2020 року та ухвалу цього суду від 01 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
О. В. Чумак