Справа № 755/9729/25
"03" червня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100040001650 від 13.05.2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, працюючого неофіційно різноробочим, військовозобов'язаного, не військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу вимог ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора: ОСОБА_4 ,
обвинуваченого: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , 12.05.2025 близько 15 години 40 хвилин, підійшов до банкомату за адресою: м. Київ, пр-т. Каденюка, 12, де в той час знаходилася потерпіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка намагалася зняти грошові кошти. Після того, як потерпіла, після невдалої, на її думку, спроби зняти грошові кошти відійшла від банкомату, до нього підійшов ОСОБА_3 , в цей час банкомат видав 6000 гривень за транзакцією потерпілої. Після чого, у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, де об'єктом своїх злочинних посягань він обрав грошові кошти в сумі 6000 гривень, які належать потерпілій ОСОБА_5 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, протиправно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення ОСОБА_3 , скориставшись тим, що потерпіла відійшла від банкомату та не помітила, що грошові кошти були видані, дістав видані банкоматом купюри та сховав їх до внутрішньої кишені свої куртки.
В подальшому ОСОБА_3 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, запевнив потерпілу, що стояла поруч, що видані банкоматом грошові кошти належать йому, відійшов від банкомату та направився в невідомому напрямку.
Своїми діями ОСОБА_3 спричинив матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_5 на суму 6000 гривень
Таким чином, ОСОБА_3 , вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав покази, якими підтвердив вищевикладені обставини його скоєння, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.
Вказав, що дійсно, 12.05.2025 року за адресою: м. Київ, пр-т. Каденюка, 12, він побачив потерпілу, яка намагалася зняти грошові кошти з банкомату та підійшов до неї ближче, після чого вона йому повідомила, що банкомат не працює, оскільки за запитом не здійснює видачу готівки. Зазначив, що після цього він здійснив спробу зняти готівку з власної банківської картки, проте побачив як банкомат видав грошові кошти в сумі 6 000 грн., які належали потерпілій. На запитання потерпілої чи дійсно вказані грошові кошти були видані банкоматом за його запитом, він відповів ствердно та пішов далі по власним справам. В подальшому зазначеними коштами він розпорядився на власний розсуд, проте відшкодував потерпілій 2 800 грн. Повідомив, що всю іншу суму грошових коштів планує відшкодувати потерпілій в подальшому. Окрім того зазначив, що розуміє, що заволодів грошовими коштами без відома потерпілої, чим вчинив таємне викрадення майна останньої в умовах воєнного стану.
Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даного злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого. Суд, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, а саме - таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях "Рінгвольд проти Норвегії" від 11 лютого 2003 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, "Абу Зубайда проти Литви" від 31.05.2018 року, а також "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" від 08.07.2004 року, Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, проте з 11.10.2018 року перебуває під наркологічним диспансерно- динамічним наглядом з діагнозом: розлади психіки і поведінки, внаслідок вживання опіоїдів. Синдром залежності, в силу вимог ст. 89 КК України раніше не судимий, має задовільний стан здоров'я, не є інвалідом І чи ІІ групи, не є військовозослужбовцем, повідомив, що працює неофіційно різноробочим, неодружений, спосіб життя, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання, письмову заяву потерпілої, яка при призначенні покарання обвинуваченому поклалася на розсуд суду; відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме наявність у нього розуміння неприйнятності вчинених ним дій у цивілізованому суспільстві; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції частини четвертої статті 185 КК України у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених ст. 76 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням пропорційним вчиненому кримінальному правопорушенню та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Речові докази у кримінальному провадженні:
- грошові кошти в сумі 2 800 гривень, а саме: 4 купюри номіналом 500 грн. з серійними номерами ВС9341054, ЄС3850159, ЄД6244159, ЄК4028410, 3 купюри номіналом 200 гривень з серійними номерами ЄЖ2907371, АП5478512, ЄГ4713663, 2 купюри номіналом 100 гривень з серійними номерами ЕВ0783630, ЕВ 2347472 - залишити у володінні потерпілої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- диск з відеозаписом, датований 12.05.2025 року, з камер зовнішнього відеоспостереження, які встановлені на фасаді магазину «АТБ», за адресою: м. Київ, пр-т. Каденюка, 12 - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Учасникам кримінального провадження роз'яснюється право ознайомитись із журналом судового засідання.
Суддя