Справа № 451/341/25
Провадження № 2/451/180/25
іменем України
04 червня 2025 року місто Радехів
головуючого судді Куцик-Трускавецької О.Б.,
секретар судового засідання Сологуб М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лопатинської селищної ради Шептицького району Львівської області про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
Стислий виклад позиції сторін
Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат А. Фрей звернувся із позовом до відповідача - Лопатинської селищної ради Шептицького району Львівської області, у якому просить суд:
встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3 шляхом постійного проживання однією сім'єю не менше 5-ти років до часу відкриття спадщини із Спадкодавцем_1 - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданого (запис поновлено) 27.03.2018 року Радехівським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . На випадок смерті останній залишив розпорядження, яким належні йому земельні ділянки на підставі державного акту на право приватної власності на землю (ІІІ-ЛВ №019994), виданого Радехівською райдержадміністрацією 27.04.1999 року та зареєстрований в книгу записів державних актів на право приватної власності на землю, які розташовані на території Барилівської сільської ради Радехівського району заповів ОСОБА_3 . Згідно Договору купівлі-продажу житлового будинку зареєстрованого від 18.05.2007 посвідченого приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1140, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купив шлакобетонний житловий будинок з сільськогосподарським будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 - не заводилися та не видавалися, тобто за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі інформація відсутня.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , спадкоємицею якою є його дочка ОСОБА_1 , яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину за законом, відкривши спадкову справу у Приватного нотаріуса Шептицького районного нотаріального округу Львівської області.
Зазначає, що нотаріусом було постановлено - відмовити гр. ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що залишилося після смерті гр. ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що на час смерті проживав в АДРЕСА_1 і залишив заповіт на ім'я ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_3 протягом тривалого часу, а це більше 5-ти (п'яти) років, проживав без реєстрації та доглядав за ОСОБА_4 , оскільки він був похилого віку та потребував сторонньої допомоги. ОСОБА_3 перебуваючи в хороших і дружніх стосунках з ОСОБА_4 дійшли згоди про те, що ОСОБА_1 купить житловий будинок в ОСОБА_4 , а той буде проживати в ньому до дня смерті разом з ОСОБА_1 .
З урахуванням вказаних обставин, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
У судове засідання сторони участі уповноважених представників не забезпечили.
Заяви та клопотання учасників справи
01.04.2025 представник відповідача подав на розгляд суду клопотання, в якому останній просить суд розгляд справи здійснювати у його відсутності(а.с.51).
03.04.2025 представник позивачки подав на розгляд суду заяву, в якій останній просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити(а.с.54).
10.04.2025 приватним нотаріусом Шептицького районного нотаріального округу Львівської області Н. Комарницькою надіслано на розгляд суду належним чином завірену копію спадкової справи(а.с.58).
06.05.2025 представником позивачки на розгляд суду подано заяву, в якій останній просить суд розгляд справи здійснювати у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити(а.с.100-101).
04.06.2025 представником позивача на розгляд суду подано клопотання, в якому останній просить суд розгляд справи здійснювати без його участі , позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити(а.с.106).
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на вимоги частин 1, 3 статті 211, частини 1 статті 223 та частини 2 статті 247 ЦПК України суд доходить висновку про можливість проведення розгляду справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відсутності учасників судового процесу.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 05.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до відкритого підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження(а.с.48).
Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 03.04.2025 розгляд справи відкладено на 06.05.2025 та витребувано в приватного нотаріуса Шептицького районного нотаріального округу Львівської області Н. Комарницької належним чином завірену копію спадкової справи №69 за 2014 рік, відкриту після смерті спадкодавця - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.55).
Ухвалою підготовчого засідання від 06.05.2025 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті(а.с.104).
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Відповідно до копії поновленого запису свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 27.03.2018 вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Жорниська, Яворівського району, Львівської області(а.с.41).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 13.08.2014 вбачається, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.40).
Згідно із копією витягу зі Спадкового реєстру №39625860 від 13.02.2015 вбачається, що наявні відомості у Спадковому реєстрі після смерті ОСОБА_3 - заведена спадкова справа № 69/14 приватним нотаріусом Н. Комарницькою(а.с.19).
Відповідно до копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15084711 від 02.07.2007 вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2007, відповідно до якого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_5 придбав даний житловий будинок(а.с.20,25-26).
Відповідно до копії Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЛВ №019994, виданого 27.04.1999 на підставі розпорядження голови Радехівської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 20 квітня 1999 року № 185 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1351 вбачається, що ОСОБА_4 передається у приватну власність земельна ділянка площею 2,0743 гектарів розташована на території Барилівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва(а.с.21-22).
Згідно із копією довідки № 5 від 04.01.2023 вбачається, що за відомостями виконавчого комітету Лопатинської селищної ради місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 (а.с.24).
Відповідно до копії заповіту від 18.05.2007 вбачається, що ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробив особисте розпорядження, яким земельні ділянки на підставі державного акту на право приватної власності на землю (ІІІ-ЛВ №019994), виданого Радехівською райдержадміністрацією 27.04.1999 та зареєстрований в книгу записів державних актів на право приватної власності на землю, які розташовані на території Барилівської сільської ради Радехівського району заповів ОСОБА_3 (а.с.27-28).
Відповідно до копії інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 78970870 від 31.10.2024 вбачається, що відомості щодо заведеної справи та на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 . Заходи - відсутні(а.с.29).
Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій №239/02-31 від 01.11.2024 вбачається, що М. Диді відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що залишилося після смерті П. Заходи,яка помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що на час смерті проживав в АДРЕСА_1 , і залишив заповіт на ім'я ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.32-34).
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України).
У відповідності до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 Цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно статті 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтується на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як передбачено нормою статті 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності зі статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини 2 статті 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 7 статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. У відповідності до п. 7 вказаної вище Постанови, суд вправі розглядати справи про встановлення факту, що має юридичне значення, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.
Метою встановлення факту спільного проживання позивачки зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
Відповідно до положень ст.ст.1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до абз.3 п.3 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст.29, ч.2ст.1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини.
Згідно із частиною 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. З цієї норми випливає, що прийняття спадщини має важливе практичне значення: з ним пов'язана можливість оформлення права власності на спадкове майно шляхом видачі нотаріусом правовстановлюючого документа свідоцтва про право на спадщину та реєстрації, у випадках, визначених законом, прав на неї (наприклад, на нерухоме майно).
Для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.
Згідно із статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 нього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У свою чергу, для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини, (ч. 1ст. 1269 ЦК України).
Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.
Отже, щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори в межах 6-місячного строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).
Строк, визначений ст. 1270 ЦК України в такому випадку застосовується для відмови від спадщини, а не для її прийняття.
У своїй ухвалі № 505/2085/14-ц від 14.09.2016 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку - «якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. З наведених підстав колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відсутність реєстрації спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця сама по собі не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини ч. 3 ст. 1268 ЦК України підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.»
Аналогічні правові висновки містяться в ухвалі Верховного Суду України № 6-7165св09 від 03 листопада 2010 року, рішенні Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6048327св14 від 11 листопада 2015 року, ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6-20158св15 від 21 жовтня 2015 року.
Відповідно до пункту 23 постанови № 7 Пленум Верховного суду України від 30.05.2008 якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Таким чином, прийняття спадщини спадкоємцем є презумпцією, що ґрунтується на двох фактах (постійне проживання зі спадкодавцем та відсутність заяви про відмову від спадщини).
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову
Встановлені судом обставини свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . На випадок смерті останній залишив розпорядження, яким заповів спадкове майно ОСОБА_3 . Спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 - не заводилися та не видавалися, тобто за вказаними параметрами запиту у Спадковому реєстрі інформація відсутня.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , спадкоємицею якою є його дочка ОСОБА_1 , яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину за законом, відкривши спадкову справу у Приватного нотаріуса Шептицького районного нотаріального округу Львівської області.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Тобто, виходячи зі змісту статті 13 ЦПК України, суд не має права вийти за межі позовних вимог.
За загальним правилом, передбаченим у частині 2 статті 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
В своєму позові представник позивачки просить встановити факт прийняття спадщини, однак даний факт не підлягає встановленню. Позивачкою подано заяву про прийняття спадщини, яка прийнята нотаріусом і на підставі якої заведено спадкову справу.
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку, у позові слід відмовити.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи та не відповідають вимогам закону.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог М. Диди.
Розподіл між сторонами судових витрат
Судові витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 1211, 20 грн покласти на позивачку.
На підставі статей 10, 19, 89, 200, 259, 264, 265, 293 ЦПК України, Радехівський районний суд Львівської області, -
ухвалив:
у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Лопатинської селищної ради Шептицького району Львівської області (вул. Центральна, 15А, с-ще Лопатин, Шептицький район, Львівська область, код ЄДРПОУ 04369819),про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Головуючий суддяО. Куцик-Трускавецька