Справа № 463/12549/21
Провадження № 1-кп/463/102/25
про скасування арешту майна
03 червня 2025 р. Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілого - ОСОБА_4 ,
представника власника майна - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові клопотання адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за № 12020141040001147 від 25.08.2020 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,
адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 звернувся до Личаківського районного суду м.Львова з клопотанням про скасування арешту майна.
Клопотання обґрунтовує тим, що в провадженні Личаківського районного суду м.Львова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020141040001147 від 25.08.2020 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
В межах зазначеного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 27.08.2020 року, з метою збереження речових доказів, накладено арешт на транспортний засіб марки «DAEWOO LANOS» р.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_6 . Разом з тим зазначає, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 01.02.2021 року, арешт на вищевказане майно було скасовано частково, в частині права користування. Отже, на даний час захід забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна у своїй більшості зберігається. Вказує, що мета з якою на вказаний транспортний засіб накладався арешт, як на речовий доказ, тобто його дослідження, досягнута, оскільки з транспортним засобом проведено усі необхідні слідчі (процесуальні) дії та експертизи. Автомобіль не підлягає конфіскації та не є майном, яке може бути використане для відшкодування шкоди за цивільним позовом, враховуючи той факт, що ОСОБА_6 не має жодного статусу у кримінальному провадженні та не може бути притягнутий до жодної відповідальності. В той же час, збереження арешту майна протягом чотирьох років призводить до порушення права власника майна на розпорядження належним йому майном. На підставі викладеного, вважає, що потреба у застосуванні арешту відпала, а тому, просить клопотання задовольнити та скасувати арешт на вказаний автомобіль.
Потерпілі ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 подали спільні письмові заперечення на клопотання, в яких просять відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту майна з огляду на наступне. Зазначають, що арешт на автомобіль накладено обґрунтовано, такий визнано речовим доказом, оскільки був засобом вчинення кримінального правопорушення та зберіг на собі його сліди, на даний час потреба в арешті не відпала, підстав для скасування арешту майна не має. Зазначають, що по даному факту органом досудового розслідування відкрито інше кримінальне провадження за № 12022141360001867 від 22.11.2022 року, досудове розслідування в якому триває, проводяться слідчі та процесуальні дії, в тому числі заплановано проведення низку слідчих експериментів та експертиз, для проведення яких необхідний вищевказаний автомобіль. З огляду на викладене, просять відмовити у задоволенні клопотання.
Представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні клопотання підтримав з підстав наведених у такому, просить клопотання задовольнити.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечив. Підтвердив, що з автомобілем проведено усі необхідні слідчі та процесуальні дії, в тому числі експертизи, однак, оскільки судом на даний час висновки експертів не досліджувались, вважає заявлене клопотання передчасним.
Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні відносно клопотання заперечив, з підстав викладених у письмових запереченнях, підтримав позицію прокурора, просить відмовити у задоволенні клопотання.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту майна, оглянувши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Частинами 1, 2 статті 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Правовідносини щодо арешту майна, накладеного в межах кримінального провадження, регулюються главою 17 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому у застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Частина 4 ст.174 КПК України регулюють порядок вирішення питання про скасування арешту майна судом - за наслідками розгляду кримінальної справи.
Судом встановлено, що в провадженні Личаківського районного суду м.Львова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020141040001147 від 25.08.2020 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 27.08.2020 року, з метою збереження речових доказів, накладено арешт на транспортний засіб марки «DAEWOO LANOS» р.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_6 .
Слідчий суддя постановляючи дану ухвалу виходив з того, що виявлений транспортний засіб може бути доказом вчинення кримінального правопорушення, міг зберегти на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з метою недопущення їх знищення.
Разом з тим, ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 01.02.2021 року, арешт на транспортний засіб марки «DAEWOO LANOS» р.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 скасовано частково, в частині права користування.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 14.07.2022 року, судове провадження у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020141040001147 від 25.08.2020 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України - зупинено у зв'язку із оголошенням розшуку обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 28.05.2025 року за ініціативою суду, судове провадження з розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні за № 12020141040001147 від 25.08.2020 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України - відновлено з метою розгляду клопотання представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 27.08.2020 року.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Відповідно до ст.16 КПК України - позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
Сукупність наведеної норми свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, суду, прокурора, слідчого, вчинена під час досудового розслідування та судового розгляду, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
При вирішенні питання про скасування арешту майна, суд враховує вимоги чинного законодавства, щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.174 КПК України - арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням обвинуваченого, його захисника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до ст.131 КПК України - заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст.100 КПК України - речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю.
Згідно з ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Прокурор в судовому засіданні в достатній мірі не обґрунтував позицію сторони обвинувачення щодо необхідності подальшого застосування арешту майна, оскільки жодних доказів про відношення даного автомобіля до кримінального провадження за № 12022141360001867 від 22.11.2022 року, визнання його у такому речовим доказом, призначення та проведення відносно вказаного автомобіля відповідних нових експертиз, слідчих та процесуальних дій чи встановлення нових обставин, які б свідчили про його значущість для органу досудового розслідування не надав. Разом з тим, підтвердив, що власник вилученого майна не має жодного статусу у кримінальному провадженні.
Наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до положень ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Будь яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року; також рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52).
Факт тривалого накладення арешту на майно ОСОБА_6 є непропорційним втручанням у його право власності та створює перешкоди у володінні та розпорядженні свого майна.
Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Суду не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна.
Також судом встановлено, що з транспортним засобом марки «DAEWOO LANOS» р.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 під час досудового розслідування проведено усі необхідні процесуальні (слідчі) дії та експертизи, яким буде надана правова оцінка судом під час їх дослідження. Захід забезпечення кримінального провадження (арешт майна) триває майже п'ять років. Автомобіль не підлягає спеціальній конфіскації та не є майном, яке може бути використане для відшкодування шкоди. Окрім цього, останній перебуває протягом чотирьох років у фактичному користуванні власника, тобто зношується та піддається природнім змінам, а тому, прокурором та потерпілими не доведено, що проведення із таким будь-яких нових процесуальних дій в іншому кримінальному провадженні призведе до встановлення нових обставин.
Варто зауважити, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим.
Судом при розгляді даного клопотання враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, правова позиція ЄСПЛ у справі «AKSHIN GARAYEV v. AZERBAIJAN» від 02.02.2023, заява № 30352/11. Власник приватної компанії скаржився на те, що постійне і тривале утримання майна, що належить його компанії, в якості речових доказів у кримінальному провадженні, порушувало його право на мирне володіння своїм майном. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що оскільки утримання майна Заявника як доказу є заходом, який тимчасово обмежує користування та розпорядження майном, цей захід має бути передбачений національним законодавством, переслідувати законну мету та бути їй пропорційним. Водночас також повинно існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, в тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається в понятті «справедливого балансу», який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим. У справі Заявника Суд взяв до уваги, що кримінальне провадження залишалося призупиненим без проведення активних слідчих дій та без можливості переоцінити подальшу необхідність збереження речових доказів. При цьому, Суд врахував значну вартість цього майна. Як наслідок, ЄСПЛ констатував, що у цій справі не було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами Заявника, оскільки він був зобов'язаний нести надмірний тягар внаслідок тривалого утримання його майна як доказу.
Таким чином, позбавлення власника майна можливості розпоряджатися власністю, як захід забезпечення кримінального провадження, порушує право власності та суперечить ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому випадку, коли у кримінальному провадженні відсутні підстави, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння майном у контексті забезпечення «справедливого балансу» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи фізичної чи юридичної особи.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги мету накладення арешту - забезпечення збереження речових доказів, з урахуванням недоведеності стороною обвинувачення обставин, що підтверджують необхідність збереження арешту майна, обґрунтованість доводів клопотання про скасування арешту, суд дійшов висновку, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба, оскільки прокурором не доведено необхідність здійснення такого арешту, в кримінальному провадженні відсутні дані, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння і розпорядження власником належним йому майном у зв'язку з чим клопотання про скасування арешту підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.170, 171, 173, 174, 395 КПК України, суд, -
клопотання адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за № 12020141040001147 від 25.08.2020 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України - задовольнити.
Скасувати арешт на транспортний засіб марки «DAEWOO LANOS» р.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 27.08.2020 року, з врахуванням ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 01.02.2021 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1