Справа № 947/26676/23
Провадження № 2/947/142/25
26.05.2025 Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Огренич І.В.,
за участю секретаря - Коростій М.В.,
за участю представника позивачки - адвоката Кокарєва А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради (65114, м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 9), про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 23 серпня 2023р. та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому позивачка посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_4 , сторони у шлюбі не перебувають. 22.04.2022 позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , який разом з позивачкою займається вихованням доньки. ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не цікавиться її життям, не відвідував і не відвідує її, не сплачує аліменти та інші витрати пов'язані з життям, вихованням, утриманням, хворобою дитини. Відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, а тому ОСОБА_1 вимушена звернутись до суду з даним позовом.
Представник позивачки - адвокат Кокарєв А.П. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, в зв'язку з чим, зі згоди представника позивачки, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Представник третьої особи - М.Дурман у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву в якій просила проводити розгляд справи у їх відсутність, також зазначила, що в зв'язку із відсутністю ОСОБА_1 та її малолітньої доньки ОСОБА_3 на території України, членами комісії одноголосно прийнято рішення про неможливість розгляду заяви громадянки ОСОБА_6 про розгляд питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вислухавши представника позивачки - адвоката Кокарєва А.П., вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Як встановлено у судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_4 , що підтверджується актовим записом про народження №5834 від 22.06.2015 відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м.Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.
Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України 19/1829-25 від 08.01.2025 ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_7 , 2015 р.н., 26.04.2024 виїхали проживати за кордон.
Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України №43024 від 12.11.2024 ОСОБА_2 03.11.2021 виїхав за межі України.
У відповідності до ст.150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.
Між тим, в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративного стягнення, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Саме лише твердження позивачки про те, що відповідач знаходиться за кордоном та не займається вихованням дитини не є належним підтвердженням систематичної винної поведінки відповідача та ухилення батько від виконання батьківських обов'язків. Проживання батько окремо від дитини не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.
Обов'язковим елементом ухилення від виконання батьківських обов'язків, як підстава позбавлення батьківських прав, що передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.
Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991 року і набула чинність для України 27.09.1991 року, визначає, що розлучення дитини з батьками може бути необхідним в якнайкращих інтересах дитини у виключних випадках, наприклад, коли батьки взагалі не піклуються про неї.
У рішенні Європейського суду від 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що при позбавленні батьківських прав суди повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини. Крім того, у даному рішенні Європейським судом звернуто увагу, що при вирішенні справ про позбавлення батьківських прав має бути встановлено відсутність поважних причин не виконання батьками батьківських обов'язків, які б виправдовували позбавлення батьківських прав.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
При таких обставинах та з огляду на те, що судом не встановлено фактів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, вчинення ним будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення дитині будь-якої моральної чи фізичної шкоди, тому суд не знаходить достатніх підстав, передбачених ст.164 СК України для позбавлення його батьківських прав, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 про позбавлення батьківських прав слід відмовити за безпідставністю.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обв'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
У відповідності до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування та найважливішим обов'язком батьків.
Статтею 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, регламентовано, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 1 статті 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
При таких обставинах, вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів підлягають задоволенню.
Керуючись ст.4, 76-84,141,247,258,259,273,280-282,354-355,430 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 23 серпня 2023р. та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 ,в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), на користь держави судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2025.
Суддя: І. В. Огренич