Справа № 947/6807/25
Провадження № 2/947/1954/25
02.06.2025 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Куриленко О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Солтановської Ю.О.,
представника позивача - Ворошилової Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
20.02.2025 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
В обгрунтування позовних вимог зазначала, що ОСОБА_1 з 21.09.2018 року по 09.02.2024 року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА». Зазначає, що відповідач часто затримував виплату заробітної плати своїм працівникам, виплати проводив нерегулярно, з порушенням встановлених термінів, в тому числі і позивачеві, а з жовтня 2023 року відповідач взагалі перестав виплачувати заробітну плату. Відповідно до наказу про припинення трудового договору від 09.02.2024 року №Z00/08/02/003 позивача було звільнено за угодою сторін згідно із пунктом 1 статті 36 КЗпП України з 09.02.2024 року. Стверджує, що з Наказом про припинення трудового договору від 09.02.2024 року №Z00/08/02/003 письмово позивач не ознайомлювався, копію наказу позивачу вручили в магазині мережі Ельдорадо приблизно на початку березня 2024 року. Зазначає, що в день звільнення 09.02.2024 року, в порушення вимог, передбачених ч. 1 ст. 116 КЗпП України, відповідач не видав позивачу письмове повідомлення про нараховані суми заробітної плати та не провів повний розрахунок і не виплатив заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки, а саме ОСОБА_1 не здійснювалась виплата заробітної плати у жовтні-грудні 2023 року та січні-лютому 2024 року, а також при звільненні не було здійснено розрахунок за 77 (сімдесят сім) днів невикористаної щорічної основної відпустки.
Указані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 24.02.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - п'ять днів з дня отримання копії даної ухвали.
25.02.2025 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася через систему «Електронний суд» з заявою про усунення недоліків.
Ухвалою судді від 26 лютого 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 26 березня 2025 року на 10 год. 30 хв.
У судовому засіданні, призначеному на 26.03.2025 року, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала клопотання про витребування доказів, заявлене одночасно з позовною заявою та просила його задовольнити, а саме витребувати у ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІЄСА» (код ЄДРПОУ 36483471) копію наказу про прийняття на роботу до ТОВ «ДІЄСА» ОСОБА_1 , копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з відміткою про ознайомлення з ним, копії щомісячних розрахункових листів (довідок) щодо розміру нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 21.09.2018 року по 09.02.2024 року з відображенням назв і сум всіх складових, які входять до її структури (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати), розрахунковий листок або довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 , станом на день звільнення, а саме на 09.02.2024 року, розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані виплачені при звільненні ОСОБА_1 , із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства щодо звільненого працівника, відомості про розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , розраховані в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року.
Ухвалою суду від 26.03.2025 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування доказів по цивільній справі, - задоволено. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»: копію наказу про прийняття на роботу до ТОВ «ДІЄСА» ОСОБА_1 ; копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з відміткою про ознайомлення з ним; копії щомісячних розрахункових листів (довідок) щодо розміру нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 21.09.2018 року по 09.02.2024 року з відображенням назв і сум всіх складових, які входять до її структури (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати); розрахунковий листок або довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 , станом на день звільнення, а саме на 09.02.2024 року; розрахунковий листок або довідку про суми, нараховані та виплачені при звільненні ОСОБА_1 , із зазначенням окремо кожного виду виплати на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства щодо звільненого працівника; відомості про розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , розраховані в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року. Встановлено строк виконання даної ухвали до наступного судового засідання, призначеного на 24 квітня 2025 року до 10.30 год.
У зв'язку з неотриманням витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 02.06.2025 року до 11.00 год.
24.04.2025 року засобами поштового зв'язку від представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» - Олени Ліберт надійшла відповідь на ухвалу суду від 26.03.2025 року про витребування доказів. В цій заяві представник відповідача визнала, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» по заробітній платі позивача, включаючи компенсацію за невикористану відпустку складає 155695,80 гривень. Зазначила, що несвоєчасна виплата заробітної плати сталася в зв'язку із обставинами непереборної сили, що підтверджується Сертифікатом №3000-24-0827 від 23.04.2024 року, виданого київською торгово-промисловою палатою та рішеннями господарських суддів про стягнення з рф збитків у справах №2910/14555/23, №2910/2735/24. Факт знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, що спричинило неможливість своєчасно розрахуватись при звільненні, встановлений постановами Київського апеляційного суду, зокрема, від 22.07.2024 у справі № 757/2043/24-ц, від 24.10.2024 у справі № 367/891/24; від 31.10.2024 у справі № 757/3910/24-ц; від 05.11.2024 у справі № 757/49217/23-ц; від 08.11.2024 у справі № 757/5604/24, від 28.11.2024 у справі № 757/12465/24-ц, від 04.12.2024 у справі № 757/3902/24-ц; від 04.12.2024 у справі № 370/416/24; від 11.12.2024 у справі № 757(/6182/24-ц; постановою Миколаївського апеляційного суду від 22.10.2024 у справі № 523/7152/24; постановою Черкаського апеляційного суду від 19.11.2024 у справі № 705/2144/24 що не потребує додаткового доказування. Аналогічну правовому позицію підтримали місцеві суди. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду 02.12.2024 виніс постанову, якою касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 22.07.2024 у справі №757/2043/24-ц залишив без змін, чим підтвердив знаходження ТОВ «Дієса» під дією обставин непереборної сили.
На виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 року про витребування доказів у справі представник відповідача надала розрахунковий листок; розрахунок середнього заробітку; копію наказу про прийняття на роботу; копію наказу про припинення трудового договору.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні, призначеному на 02.06.2025 року, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» у судове засідання не з'явився, про час та місце його проведення повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про відкладення слухання справи від нього до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив таке.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 21.09.2018 року по 09.02.2024 року перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА».
Відповідно до наказу про припинення трудового договору від 09.02.2024 року №Z00/08/02/003 позивача було звільнено за угодою сторін згідно із пунктом 1 статті 36 КЗпП України з 09.02.2024 року.
Позивач зазначає, що в день звільнення 09.02.2024 року, відповідач не видав позивачу письмове повідомлення про нараховані суми заробітної плати та не провів повний розрахунок і не виплатив заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки, а саме ОСОБА_1 не здійснювалась виплата заробітної плати у жовтні-грудні 2023 року та січні-лютому 2024 року, а також при звільненні не було здійснено розрахунок за 77 (сімдесят сім) днів невикористаної щорічної основної відпустки.
Згідно розрахунку середнього заробітку від 15.04.2025 року, наданого представником відповідача, за період з 01.10.2023 року по 30.11.2023 року заробітна плата ОСОБА_1 складає 93976,76 гривень.
Відповідно до розрахункового листа за лютий 2024 року борг Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» перед працівником ОСОБА_1 складає 155695,80 гривень, що складається з: компенсації відпустки (77 днів) - 107507,43 гривень, місячної премії - 33635,95 гривень, боргу підприємства на початок місяця - 47983,26 гривень; утримано: 2117,15 гривень - воєнний збір, ПДФО - 25405,81 гривень.
Як стверджує позивач, до теперішнього часу суми, що йому належать, відповідачем не виплачені.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви №68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява №42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 14.08.2023 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
При визначенні розміру заборгованості із заробітної плати, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно з розрахункових листів, з яких слідує, що борг за підприємством перед позивачем становить 155695,80 грн. Вказана сума заборгованості сторонами не оспорюється.
За наведеного, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в сумі 155695,80 грн. підлягає до задоволення.
В частині вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що за змістом ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 ст. 117 КЗпП, тобто не більш як за шість місяців.
Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідач вказує, що невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталася внаслідок об'єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
До матеріалів справи долучено копію сертифіката № 3000-24-0827 Київської торгово-промислової палати, виданого ТОВ «Дієса», про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певних обов'язків (зобов'язань) від 23.04.2024 №17/13-4/398.
На підтвердження скрутного фінансового становища сторона відповідача посилалась на рішення господарських судів про стягнення з рф збитків. Так, в Господарському суді міста Києва розглянутий позов ТОВ «Дієса» до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення 3868247,99 дол. США заподіяних збитків (справа № 910/14555/23). Позов задоволений повністю. Також наказом від 01.08.2024 Господарського суду м. Києва у справі № 910/2735/24 стягнуто з рф матеріальну шкоду в розмірі 15950007, доларів США 61 цент, що також підтверджує факт знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, яка знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із військовою агресією рф. Київським апеляційним судом у справі № 757/2043/24-ц також були проаналізовані докази знаходження ТОВ «Дієса» під дією обставин непереборної сили та ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу ТОВ «Дієса» задоволено, скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку. Колегією суддів апеляційного суду враховується, що у сертифікаті № 3000-240827 від 23.04.2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12.03.2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між позивачем та відповідачем, які припинені за згодою сторін лише 12.09.2023 року. Отже, як вказує представник відповідача між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом № 3000-240827 від 23.04.2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов'язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв'язок.
На думку суду, відповідачем наведено належні та допустимі докази про відсутність вини підприємства у невиплаті належних звільненому працівникові сум в день звільнення у зв'язку із існуванням форс-мажорних обставин.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань (обов'язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.
У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Частинами другою та третьою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов'язку виплати заробітної плати.
Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку.
Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань.
Після початку військової агресії за певними контрагентами, в тому числі тими, що включені до плану санації, ТОВ «ДІЄСА» отримав сертифікати, що засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які наявні в матеріалах справи.
Із долученого до матеріалів сертифіката № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «Дієса» щодо обов'язку (зобов'язання) за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України "Про оплату праці", з урахуванням статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Зобв'язує вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у термін: з 12.03.2022 року.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають на 23 квітня 2024 року.
Отже, унеможливлення виконання ТОВ «Дієса» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; знищення активів підприємства (основних засобів та товарів) за адресою: вул. Гоголівська, буд. 1-А, с. Квітневе, Броварський р-н, Київська обл., де знаходився основний товарний склад внаслідок пожежі через потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу (обстріл), які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач під час судового розгляду справи довів обставини про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність ТОВ «ДІЄСА» і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов'язань, а також обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні позивача.
Відповідач з метою доведення форс-мажорних обставин саме для конкретного випадку звернувся до Торгово-промислової палати України.
Наявність форс-мажорних обставин щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДІЄСА» за статтями 94 та 115-117 Кодексу законів про працю України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» засвідчується сертифікатом Київської торгово-промислово палати № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року.
Судом враховується, що у сертифікаті № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року визначено початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) саме з 12 березня 2022 року, тобто, охоплює період дії трудових правовідносин між сторонами, які припинені за згодою сторін лише 09 лютого 2024 року.
Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом № 3000-240827 від 23 квітня 2024 року, та неможливістю належного виконання ТОВ «Дієса» обов'язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв'язок.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а саме в частині позовних вимог про нараховану, та не виплачену заробітну плату та компенсація за невикористану щорічну відпустку в розмірі 155695,80 грн. Що ж стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку, за час затримки розрахунку при звільненні, на думку суду підстави для такого стягнення на користь позивача відсутні, тому у задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.
Крім того, з відповідача на користь держави, згідно вимоги ст.141 ЦПК України, слід стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн. за позовну вимогу про стягнення заробітної плати, від сплати якої позивач звільнений.
Керуючись Законами України «Про оплату праці», «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», «Про торгово-промислові палати в Україні», ст.ст. 47, 94, 97, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 263, 617 ЦК України, 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», код ЄДРПОУ 36483471, 03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, 45, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , заборгованість із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в сумі 155695,80 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», код ЄДРПОУ 36483471, 03150, місто Київ, вул. Велика Васильківська, 45, на корись держави 1211,20 гривень судового збору.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення місячного заробітку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О. М. Куриленко