1Справа № 335/3031/25 3/335/1014/2025
03 червня 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя Сиротенко В.К., розглянувши матеріали, які надійшли з відділу документування та реєстрації фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1ст. 197 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДАП№06.4-29-321 від 26.03.2025 року, 26.3.2025 року о 14 год. 12 хв. було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає без реєстрації місця проживання, чим порушив п.1 ст. 5ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», за що передбачена відповідальність, встановлена ч. 1ст. 197 КУпАП.
В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не з'явився, повідомлявся у встановленому законом порядку.
Від його законного представника - ОСОБА_2 на адресу суду надійшло письмове клопотання про закриття провадження по справі. В обґрунтування зазначено, що 26.03.2025 року в Департаменті адміністративних послуг ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . 26.03.2025 року був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.197 КУпАП відносно ОСОБА_1 «Проживання громадян без реєстрації місця проживання». Станом на 05.03.2022 року ОСОБА_3 виїхав на територію держави Словаччина, де має притулок від держави і на сьогоднішній день, що підтверджується документом Odidenec, номер EC-ECTN-220309-029
Згідно зі ст. 221 КУпАП справи про адміністративні правопорушення вчинені особами з 16 до 18 років, підлягають розгляду судами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що справа підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, виходячи з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 256 КУпАП встановлено загальні вимоги щодо змісту протоколу про адміністративне правопорушення. Так, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Крім того, при складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст.268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі.
У відповідності до окремої думки, висловленої суддями Верховного Суду України в постанові від 24.07.2015 року у справі 5-7кс15, до відносин у справах про адміністративне правопорушення можуть бути застосовані норми КПК, виходячи із загальних засад кримінального провадження (ст. 7 КПК України) та ст. 9 КПК України «Законність» і рішення суду у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року, де «Суд зазначає, що Уряд визнав карну кримінально-правову суть Кодексу про адміністративні правопорушення та його карний кримінально-правовий характер» (п. 17, п. 21).
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 44 КПК України, якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній, то до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Законний представник - особа, яка представляє інтереси неповнолітнього або особи, що через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).
Відповідно до ст.270 КУпАП інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).
Згідно із ч. 3 ст. 270 КУпАП законні представники та представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу. Істотного значення для захисту прав та інтересів неповнолітнього правопорушника набуває можливість участі його батьків або законних представників при першому поясненні та складанні протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому існує потреба у визначенні процедури залучення батьків неповнолітнього до участі у провадженні у справі - повідомлення батьків неповнолітнього правопорушника або інших осіб в якості його законних представників та виклик для складання протоколу або залучення їх у якості законних представників, можливість участі яких передбачена ст. 270 КУпАП.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, протокол про адміністративне правопорушення складено відносно неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Однак, в порушення вимог ст.270 КУпАП посадова особа, яка склала протокол серії ДАП №06.4-29-321 від 26.03.2025, встановивши, що ОСОБА_1 на час вчинення інкримінованого йому адміністративного правопорушення є неповнолітнім, не забезпечила участь його законного представника чи захисника, під час складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, хоча в цьому випадку зобов'язана була такі дії вчинити, шляхом повідомлення і залучення до справи захисника чи його батьків - законних представників, як того вимагають загальні положення норм права як національного так і міжнародного, зокрема Конвенції ООН про права дитини, що регламентують захист прав дитини, а також особливість порядку притягнення неповнолітніх до відповідальності за вчинення правопорушення.
Відтак, докази по справі відносно неповнолітнього, здобуті з порушенням вимог ст.ст.245,270 КУпАП, а саме без участі законного представника чи захисника, тобто з порушенням юридичних гарантій захисту прав і законних інтересів неповнолітнього, а тому, є недопустимими.
Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення, не зазначено з якого часу ОСОБА_1 проживає без реєстрації. Посадова особа, яка склала протокол, не визначилася, з якого віку неповнолітній має обов'язок самостійно зареєструвати своє місце проживання без відома та волі батьків, тобто у протоколі не розкрито, з якої саме дати розпочалося триваюче правопорушення.
Сам по собі протокол, що складений головним спеціалістом відділу документування та реєстрації фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради ОСОБА_4 , не може бути джерелом доказів.
Крім того суд зазначає, що з 14 березня 2022 року діє Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. N 265 (далі Порядок), який визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.
Відповідно до п. 5 вказаного Порядку громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні.
З наданих до клопотання про закриття провадження документів, вбачається, що ОСОБА_1 з 09.03.2022 зареєстрував своє місце проживання у Словаччині. 04.03.2025 року повернувся до України. Згідно Витягу з реєстру територіальної громади №2025/004038783 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia», рішення від 30.05.2013, заява N 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява N 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд зберігає неупередженість і не може вийти за рамки пред'явленого обвинувачення (протоколу), і так само самостійно знаходити нові обставини та підстави для засудження особи, займаючи тим самим обвинувальну позицію у справі.
Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 N 1-р/2019).
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). «Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до положень статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, вважаю, що у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 197 КУпАП відсутній склад адміністративного правопорушення
Згідно з п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить, зокрема, постанову про закриття справи при наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу.
Керуючись ст. 62 КУ, ст. ст. 1, 7, 9, 197 ч. 1, 245, 247, 251, 252, 279, 280, КУпАП, суддя
Провадження у справі щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 197 КУпАП - закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду, через Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя В.К. Сиротенко