Справа № 644/142/22 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1077/25, 11-кп/818/1082/25,
11-кп/818/1099/25,11-кп/818/1162/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
03 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9
обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 26 квітня 2019 року до ЄРДР за №12019220500000715, за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_6 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харковавід 13 березня 2025 року, якою
ОСОБА_10 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст.255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. ч. 1, 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст.28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України, продовжено строк тримання під вартою на строк 60 днів до 11 травня 2025 року без визначення розміру застави,
ОСОБА_11 , обвинуваченій у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст.255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. ч. 1, 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України, продовжено строк тримання під вартою на строк 60 днів до 11 травня 2025 року без визначення розміру застави,-
ОСОБА_13 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч.1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.), ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 209 КК України, продовжено строк тримання під вартою на строк 60 днів до 11 травня 2025 року включно без визначення розміру застави,-
ОСОБА_12 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.), ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України, продовжено строк тримання під вартою на строк 60 днів до 11 травня 2025 року включно без визначення розміру застави,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019220500000715 від 26 квітня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 209 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, який в подальшому неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів та суду.
Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харковавід 13 березня 2025 року обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , в порядку, передбаченому ст.331 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 11 травня 2025 рокубез визначення розміру застави.
Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_9 та обвинуваченої ОСОБА_17 про зміну їм запобіжного заходу.
Цим же судовим рішенням також було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_15 , щодо якого ухвалу не оскаржено.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Обвинувачений ОСОБА_18 просить скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харковавід 13 березня 2025 року, якою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний із позбавленням волі.
В обґрунтування посилається на те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, відсутні. Вказує, що стороною обвинувачення не надано достовірних доказів, які б у своїй сукупності свідчили про те, що він, перебуваючи на волі, має намір вчинити інший злочин, здійснити вплив на свідка або може переховуватися від суду, тим паче, що обвинувальний вирок у справі ще не винесено.
Просить врахувати, що він не судимий, у розшуку та на будь-якому обліку не перебував, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, дружину, мати дружини та тітку, яка хворіє та перебуває на обліку у психіатричній лікарні, потребує постійного догляду. Зазначає, що раніше до затримання працював (виконував ремонтні роботи), має міцні соціальні зв'язки.
Також звертає увагу, що до деяких обвинувачених у даній справі жоден запобіжний захід застосований не був, при цьому, вони продовжують з'являтися до суду та не порушують покладені на них обов'язки. Крім того, зазначає, що він перебуває під вартою вже тривалий час, і у разі зміни запобіжного заходу на більш м'який зобов'язується з'являтися за першою вимогою до прокурора та до суду, виконувати усі покладені на нього процесуальні обов'язки.
Обвинувачена ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харковавід 13 березня 2025 року, якою їй продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний із позбавленням волі.
В обґрунтування посилається на те, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, є хибними та необґрунтованими, а якщо такі і існували, то станом на теперішній час зникли, так як вона вже чотири роки перебуває під вартою.
Вказує, що не винна у інкримінованих їй правопорушеннях, має постійну прописку, двох дітей, один з яких інвалід ІІ групи з психічними розладами, який потребує постійної материнської турботи. Офіційно не працює, так як наразі перебуває під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_12 просить скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харковавід 13 березня 2025 року, якою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний із позбавленням волі.
В обґрунтування посилається на те, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, є хибними та необґрунтованими, а рішення щодо обрання відносно нього більш м'якого запобіжного заходу судом першої інстанції взагалі не розглядається, що, на його думку, протирічить практиці ЄСПЛ. Разом із тим, він вже тривалий час (4 роки) перебуває під вартою, в той час як розгляд кримінальної справи жодним чином не просувається. Крім того, посилаючись на відсутність вини у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, вважає, що перебування його під вартою не лише несправедливе, а й незаконне. Зазначає, що до затримання він був офіційно працевлаштований, одружений, має на утриманні двох дітей, один з яких неповнолітній, тещу та матір, у якої ціла низка хронічних захворювань, має міцні соціальні зв'язки. У разі зміни запобіжного заходу на більш м'який, він зобов'язується на першу вимогу з'являтися до прокурора та суду, виконувати покладені на нього процесуальні обов'язки.
Захисник ОСОБА_6 просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харковавід 13 березня 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_13 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким застосувати до ОСОБА_13 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за місцем реєстрації.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що не був присутній 17 березня 2025 року при проголошенні повного тексту оскаржуваного рішення, повний його текст отримав лише 01 квітня 2025 року, що підтверджується карткою руху документа на повідомлення електронної пошти про надходження до кабінету Електронного суду.
В обґрунтування посилається на те, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, є хибними та необґрунтованими.
Просить врахувати, що ОСОБА_13 перебуває під вартою вже майже три роки, і за увесь цей час не вчинив дій, які б підтверджували наявність ризиків. Також, посилаючись на норми міжнародного права, вказує, що з часом ризик втечі зменшується, і продовження ув'язнення потребує нових обґрунтувань. Натомість, жодних нових обставин, які б виправдовували подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_13 під вартою, суд не вказав. Окрім того, захисник посилається на некоректність і необґрунтованість висунутого проти ОСОБА_13 обвинувачення.
Позиції інших учасників судового провадження
В судове засідання прокурор не з'явився та надав до суду заяву з проханням апеляційний розгляд провести без його участі. Окрім цього, висловив думку про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, оскільки ризики, передбачені ст.177 КПК України, які були встановлені раніше, не зменшились, а продовжують існувати, що унеможливлює застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу. А тому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.
Обвинувачені та захисники в судовому засіданні просили їх апеляційні скарги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисників та обвинувачених на підтримку апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Враховуючи, що доводи клопотання захисника ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження про поважність причин пропуску строку не спростовуються матеріалами справи, клопотання підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Як убачається з наданих до апеляційного суду матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_18 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст.255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. ч. 1, 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст.28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст.255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. ч. 1, 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.),; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ОСОБА_13 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч.1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 209 КК України.
Частина інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 кримінальних правопорушень, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до тяжких та особливо тяжких злочинів.
Виходячи із фактичних обставин пред'явлених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обвинувачень, його специфіки, яке стосується кримінального правопорушення, зокрема, проти життя особи, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність як вчиненого, так й самих осіб обвинувачених, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують. При цьому, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання їм загрожує, вони можуть вдатися до втечі та переховуватися від суду.
В своїй ухвалі суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені у ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинувачених, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом слушно зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.2015 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинувачених від суду та продовження злочинної діяльності.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обвинувачуються у скоєнні, зокрема, тяжких та особливо тяжких корисливих злочинів, у тому числі і проти життя особи, та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про їх особи та іншими обставинами кримінального провадження, можуть переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати обвинувачених на вчинення інших кримінальних правопорушень і втечу, та мають перевагу над їх соціальними характеристиками.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні і обвинуваченими або стороною захисту апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянтів про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Посилання апелянтів про відсутність доказів винуватості ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не є слушними з огляду на те, що це не входить до повноважень суду апеляційної інстанції на стадії розгляду питання про запобіжний захід.
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про наявність на їх утриманні неповнолітніх дітей, інших родичів, які потребують догляду, у тому числі із вадами здоров'я, наявність міцних соціальних зв'язків та постійного місця реєстрації, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, не є підставою для змінення обвинуваченим запобіжного заходу на більш м'який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Посилання обвинувачених та захисника на те, що ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на тривалий час перебування під вартою без судового рішення є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, розгляд кримінального провадження активно відбувається, судові засідання призначаються без великих інтервалів, а саме провадження є об'ємним за кількістю самих обвинувачених та епізодів злочину.
Окрім цього, в своїй ухвалі суд обґрунтовано не визначив розмір застави у даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_18 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя людини, висновки суду щодо не визначення розміру застави є цілком законними та обґрунтованими.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку тримання під вартою на строк 60 днів. Також, відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше їх тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та виключити ризики, пов'язані із звільненням їх з-під варти.
За таких обставин ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , про що йде мова в апеляційних скаргах обвинувачених та захисника, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу, що ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.04.2025 року обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 26.06.2025 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання захисника ОСОБА_6 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження ухвалиКомінтернівського районного суду м. Харкова від 13 березня 2025 року щодо ОСОБА_13 .
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 березня 2025 року про продовження обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 11 травня 2025 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4