Іменем України
04 червня 2025 року м. Кропивницький
справа № 404/820/25
провадження № 22-ц/4809/852/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України»,
боржник - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 березня 2025 року у складі судді Іванової Н. Ю. і
Короткий зміст заяви про видачу судового наказу
В січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулось до суду із заявою, в якій просило видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» 5 898 грн 49 коп, з яких: 5 296 грн 24 коп - заборгованість за послугу з розподілу природного газу, 131 грн 20 коп - 3 % річних, 498 грн 05 коп - інфляційні втрати, а також 242 грн 24 коп судового збору.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 01.01.2023 є споживачем з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , і Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» їй надаються послуги з розподілу природного газу по абонентському рахунку № НОМЕР_1 .
Станом на 31.12.2024 у ОСОБА_1 існує заборгованість за послугу розподілу природного газу у сумі 5 269 грн 24 коп, яка споживачем не сплачена, а тому заявник звернувся до суду із відповідною заявою про видачу судового наказу.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 березня 2025 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кіровоградської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надання послуг ЖКГ.
Ухвала суду мотивована тим, що положення ч. 4 ст. 163 ЦПК України, свідчать про можливість стягувача звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу в електронній формі лише у разі наявності у боржника офіційної електронної адреси, однак, у боржника відсутня зареєстрована офіційна електронна адреса та він не є користувачем системи Електронного суду.
Крім того, заявником до заяви про видачу судового наказу не було долучено доказ надсилання листом з описом вкладення боржникові копії заяви про видачу судового наказу з додатками.
Короткий зміст апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» просить скасувати ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 березня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про видачу судового наказу задовольнити повністю та здійснити розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Стаття 163 ЦПК України, якою керувався суд першої інстанції, не вимагає при зверненні до суду із заяво про видачу судового наказу додавати до заяви примірник такої заяви з додатками для боржника.
Заява про видачу судового наказу не є ні позовною заявою, ні заявою по суті справи, а тому заявник не зобов'язаний надавати доказ надсилання вказаної заяви та документів, що до неї додаються боржнику.
Таким чином, суд першої інстанції проявив надмірний формалізм у застосуванні норм статті 163 ЦПК України та дослідженні наданих доказів, що позбавило заявника права на звернення до суду та остаточного вирішення спору, що суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до частини першоїстатті 368 ЦПК Україниу суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
З приписами частини другої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті першому частини першої статті 353 цього Кодексу, зокрема, ухвала про відмову у видачі судового наказу, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відмовляючи в задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником до заяви про видачу судового наказу не було долучено доказ надсилання листом з описом вкладення боржникові копії заяви про видачу судового наказу з додатками.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп (справа за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України) зазначено, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року та «Беллет протии Франції» від 04 грудня 1995 року).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене упункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України, встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження; 3) окремого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 160 ЦПК України).
Згідно пункту 3 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Матеріалами справи підтверджується, що в січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулось до суду із заявою, в якій просило видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» 5 898 грн 49 коп, з яких: 5 296 грн 24 коп - заборгованість за послугу з розподілу природного газу, 131 грн 20 коп - 3 % річних,498 грн 05 коп - інфляційні втрати, а також 242 грн 24 коп судового збору (а. с. 1-6).
Вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу визначені у статті 163 ЦПК України.
Заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником (частина перша статті 163 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно частини третьої та четвертої статті 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має електронний кабінет, заявник надалі повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом його заяви, виключно в електронній формі.
Пунктом 1 частиною першою статті 165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів (ч. 2 ст. 14 ЦПК України).
Згідно ч. 4 ст. 14 ЦПК України Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку (ч. 6 ст. 14 ЦПК України).
За змістом ч. 5 ст. 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Системний аналіз вказаних положень процесуального закону, з урахуванням принципу розумності дає підстави вважати, що положеннями ЦПК України не виключається можливість подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-мунікаційної системи, зокрема якщо заявник має зареєстровану офіційну електронну адресу в такій системі, а не лише у разі, якщо боржник має зареєстровану офіційну електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Передбачені статтею 163 ЦПК України вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу, а також інші положення розділу ІІ «Наказне провадження» ЦПК України не містять норм, які б покладали на заявника обов'язок надавати суду копію заяви про видачу судового наказу чи примірники такої заяви.
Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення (абз. 2 ч. 7 ст. 43 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 174 ЦПК України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що заява про видачу судового наказу не є заявою по суті справи, а тому до неї не можуть бути застосовані вимоги, визначені ч. 7 ст. 43 ЦПК України, а особа, подаючи заяву про видачу судового наказу в електронній формі з використанням ЄСІКС не зобов'язана подавати разом із заявою докази надсилання боржнику копії заяви про видачу судового наказу з доданими до неї документами.
Отже, з огляду на особливості розгляду заяв, поданих за правилами наказного провадження, надсилання копії заяви про видачу судового наказу разом з копіями доданих до неї документів покладено саме на суд, після видачі судового наказу, а не на заявника одночасно з поданням такої заяви.
Безпідставним є тлумачення судом першої інстанції зазначеного обов'язку заявника, виходячи з норм частини 1 статті 177 ЦПК України, якою регулюються загальні вимоги щодо форми та змісту виключно позовної заяви та документів, що додаються до неї.
Разом із тим, вказана процесуальна норма не стосується та не регулює питання подачі саме заяви про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, в наказному проваджені.
Зазначені процесуальні правовідносини регулюються розділом II ЦПК України «Наказне провадження», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ, а тому до заяв про видачу судового наказу, де особа, якій належить право вимоги ініціює видачу судового наказу, застосовуються визначені положення наказного провадження.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20, від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20, від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц, 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 713/1971/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Bellet v. France» (Белле проти Франції) від 04 грудня 1995 року та «Nunes Dias v. Portugal» (Нун'єш Діаш проти Португалії) від 10 квітня 2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, а тому ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Оскільки, суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали, відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК Україниу ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При цьому, суд зазначає, що не можуть бути задоволені вимоги апеляційної скарги в частині ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу, оскільки в силу вимог ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд не наділений такими повноваженнями.
Щодо судових витрат
Згідно пункту 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Кропивницької філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» задовольнити частково.
Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 березня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. Л. Карпенко
О. І. Чельник