Іменем України
03 червня 2025 року м. Кропивницький
справа № 397/366/25
провадження № 22-ц/4809/961/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), Дуковського О. Л., Карпенка О. Л.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2025 року у складі головуючого судді Гайдар Н. І.
Короткий зміст заяви і ухвали суду першої інстанції.
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу, в якій просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дати подання заяви - 21.03.2025 до досягнення найстаршою дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції послався на те, що заявницею не надано належних та допустимих доказів того, що малолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно проживають разом із заявницею та знаходиться на її утриманні, як передбачено нормами ч.5 ст.183 СК України.
З поданої заяви не вбачається виникнення у заявниці безспірного права вимоги аліментів на неповнолітніх дітей.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Усатенко В'ячеслав Юрійович, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2025 року та задоволення вимог заяви ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що заявниця та малолітні діти зареєстровані за однією адресою і заява про видачу судового наказу подана за місцем реєстрації заявниці відповідно до ч.1 ст. 28 ЦПК України.
Зазначено, що висновок суду про те, що проживання заявниці з дітьми за іншою адресою, ніж адреса реєстрації, є підставою для відмови у видачі судового наказу про стягнення аліментів, є безпідставним та необґрунтованим.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вказав, що заявниця не довела належними та допустими доказами факту її проживання із малолітніми дітьми на час звернення до суду із заявою про видачу судового наказу.
Боржник зазначив, що не є біологічним батьком старшої дочки ОСОБА_3 .
Крім того, вказав, що заявниця тривалий час перебуває за кордоном та проживає на території Республіки Польща, що унеможливлює підписання та подання нею самостійно заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів, а також спростовує факт її проживання разом з дітьми у с. Триліси Кропивницького району Кіровоградської області (а.с.35-37).
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Усатенко В. Ю. зазначив, що відмовляючи у стягненні з боржника аліментів, суд першої інстанції відмовив у забезпеченні інтересів дітей щодо їх належного утримання батьком та не здійснив якнайкращого забезпечення інтересів дитини (а.с.47-48).
ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заперечення на відповідь на відзив, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції - без змін (а.с.58-62).
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Пунктом 1 частини 1 статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу.
Частиною 2 ст. 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не встановлено обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишення без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).
Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Порядок вирішення справ в наказаному провадженні законодавцем визначено в Розділі ІІ «наказне провадження» ЦПК України (статті 160-173).
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Частиною 2 вказаної вище статті зазначено, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
Статтею 163 ЦПК України встановлені вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу.
Саме безспірність вимог є підставою для видачі судового наказу, в іншому випадку вирішення питання стягнення заборгованості вирішується судом в порядку позовного провадження (загального або спрощеного) з дотриманням принципів змагальності сторін, доведення учасниками справи обставин, що мають значення для справи і на які кожна сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
До заяви про видачу судового наказу додаються: інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка немає процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка немає права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 166 ЦПК України).
Право на звернення до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей має той з батьків, або інших законних представників дітей, разом з яким проживає дитина та знаходиться на утриманні.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Таким чином, право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів має той з батьків дитини, з яким дитина проживає у визначеному законом порядку.
Судом першої інстанції установлено та підтверджується наявними у матеріала справи доказами, що згідно довідки старости АДРЕСА_1 від 14.02.2025 №17, заявниця ОСОБА_1 зареєстрована разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_2 , але за даною адресою вони не проживають (а.с.11).
Таким чином, на момент звернення ОСОБА_1 до суду першої інстанції із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дітей: дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання заявниці не визначено, як і не встановлено того, що діти дійсно проживають разом із заявницею.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 359/10050/19 викладено висновок про те, що обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти.
Отже висновок суду про відмову у видачі судового наказу, є правильним, оскільки заявниця ОСОБА_1 не надала відповідні докази, які підтверджують її безпірне право вимоги аліментів на дітей.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, не порушено норми процесуального права.
З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересах якої діє адвокат Усатенко В'ячеслав Юрійович залишити без задоволення.
Ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 03.06.2025.
Судді
С. М. Єгорова
О. Л. Дуковський
О. Л. Карпенко