Справа № 211/988/25
Провадження № 2-а/211/26/25
іменем України
04 червня 2025 року
Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Костенко Є.К.,
за участю секретаря судового засідання Гоєнко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
31.01.2025 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Посвалюк В.В. звернулася до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з вищевказаним позовом, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №29 від 28.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесену ІНФОРМАЦІЯ_2 у відношенні ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що 28.01.2024 постановою №29 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. Позивач вказує, що згідно з винесеною постановою він притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що йому була вручена повістка №855 від 30.08.2025 про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 02.09.2024, але за викликом у строк, зазначений у повістці, без поважних на то причин не з'явився. В тім, ОСОБА_1 взагалі таку повістку не отримував. Тобто у відповідача не було ніяких підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Представник позивача вважає, що вказана постанова є протиправною, не відповідає вимогам передбаченими КУпАП, необґрунтована, винесена урахування всіх обставин, які є важливими для прийняття такого рішення, а відтак підлягає скасуванню.
17.02.2025 ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області зазначена адміністративна справа була призначена до розгляду.
07.03.2025 представником відповідача через систему «Електронний суд» скеровано до суду відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач заперечує проти позовних вимог позивача та просить відмовити у задоволенні позову. Представником відповідача зазначено, що позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим зобов'язаний виконувати вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Так, відповідно до п. 3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (чинного на час вчинення правопорушення), під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин. Повістка була вручена у встановлений законодавством спосіб, особисто отримана позивачем. 22.01.2025 військовозобов'язаний ОСОБА_1 доставлений/супроводжений працівниками НПУ. Таким чином, в діях ОСОБА_1 присутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Враховуючи викладене 22.01.2025 працівником ІНФОРМАЦІЯ_3 складено Протокол №29, щодо вчинення правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Відповідно до складеного Протоколу визначено що, справу буде розглянуто у визначений час та день. Клопотань, заяв з приводу відкладення та/або перенесення розгляду справи від правопорушника не надходило. Так, будучі ознайомленим про час, дату і місце розгляду справи ОСОБА_1 28.01.2025 на розгляд справи прибув. Будь-яких клопотань, заяв, додаткових пояснень з приводу складеного протоколу та вчиненого правопорушення не надавав. Постанову №29 від 28.01.2025 йому направлено засобами поштового зв'язку. Проаналізувавши наведе вище в сукупності та в контексті встановлених обставин у справі, відповідач доходить до висновків, що дії та рішення відповідача узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не порушують прав позивача. З огляду на зазначене вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.
17.03.2025 представником позивача направлено до суду додаткові пояснення у справі, в яких звертається увага, що додана повістка та корінець містять виправлення, що унеможливлює встановлення точної дати виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Представник позивача та позивач у судове засідання не з'явилися, про датуЮ час та місце розгляду повідомлені належним чином.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив у задоволені позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Згідно з положеннями ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у даній справі.
Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 N 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
У відповідності зі ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92№ 2232-XII (далі - Закон N 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 1 статті 1 Закону N2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону N2232-XII військовий обов'язок включає проходження військової служби.
Згідно ч. 2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232-XII передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", Про Збройні Сили України", Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону № 3543-XII).
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону N2232-XII - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
Відповідно до ст. 2 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.91 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Стаття 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, що не оспорюється сторонами.
22.01.2025 головним спеціалістом ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 складено протокол №29, а 28.01.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову №29, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень.
Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, військовозобов'язаний ОСОБА_1 не з'явився за повісткою (розпорядженням) про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 в зазначений час та дату, доказів наявності поважним причин неприбуття не надав, чим порушив вимоги законодавства України, а саме ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу».
20.08.2024 ОСОБА_1 було складено повіску №855 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Разом із цим суд не має можливості достемено встановити дату виклика, тому не може беззаперечно прийняти доводи відповідача, що виклик здійснено на 02.09.2024, оскільки ця дата у повістці виправлена і зрозуміло лише те, що виклик здійснюється на вересень 2024 року.
Крім того, позивачем не додано розписку про отримання повістки, оскільки він спростофує факт її отримання.
Відповідачем долучено навпаки, лише розписку про отримання повістки №855 30.08.2025.
При цьому, у розписці знову містяться виправлення у даті виклику, які знову є нечіткими, також стоїть підпис, але відсутнє розщифрування, ким він накладений, що не підтверджує, на думку суду, отримання повістки саме ОСОБА_1 .
Крім того, відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу підчас мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560, який набрав чинності 18.05.2024, а, отже, діяв на момент складання оспорюваної постанови, кожна повістка, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, містить унікальний електронний ідентифікатору вигляді QR-коду (далі-QR-код) (п.30-1). QR-код містить інформацію, зазначену в пункті 29 цього Порядку, а також реєстраційний номер поштового відправлення у разі відправлення повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням. Повістка, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, може бути роздрукована. У такому разі її паперова форма повинна містити придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією.
Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником. При цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб від дня надсилання повістки засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення (п. 34).
Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд вважає за необхідне проаналізувати дотримання процедури вручення повістки позивачу.
Так, надані суду окремі частини повістки №855 від 20.08.2025, хоча в постанові відповідач зазначає, що повістка №855 від 30.08.2025, та розписки від 30.08.2025 не відповідають за формою і змістом вимогам до повістки, визначеним Порядком проведення призову громадян на військову службу підчас мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560. Вона не містить унікального електронного ідентифікатора у вигляді QR-коду, а отже, і всіх даних, які повинні бути зазначені у ньому на підставі пункту 29 цього Порядку.
Крім того, п. 34 Порядку встановлено, що повістка надсилається адресату протягом 48 годин після підпису повістки відповідним керівником.
Так вбачається, що повістка №855 була складена 20.08.2025, а вручена - 30.08.2025, при цьому день явки за викликом резервіста або військовозобов'язаного з населеного пункту, що є адміністративним центром області, визначається протягом семи діб, а з інших населених пунктів - протягом десяти діб, але, якщо врахувати, що дата виклику була 02.09.2024, а повістка вручена 30.08.2024, то вручення повістки та виклик військовозобов'язаного було здійснено з порушенням встановлених законодавством строків.
Також, як було зазначено вище, у разі особистого вручення повістки на ній проставляється не лише особистий підпис про отримання повістки, а і робиться відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.
Жодних відеозаписів, які б могли спростувати або підтвердити факт вручення повістки особисто ОСОБА_1 суду надано не було.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З наведеного вбачається, що було порушено порядок оформлення та вручення повістки №855, про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зазначені порушення, на думку суду, не підтверджують отримання позивачем повістки та призвели до неявки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 в зазначений час та дату з незалежних від нього підстав.
Таким чином, суд приходить до висновку, про відсутність вини позивача в порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що в свою чергу виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1).
З досліджених під час судового розгляду обставин, суд дійшов висновку, що відповідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 не могло бути розпочато, а розпочате підлягало закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд вважає, що оскаржувана постанова, складена відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, прийнята не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, тому є протиправною і підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Внаслідок цього, з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 484,48 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 132, 139, 241, 243, 246, 262, 286, 293, 295 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника ОСОБА_2 №29 від 28.01.2025 про накладення адміністративного стягнення у відношенні ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Провадження в адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 04.06.2025.
Суддя Костенко Є. К