Справа № 932/6354/23
Провадження № 2/932/1484/24
29 травня 2025 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
при секретарі - Рибалці В.І.
за участі
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
У липні 2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, у якій позивач просить суд:
зобов'язати ОСОБА_3 та Дніпровську міську раду привести у відповідність до Державних будівельних норм України нежитлове приміщення № 15А, яке розташовано по АДРЕСА_1 , яке примикає до гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_2 , (гараж літ. А-2), шляхом капітального, відновлювального ремонту нежитлового приміщення;
стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що йому на праві приватної власності належить гараж літ. А-2 по АДРЕСА_3 . До його гаражу примикає нежиле приміщення 15а по АДРЕСА_1 , яким як йому відомо користується ОСОБА_3 у весь час з моменту коли він набув право власності на гараж, тобто з 2011 року.
Відповідно до технічного висновку ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» про інженерно-технічний стан будівельних конструкцій нежилого приміщення по АДРЕСА_1 на підставі висновків візуального огляду будівельних конструкцій нежилого приміщення АДРЕСА_4 було встановлено: фундамент стрічковий внаслідок недостатньої глибини закладання, а також відсутності захисної гідроізоляції, вимощення і як наслідок - замокання та руйнування морозобієм класифікуються як аварійне; стіни та перекриття у наслідок просідання основи фундаменту, затікання атмосферних опадів мають значні руйнування та обвалення; стан кваліфікується як аварійний; кроквяні дерев'яні конструкції внаслідок замокання та ураження грибком та шашілем, знаходиться в аварійному стані; стан кваліфікується як аварійний.
В результаті обвалення стіни нежилого приміщення на крівлю, що примикає до гаражу № НОМЕР_1 к відбуваються деформації профільного листа та конструкцій крівлі гаражу. Також, у зв'язку із обваленням стіни обстежуваного нежилого приміщення, відсутністю системи водовідведення з покрівлі нежилого приміщення атмосферних опадів, внаслідок чого відбувається постійне підтікання дощових та талих вод під фундамент будови та гаражу, спостерігається процес просідання задньої стіни гаражу АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 неоднарозово звертався в усній формі до ОСОБА_3 з метою приведення нею нежитлового приміщення у належний стан, однак остання жодним чином не реагує.
Оскільки, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення не зареєстровано за користувачем - ОСОБА_3 , у зв'язку із чим він змушений звернутися із позовом до суду про зобов'язання вчинити певні дії, як до користувача - ОСОБА_3 , оскільки вона користується даним приміщення понад 12 років так і до Дніпровської міської ради, оскільки останні можливо є власниками зазначеного майна.
08.11.2023 року ОСОБА_3 звернулася із зустрічною позовною заявою, у якій просить суд визнати за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме на нежитлове приміщення АДРЕСА_5 , загальною площею 43,7 кв.м, основною 37,1 кв.м, допоміжною 6,6 кв.м.
В обгрунтування зустрічного позовну зазначає, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_6 починаючи з 09.04.1982 року. Починаючи з 1990 року вона користується нежилим приміщенням №15А, яке розташоване по АДРЕСА_1 , яке примикає до гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_2 , (гараж літ. А-2). Зазначене приміщення знаходиться у дворі де зареєстрована та проживає ОСОБА_3 , яке остання використовує для зберігання власних речей та інвентарю. Зазначеним нежилим приміщення вона почала користуватися, оскільки їй не було де складати інвентар та особисті речі. ОСОБА_3 від своєї квартири до нежитлового приміщення підключила світло. Нею було встановлено двері та замки на нежитлове приміщення та було забетоновано поряд з нежитловим приміщення площадку. Вона неоднарозово була на прийомах у Дніпровській міській раді з приводу узаконення нежитлового приміщення. Також, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на нежитлове приміщення 15А, яке розташоване по АДРЕСА_1 , яке примикає до гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_2 , (гараж літ. А-2) право власності за будь-ким не зареєстровано, визначити кому належить нежитлове приміщення не можливо. Вона робить поточний ремонт, відкрито безперервно володіє нежилим приміщенням АДРЕСА_7 , яке розташоване по АДРЕСА_1 , яке примикає до гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_2 , (гараж літ. А-2) з 1990 року, добросовісно користується нежитловим приміщенням, а отже вважає, що набула право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Дніпровська міська рада подала відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначила, що позивачем не доведено факту наявності спору з Дніпровською міською радою.
Також Дніпровською міською радою подано відзив на зустрічний позов, у якому зазначає, що згідно інформації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03.11.2023 №2/5-1978 у Реєстрі об'єктів права комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади міститься запис про наявні об'єкти нерухомого майна по АДРЕСА_1 а саме: нежитлові будинки літ. А-2, Б-2, В-1, Г-1. Отже, власником будинку АДРЕСА_1 є територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, а отже зазначена обставина виключає можливість визнання права власності за набувальною давністю. Крім того, позивачем не доведено свою необізнаність стосовно власника спірного нерухомого майна, оскільки позивач проживає за адресою АДРЕСА_6 починаючи з 09.04.1982 року.
ОСОБА_3 подано відзив на позов ОСОБА_1 , у якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що незважаючи на те, що вона користується нежитловим приміщенням № 15А, яке розташоване по АДРЕСА_1 , вона не порушує право власності ОСОБА_1 , не вчиняє дії пов'язані з руйнуванням його майна. Також, вона не має змоги зробити ремонт, оскільки є пенсіонеркою.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2023 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11. 2023 року відмовлено у прийняти зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.03.2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2023року про повернення зустрічної позовної заяви скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2024 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, об'єднавши їх в одне провадження.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2025 року закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті у судовому засіданні.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у ньому.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , просив задовольнити зустрічний позов.
Представник Дніпровської міської ради у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2011 року є власником гаража літ. А-2 по АДРЕСА_3 .
До вказаного гаража примикає нежиле приміщення 15а по АДРЕСА_1 , яким користується ОСОБА_3 .
Відповідно до технічного висновку ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» про інженерно-технічний стан будівельних конструкцій нежилого приміщення по АДРЕСА_1 було встановлено: фундамент стрічковий внаслідок недостатньої глибини закладання, а також відсутності захисної гідроізоляції, вимощення і як наслідок - замокання та руйнування морозобієм класифікуються як аварійне; стіни та перекриття у наслідок просідання основи фундаменту, затікання атмосферних опадів мають значні руйнування та обвалення, стан кваліфікується як аварійний; кроквяні дерев'яні конструкції внаслідок замокання та ураження грибком та шашілем, знаходиться в аварійному стані, стан кваліфікується як аварійний; в результаті обвалення стіни нежилого приміщення на крівлю, що примикає до гаражу № 4к відбуваються деформації профільного листа та конструкцій крівлі гаража; у зв'язку із обваленням стіни обстежуваного нежилого приміщення, відсутністю системи водовідведення з покрівлі нежилого приміщення атмосферних опадів, внаслідок чого відбувається постійне підтікання дощових та талих вод під фундамент будови та гаража, спостерігається процес просідання задньої стіни гаража АДРЕСА_3 .
Згідно копії паспорта ОСОБА_3 вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_6 починаючи з 09 квітня 1982 року.
Відповідно до копії технічного паспорта на нежитлове приміщення АДРЕСА_5 воно складається з: приміщення - 13,4 кв.м., коридора - 2,3 кв.м., санвузла - 4,3 кв.м., приміщення - 14,2 кв.м., приміщення - 4,9 кв.м., приміщення 4,6 кв.м.
Відповідно до копії фіскального чека ОСОБА_3 придбавались будівельні матеріали на суму 7688,00 грн.
Згідно відповіді Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур № 2/5-1978 від 03.11.2023 року у реєстрі запис про нежитлове приміщення АДРЕСА_4 відсутній.
Відповідно до листа №3/1-44 Комунального підприємства «Жилсервіс-5» від 02.11.2023 року на підприємстві відсутні документи щодо реєстрації права власності за територіальною громадою міста в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 15А в будинку АДРЕСА_1 .
Згідно відповіді КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 25.11.2024 року № 14098 в матеріалах інвентаризаційної справи відсутня інформація щодо власника нежитлового приміщення 15-А.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ст. 391 ЦК України власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.
Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Таким чином, за змістом наведених норм, усім власникам надано рівні умови для захисту права власності. У статті 386 Цивільного кодексу України закріплено основні правові засади захисту права власності в Україні, які базуються на принципі рівності захисту права власності всіх його суб'єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад). На меті зазначені положення мають юридичну рівність власників у виборі та застосуванні встановлених законом засобів захисту.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.
Враховуючи, що висновком ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» було встановлено обвалення стіни обстежуваного нежилого приміщення, відсутність системи водовідведення з покрівлі нежилого приміщення атмосферних опадів, внаслідок чого відбувається постійне підтікання дощових та талих вод під фундамент будови та гаражу, спостерігається процес просідання задньої стіни гаражу АДРЕСА_3 , а ОСОБА_3 визнала той факт, що вона єдина хто користується нежитловим приміщенням, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання ОСОБА_3 привести у відповідність до Державних будівельних норм України нежитлове приміщення № 15А, яке розташовано по АДРЕСА_1 , яке примикає до гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_2 , (гараж літ. А-2), шляхом капітального, відновлювального ремонту нежитлового приміщення підлягають задоволенню.
В частині зобов'язання Дніпровської міської ради привести у відповідність до Державних будівельних норм України нежитлове приміщення № 15А, яке розташовано по АДРЕСА_1 , яке примикає до гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_2 , (гараж літ. А-2), шляхом капітального, відновлювального ремонту нежитлового приміщення, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що остання є власниками нежитлового приміщення та ним не користується.
Згідно ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Порядок та правові підстави відшкодування моральної шкоди визначаються статтею 23 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 49-51 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) зазначено, що: "виходячи з положень статей16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.".
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі N 180/1735/16-ц (провадження N 61-18013сво18) зазначено, що "тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.".
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2021 року у справі №766/21131/18 (провадження N 61-18770св19), аналіз положень статей 11та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
З огляду на вищевикладене, для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов'язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.
Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставіст.81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком позивача.
Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо відмови в цій частині в задоволенні позовних вимог.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 суд зазначає наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч.ч.1, 4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі №607/21758/19, від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).
Тобто, з вищезазначеного вбачається, що вимоги про визнання права власності на майно за набувальною давністю є обґрунтованими коли надано докази на підтвердження: наявності суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законності об'єкта володіння; добросовісності заволодіння чужим майном; відкритості володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутності норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Оскільки ОСОБА_3 надано докази, що вона добросовісно заволоділа чужим майном й понад десять років продовжує відкрито, безперервно користуватися ним, інших власників даного майна не існує, враховуючи надані суду і досліджені у судовому засіданні докази, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає за можливе визнати право власності за набувальною давністю.
Щодо посилання Дніпровської міської ради на інформацію Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03.11.2023 №2/5-1978, суд зауважує, що з даної відповіді не вбачається, що право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_4 зареєстровано за територіальної громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Натомість, згідно відповіді Комунального підприємства «Жилсервіс-5» ДМР №3/1-44 від 02 листопада 2023 року на підприємстві відсутні документи щодо реєстрації права власності за територіальною громадою міста особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення № 15А в будинку АДРЕСА_1 .
Оскільки, первісний позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
У зв'язку із тим, що зустрічний позов задоволено, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 та Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_3 судовий збір по 536,80 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_8 ) привести у відповідність до Державних будівельних норм України нежитлове приміщення № 15А, яке розташовано по АДРЕСА_1 , яке примикає до гаражу, що знаходиться по АДРЕСА_2 , (гараж літ. А-2), шляхом капітального, відновлювального ремонту нежитлового приміщення.
В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_8 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_9 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме на нежитлове приміщення АДРЕСА_4 .
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_9 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_8 ) судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Стягнути з Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_8 ) судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.В. Куцевол