Справа № 932/8989/24
Провадження № 2/932/3087/24
(заочне)
09 травня 2025 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
при секретарі - Рибалці В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі за загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
02.10.2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що їй на підставі ОСОБА_3 ордеру на заняття житлової площі у гуртожитку будівельних організацій, підприємств, навчальних закладів України №125 від 11.07.1994 року надана житлова площа в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно довідки №353 від 29.08.2024 року зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , склад родини, 3 особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 03.10.1994 року; чоловік - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 03.10.1994 року; син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 22.09.1999 року. Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29.11.2010 року у справі №2-6607/2010 шлюб між нею та відповідачем розірвано. Починаючи з жовтня 2018 року відповідач за адресою: АДРЕСА_1 не проживає, не з'являється, комунальні платежі не сплачує, в утриманні житла участі не приймає, що підтверджується актами обстеження домогосподарства. Враховуючи вищевикладене, просила суд визнання відповідача особою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки факт реєстрації відповідача у житловому приміщенні порушує права позивача на вільне розпорядження та користування житлом.
Ухвалою суду від 07.10.2024 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, із призначенням підготовчого судового засідання. Сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 21.01.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився, її представник надав клопотання про розгляд справи без участі та не заперечував проти розгляду справи в заочному порядку.
Відповідач належним чином викликався до суду, однак у судове засідання не з'явився, причини неявки до суду не повідомив, письмових заяв чи клопотань не надав. Правом на подання відзиву на позов не скористався.
Через це суд, спираючись на норми ст. 247, 280 ЦПК України, розглянув справу у заочному порядку, за відсутності сторін, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та ухвалив заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи у межах наданих позивачем письмових доказів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Корінця ордеру на заняття житлової площі у гуртожитку будівельних організацій, підприємств, навчальних закладів України №125 від 11.07.1994 року надана житлова площа в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки №353 від 29.08.2024 року про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , склад родини, 3 особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована з 03.10.1994 року; чоловік - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 03.10.1994 року; син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований з 22.09.1999 року.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 29.11.2010 року у справі №2-6607/2010 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Актами обстеження домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 від 19.2024 року, від 15.05.2024 року, від 17.09.2024 року, складеними Директором КП «Жилсервіс-52 ДМР, підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проживає за даною адресою з жовтня 2018 року.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст. 16 ЦК України).
В силу ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Позивач як на підставу заявлених ним вимог посилається на ст. 405 ЦК України, хоча вказана стаття регулює відносини між власником житла та членами його сім'ї.
У даній справі, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 отримала на підставі Корінця ордеру право на заняття житлової площі у гуртожитку будівельних організацій, підприємств, навчальних закладів України №125 від 11.07.1994 року житлову площу в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , в якій на даний час зареєстрована вона, відповідач ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_4 .
Оскільки позивач є наймачем житла, а не власником, посилання на ст. 405 ЦК України, як підставу втрати відповідачем права користування житлом є помилковим.
Відповідно до ст.107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Відповідно висновку до якого дійшла колегія суддів ВС/КЦС у постанові від 10.02.2021 прийнятій за результатами розгляду справи №522/5654/17, на стороні позивача можуть виступати власник житлового приміщення, наймач, члени його сім'ї, в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми, або ті, що отримали броню. Особи, які користуються жилою площею тимчасово, тобто не мають самостійного права на нього, не мають права на пред'явлення такого позову.
Тобто, у разі якщо нерухоме майно не належить позивачу на праві власності, з вимогою про визнання особи такою, що втратила право користування може звертатись наймач такого нерухомого майна, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Як зазначено у статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.
Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Як роз'яснено у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Таким чином, ключовою обставиною, встановлення якої є необхідним для правильного вирішення цього спору, є наявність чи відсутність поважних причин відсутності відповідача у жилому приміщенні понад строки, встановлені ст.71 ЖК України.
Факт припинення шлюбних відносин між сторонами не може слугувати підставою для позбавлення ОСОБА_2 , як колишнього члена сім'ї наймача житлового приміщення, права користування цим житлом.
У постанові від 24 жовтня 2018 року (справа № 490/12384/16-ц) Верховний Суд дійшов висновку про те, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Однак у даному випадку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності відповідача ОСОБА_2 понад встановлені ст. 71 ЖК України строки у житловому приміщенні без поважних причин.
Слід звернути увагу на те, що позивач звертаючись до суд із даним позовом зазначила, що відповідач не проживає у даному житловому приміщенні починаючи з жовтня 2018 року, однак із позовом остання звернулася лише в жовтні 2024 року й позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту вибуття відповідача на інше постійне місце проживання, чи наявності у останнього іншого житла, що є обов'язком саме позивача у даній категорії справ.
На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №161/20415/19 (провадження № 61- 14025св21).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.
Відповідно до ст.ст. 77-78 ЦПК України суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Звертаючись з позовом до суду, позивач у позові виклав обставини, якими обґрунтовував заявлені вимоги та зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, просив розглянути справу без участі, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
З урахуванням встановлених обставин справи та враховуючи принцип справедливості, добросовісності, розумності цивільного судочинства, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведені належними та допустимими доказами у справі факт відсутності відповідача ОСОБА_2 понад встановлені ст. 71 ЖК України строки у житловому приміщенні без поважних причин.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приймає до уваги, що відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору з відповідача не стягуються та покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-82, 89, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя В.В. Куцевол