19 травня 2025 року
м. Київ
справа № 755/19999/23
провадження № 61-5846ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада Покрови пресвятої Богородиці Черкаської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) с.м.т. Вільшана» про захист трудових правта
28 травня 2024 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва відмовлено взадоволенні позову ОСОБА_2
11 грудня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києвавід 28 травня 2024 року залишено без змін.
03 травня 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, в якій просить їх скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду, з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з пунктами 2, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.
За пунктом 1 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
Згідно з частиною третьою статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року в справі
№ 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) висновувала, що нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників. Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України. Аналогічно Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див., ухвали щодо прийнятності в справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції»
від 04 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і
№ 18589/02)).
Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду
від 07 квітня 2021 року в справі № 9901/23/21 (провадження № 11-64заі21), в постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 274/4944/20 (провадження № 61-393св22).
У касаційній скарзі заявник вживає зневажливі висловлювання, які непритаманні для написання ділових документів, що відображають зневажливе ставлення заявника до судової гілки влади, інших учасників справи, надає зневажливу, іронічну оцінку процесуальних дій та рішень у справі, а також особисту характеристику суддям, оцінку їхній професійній діяльності, що неприпустимо при оформленні касаційної скарги.
Зокрема, заявник зазначає:
«… права, які через корупційну складову брутально нехтуються судами першої й апеляційної інстанції…», «… у переддень семидесятирічного ювілею замовника цього рішення з таким текстом, не розглянувши жодного поданого мною, як стороною у справі, клопотання по суті справі, суддя…виніс рішення…», «Суд вступивши у змову з колегою ОСОБА_3 , який займаючи високий статус спочатку депутата Верховної Ради України, а потім керівника Конституційного Суду України й використовуючи займану посаду на державній службі став юридичним власником будівлі храму…», «…суддя у даній справі діяв в супереч вимогам чинного законодавства…, а виключно в інтересах третьої сторони…в чому є ознаки корупції організованої групи суддів.», «Судом першої інстанції протиправно застосовуються подвійні стандарти…з метою покриття протиправних дій організованої групи посадових осіб…», «Суддя одноосібно узаконює рабовласництво…», «…юридичний власник храму, що очолював Конституційний Суд України - це є рабовласник. А з рішення суду випливає, що правосуддя в Україні не існує, що є дуже цікавим матеріалом для Європейського суду з прав людини»(мову оригіналу збережено).
Частиною третьою статті 44 ЦПК України передбачено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Верховний Суд визнає подання ОСОБА_2 касаційної скаргив такій редакції виявом неповаги до суду тазловживанням процесуальними правами, у зв'язку з чим касаційну скаргунеобхідно залишити без розгляду.
Керуючись статтями 43, 44, 260, 263, 392ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Релігійної організації «Релігійна громада Покрови пресвятої Богородиці Черкаської єпархії Української Православної церкви (Православної церкви України) с.м.т. Вільшана» про захист трудових прав залишити без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська