21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 176/1748/23
провадження № 61-15912св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
скаржник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа (боржник) - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»,
суб'єкт оскарження - державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Фещук Олена Андріївна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Повалій Олена Василівна, на ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2024 року у складі судді Павловської І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У травні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ДП «Східний ГЗК»), звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Фещук О. А. (далі - ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України).
Скаргу мотивовано тим, що Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області видав виконавчий лист № 176/1748/23 про стягнення з ДП «Східний ГЗК» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 120 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок хронічного професійного захворювання.
Зазначений виконавчий лист № 176/1748/23 перебуває на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, виконавче провадження (далі - ВП) № НОМЕР_1, державний виконавець Фещук О. А.
Державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Фещук О. А. постановою від 22 березня 2024 року зупинила вчинення виконавчих дій у межах ВП № НОМЕР_1.
У постанові державного виконавця про зупинення виконавчих дій зазначено, що Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 07 лютого 2024 року № 3577-ІХ розділ ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 1-4 такого змісту, зокрема, що до 01 січня 2025 року зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, за якими боржником є ДП «Східний ГЗК» (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
Отже, виконавчі дії у ВП № НОМЕР_1 зупинені до 01 січня 2025 року на підставі пункту 1-4 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».
Скаржник вважав дії державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій незаконними. Зазначав, що судовим рішенням у цій справі стягнуто з ДП «Східний ГЗК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок моральної шкоди, яка заподіяна ушкодженням здоров'я. Моральна шкода, заподіяна ушкодженням здоров'ю, в цій конкретній справі підпадає під визначення «інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами», оскільки відповідні вимоги та судове рішення за такими вимогами обґрунтовані положеннями КЗпП України.
Якщо працівнику належать до отримання певні грошові кошти і право на ці кошти виникло відповідно до положень КЗпП України, то їх слід вважати виплатами (компенсаціями), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами. Інших правовідносин між працівником (стягувачем) і роботодавцем (боржником) не виникало. Вимоги стягувача до боржника в цьому випадку обґрунтовуються виключно як вимоги працівника до роботодавця і підставою таких вимог є ушкодження здоров'я під час виконання умов трудового договору.
Державний виконавець не врахував, що дія пункту 1-4 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає безумовного зупинення всіх виконавчих проваджень, боржником за якими є ДП «Східний ГЗК», а встановлює певні винятки, за наявності яких виконавчі провадження не підлягають зупиненню. Такі винятки наявні у цій конкретній справі і виконавчому провадженні, а саме підлягає стягненню шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я, її стягнення є складовою виплат (компенсацій), належних працівнику у зв'язку з трудовими відносинами.
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просив суд:
визнати неправомірними дії державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Фещук О. А. щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на підставі пункту 1-4 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»;
скасувати відповідну постанову про зупинення вчинення виконавчих дій;
зобов'язати ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції Українипоновити вчинення виконавчих дій з виконання виконавчого листа про стягнення з ДП «Східний ГЗК» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 120 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок хронічного професійного захворювання.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області ухвалою від 23 серпня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано таким.
Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 07 лютого 2024 року № 3577-ІХ розділ ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» доповнено пунктом 1-4 такого змісту, зокрема: до 01 січня 2025 року: зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та кошти) у виконавчих провадженнях, за якими боржником є ДП «Східний ГЗК» (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування); підлягають зняттю накладені арешти на кошти та/або майно ДП «Східний ГЗК».
Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 25 вересня 2023 року стягнув з ДП «Східний ГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн з урахуванням податків з доходів фізичних осіб.
Суд першої інстанції вважав, що оскільки відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я не входить до переліку винятків, зазначених у пункті 1-4 розділ ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», не відноситься до заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), належних працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, тому державний виконавець діяв відповідно до закону, отже, скарга на дії державного виконавця є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Місцевий суд відхилив аргументи державного виконавця щодо розгляду скарги ОСОБА_1 у порядку адміністративного судочинства, оскільки оскарження постанов державного виконавця щодо виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, підлягає розгляду також у порядку цивільного судочинства.
У рішенні суду є посилання на правові позиції, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17 (провадження № 11-1198апп18), від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а (провадження № 11-1426апп18), у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/5597/19 (адміністративне провадження № К/9901/35217/19).
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 жовтня 2024 року ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2024 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду та зазначив, що оскаржувана постанова державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа на підставі пункту 1-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» не порушує конституційну вимогу щодо обов'язковості судових рішень, оскільки не припиняє взагалі виконання рішення суду, а лише призупиняє його виконання на строк, встановлений законом.
Суд апеляційної інстанції посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 165/1292/21 (провадження № 61?7048св22), про те, що відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я не входить до переліку винятків, зазначених у пункті 1-4 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», не відноситься до заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), належних працівнику у зв'язку з трудовими відносинами.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Повалій О. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували, що дія пункту 1-4 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає безумовного зупинення виконавцем всіх виконавчих проваджень, боржником за якими є ДП «Східний ГЗК», а встановлює певні винятки, за наявності яких виконавчі провадження не підлягають зупиненню.
Заявник вважає, що такі винятки наявні у цій конкретній справі і виконавчому провадженні, а саме підлягає стягненню шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я, а також стягнення шкоди відноситься до виплат (компенсацій), належних працівнику у зв'язку з трудовими відносинами. Отже, у цій справі виконавче провадження зупиненню не підлягало, а постанова виконавця значною мірою порушує права скаржника, зокрема право на отримання відшкодування моральної шкоди, факт спричинення якої було встановлено судом.
Посилається на те, що наведене у зазначеному Законі формулювання «інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю» безумовно містить відшкодування (компенсацію) моральної шкоди працівнику роботодавцем, оскільки таке відшкодування напряму залежить від існування трудових відносин та випливає з них.
Судовим рішенням у цій справі стягнуто з ДП «Східний ГЗК» на користь скаржника грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна ушкодженням здоров'я. В обґрунтування позовних вимог та під час вирішення справи суд застосовував норми трудового законодавства, зокрема статті 153, 173, 237-1 КЗпП України.
Отже, відшкодування моральної шкоди у цьому випадку є видом виплат (компенсацій), належних працівнику у зв'язку з трудовими відносинами.
Скаржник вважає, що зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа від 21 листопада 2023 року № 176/1748/23 значною мірою порушує його право на відшкодування моральної шкоди, факт завдання якої встановлено судом, позбавляє його одного з основних джерел доходу після значної втрати ним працездатності, змушує звертатися до суду з метою доведення права на продовження отримання виплат за завдану непоправну шкоду його здоров'ю.
Зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа призводить саме до ілюзорності встановленого судом права скаржника на відшкодування моральної шкоди, при тому, що у цій справі скарга стосується виконавчого провадження щодо стягнення шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, яка відноситься до виплат (компенсацій), належних працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, а тому виконавче провадження зупиненню не підлягало.
30 грудня 2024 року ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
29 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Повалій О. В., на ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 17 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області матеріали цивільної справи № 176/1748/23.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Верховний Суд ухвалою від 12 лютого 2025 року зупинив провадження у справі № 176/1748/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 176/1715/23 (провадження № 61-13883сво24).
Верховний Суд ухвалою від 21 травня 2025 року поновив провадження у справі № 176/1748/23.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Суди встановили, що у липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Східний ГЗК» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання у розмірі 245 000,00 грн.
Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 25 вересня 2023 року у справі № 176/1748/23 позов ОСОБА_1 до ДП «Східний ГЗК» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання задовольнив частково. Стягнув з ДП «Східний ГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн з урахуванням податків з доходів фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат. Рішення набрало законної сили 26 жовтня 2023 року.
21 листопада 2023 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області на виконання вказаного рішення суду видав виконавчий лист № 176/1748/23 про стягнення з ДП «Східний ГЗК» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 120 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я внаслідок хронічного професійного захворювання.
12 грудня 2023 року державний виконавець ВПВР УЗПВР у Дніпропетровській області Південного МРУ Міністерства юстиції (місто Одеса) Загребельська Д. С. прийняла постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 176/1748/23 від 21 листопада 2023 року про стягнення з ДП «Східний ГЗК» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання грошових коштів у розмірі 120 000,00 грн. Боржником у ВП № НОМЕР_1 є ДП «Східний ГЗК».
12 грудня 2023 року державний виконавець ВПВР УЗПВР у Дніпропетровській області Південного МРУ Міністерства юстиції (місто Одеса) Загребельська Д. С. прийняла постанову про приєднання ВП № НОМЕР_1 до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2.
01 лютого 2024 року державний виконавець ВПВР УЗПВР у Дніпропетровській області Південного МРУ Міністерства юстиції (місто Одеса) Загребельська Д. С. прийняла постанову про виведення ВП № НОМЕР_1 із зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_2, а також постанову про передачу ВП № НОМЕР_1 на примусове виконання до ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України
22 лютого 2024 року державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Фещук О. А. прийняла постанову про прийняття ВП № НОМЕР_1.
22 лютого 2024 року державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Фещук О. А. прийняла постанову у ВП № НОМЕР_1 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_3.
22 березня 2024 року державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Фещук О. А. прийняла постанову у ВП № НОМЕР_1 про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 176/1748/23 від 21 листопада 2023 року на підставі пункту 1-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження».
17 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до листа ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3, до складу якого входить 855 виконавчих проваджень про стягнення коштів з ДП «Східний ГЗК».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У частинах першій, третій статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час подання скарги) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України).
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У частині першій статті 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 808/2265/16 (провадження № 11?1334апп18) Велика Палата Верховного Суду зробила такий висновок: «Закон не передбачає порядку розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Оскільки законодавством, чинним як на час виникнення спірних відносин так і на час касаційного перегляду справи, не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні питання про належність справи за позовом підприємства до юрисдикції адміністративного суду, суд апеляційної інстанції мав застосувати частину першу статті 181 чинного на той час КАС та розглядати справу за правилами адміністративного судочинства. Висновок про поширення юрисдикції адміністративного суду на спори щодо судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18)».
У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 908/2349/14 (провадження № 12?49гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала: «Для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій. Так, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, якою закрито провадження за скаргою ТОВ «ТД «Украгропром» на дії державного виконавця, мотивовано тим, що оскільки результат розгляду вказаної скарги матиме правові наслідки для всіх стягувачів у межах зведеного виконавчого провадження ВП № 44561389 з виконання рішень суду, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, то відповідна скарга не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що предмет скарги ТОВ «ТД «Украгропром» на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження ВП № 47302457 (з виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 05 грудня 2016 року у цій справі), яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження ВП № 44561389.».
У постанові від 05 червня 2019 року у справі № 911/100/18 (провадження № 12?60гс19) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, належать до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Тлумачення змісту частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб'єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. При цьому розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті є неможливим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22)).
У справі, що переглядається:
представник державного виконавця у відзиві на скаргу з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), вказував, що скаргу належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, оскільки оскарження рішень та дій державного виконавця відбувається під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій (а. с. 56-59);
представник державного виконавця надав копію витягу з облікової картки на зведене виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо боржника ДП «Східний ГЗК» (а. с. 83-84), до якого приєднані виконавчі провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами господарської юрисдикції (пункти 850-855);
поза увагою судів залишилося те, що суди перевіряють дотримання судом першої інстанції правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у заяві, відзиві, скарзі; у разі встановлення порушення правил юрисдикції судом першої інстанції суд апеляційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог;
суди не врахували, що 22 лютого 2024 року державний виконавець ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Фещук О. А. прийняла постанову у ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 176/1748/23 від 21 листопада 2023 року про приєднання до зведеного ВП № НОМЕР_3 (а. с. 77);
суди не встановили, що станом на час зупинення вчинення виконавчих дій (22 березня 2024 року) ВП № НОМЕР_1 було виведено зі зведеного ВП № НОМЕР_3;
суди не звернули уваги на те, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця, вирішальне значення має сутність оспорюваних дій;
суди не врахували, що справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, належать до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть містити акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03).
Процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04, від 21 жовтня 2010 року).
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За таких обставин суди зробили помилкові висновки про розгляд цієї скарги у порядку цивільного судочинства.
Судам слід було закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Отже, оскаржувані судові рішення належить скасувати і закрити провадження у справі.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 176/1715/23 (провадження № 61-13883сво24).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 414 ЦПК України).
Колегія суддів виснує, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, провадження в справі закрити, повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК Українироз'яснює позивачеві (скаржнику) його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Повалій Олена Василівна, задовольнити частково.
Ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року скасувати.
Провадження у справі № 176/1748/23 за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Фещук Олени Андріївни щодо зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
Є . В. Петров
В. В. Сердюк