Справа № 199/9645/24
(2/199/936/25)
Іменем України
20.05.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 03.07.2024 року укладено Кредитний договір (оферти) № 03.07.2024-100001135. Відповідно до умов Кредитного договору позичальнику надано кредиту розмірі - 11000 грн. строком на 70 днів.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 10.09.2024 р. утворилась заборгованість у розмірі 24750,00 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 11000 грн., по процентам у розмірі 7700 грн., неустойки 3850 грн. та комісії в розмірі 2200,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором №03.07.2024-100001135 від 03.07.2024 р. у розмірі 24750,00 гривень та судовий збір в сумі 2422,40 гривень.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 січня 2025 року відкрито провадження по даній справі.
Представник відповідача надав відзив на позов, в якому зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази укладення кредитного договору, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_2 повновважень на підписання будь-яких договорів, проти укладання договору. Посилається на відсутність доказів надання коштів у позику, відсутність розрахунку заборгованості. Проти стягнення з відповідача неустойки та комісії також заперечував, вказуючи на незаконність даних вимог. Просив відмовити у позові в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначає, що 03 липня 2024 року між позивачем, як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником укладено в електронній формі кредитний договір №03.07.2024-100001135, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 11000 гривень строком на 70 днів, зобов'язавшись його повернути до 10.09.2024 року, сплативши 1% на день за користування кредитом, комісію в розмірі 2200 гривень, а також неустойку - 110,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5355-28XX-XXXX-4585.
Позичальником ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 03.07.2024-100001135 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи Bank ID Національного банку. Під час ідентифікації позичальника - ОСОБА_1 з документів,створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи.
Факт надання відповідачу кредитних коштів в розмірі 11000,00 грн. підтверджується квитанцією № 442489546 від 03.07.2024 року.
Із матеріалів цивільної справи судом також встановлено, що на відміну від кредитодавця позичальник належним чином свої договірні зобов'язання за кредитним договором №03.07.2024-100001135 від 03.07.2024 року не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за цим кредитним договором станом на 10.09.2024 року, розмір якої позивачем нараховано на загальну суму 24750,00 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 11000 грн., по процентам у розмірі 7700 грн., неустойки 3850 грн. та комісії в розмірі 2200,00 грн.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживчий кредит»).
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст.1 Закону України «Споживче кредитування».
Зі змісту норм ст.ст.8, 9 Закону України «Про споживче кредитування» слідує, що кредитодавець має право включати до умов кредитного договору обов'язок позичальника сплачувати на користь кредитодавця комісії, пов'язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Положеннями ст.3 ч.1 п.5 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Нормами ч.ч.3-6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Нормою ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 3 ч.1 п.п.6, 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Частинами 12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Частиною 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому за змістом ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст.549 ЦК України).
Нормою ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за кредитним договором №03.07.2024-100001135 від 03.07.2024 року, суд приходить до висновку про підтвердження факту укладення між позивачем, як кредитодавцем, та відповідачем, як позичальником, вказаного кредитного договору в електронній формі, яка прирівнюється за законом до письмової, шляхом прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) кредитодавця укласти такий договір у мережі Інтернет, як різновиду інформаційно-телекомунікаційної системи. При цьому прийняття відповідачем пропозиції укласти означений договір здійснено шляхом підписання електронного примірника кредитного договору за допомогою електронного підпису. За таких обставин вищевказаний кредитний договір за своїм змістом та формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення, та є підставою для виникнення у сторін цього договору прав та обов'язків, передбачених цим договором. Свої договірні зобов'язання позивачем виконано в повному обсязі та надано відповідачу кредит в обумовленій договором сумі. Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання у визначений договором строк не виконав, оскільки тіло кредиту, проценти у повному розмірі та строки, а також станом на час розгляду справи не повернув.
За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимоги, а отже і наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту в розмірі 11000 грн. Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості по процентам в розмірі 7700,00 грн., однак суд приходить до висновку про часткове задоволення заявлених вимог, оскільки відповідно до погодженого сторонами графіку платежів у паспорті споживчого кредиту, 06.08.2024 року відповідач мав сплатити 3850 грн., а 10.09.2024 року - 2539,36 грн., що в сумі становить 6389,36 грн., отже суд вважає за необхідне стягнути з відповідача саме даний розмір заборгованості по процентам.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення неустойки.
Відповідно п. 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Таким чином, позивачу в стягненні неустойки в сумі 3850,00 слід відмовити.
Крім того, не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача комісії в розмірі 2200,00 грн., оскільки у Постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Оскільки з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача установлено, що позивачем нараховано відповідачеві до сплати комісію за надання кредиту, тобто за дію з метою встановлення правовідносин між сторонами, підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача комісії суд не вбачає.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд прийшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 12,81, 133,144,263-265 ЦПК України, суд,-
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2024 року № 03.07.2024-100001135 в розмірі 17389,36 гривень, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 11000,00 грн та заборгованості по процентам 6389,36 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 гривні 40 копійок, а всього 19811 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот одинадцять) гривень 76 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя В.В. Руденко